Археологiя Закарпаття
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
рийняття СЧх суспiльством. Попри всi випробування, сьогоднiшня громада залишаСФться активною. Вона видаСФ власну газету www.romaniyag.uz.ua, працюСФ нацiонально-культурне товариство.
Кальварiя - саме таку назву маСФ найстарiше мiське кладовище Ужгорода, що давнiше називалось Церква, а потiм Даiбоц. КраСФзнавець Йосип Кобаль звернув увагу, що окремi вченi схильнi приписувати цю назву видозмiненому звертанню Дай Боже. Иншi твердять, що в минулому тут могло бути язичеське капище. Так чи инакше, мiiе для головного ужгородського кладовища обрано не випадково. З гори, на якiй воно розмiстилось, вiдкриваСФться чудова панорама на мiсто, i навiть видно кордон iз Словаччиною. До 1759 р. на горi росли виноградники (тодi СЧСЧ навiть називали Виноградною), поки мiщанин Давид Петц не подарував свiй земельний надiл громадi.
Однак, фактичним початком кладовища слiд вважати 1826 р., коли з iнiцiативи мiiевого плебана Йожефа Лiнцi було започатковано будiвництво однiСФСЧ з чотирнадцяти розташованих на кладовищi каплиць. У 1830 р. за проСФктом архiтектора Якоба Лама впорядковано головну алею, що зСФднала каплицi в СФдину лiнiю i пристосувала цю дорогу для проведення популярних тут вiдпустiв. Кальварiя СФ мiiем спочинку таких знаних мiiевих достойникiв як поет Габор Дойка (Dayka Gbor) (могила до наших днiв не збереглась), художникiв Адальберта Ерделi, Йосипа Бокшая, iсторика Петра Сови. Пiднявшись дорогою, несподiвано опиняСФмось у престижнiй дiльницi приватних вiл, а на тлi могил i новiтньоСЧ архiтектури оригiнально виглядаСФ будiвля ЛабораторiСЧ космiчних дослiджень УжНУ.
Ранiше поряд з Ужгородом було село Горяни. Зараз це вже передмiстя. Тут стоСЧть одна з найвiдомiших памяток сакральноСЧ архiтектури краю - церква Св. Анни (Музейний провулок). Памятка в Горянах маСФ важливе значення. Точних вiдомостей про початок СЧСЧ будiвництва немаСФ. Дотепер вченi сперечаються про СЧСЧ походження. Довший час панувала думка, що першу, давнiшу частину храму - ротонду Св. Миколая, було побудовано в ХРЖРЖРЖ ст. Инколи висловлюють думку, що iнiцiатива будiвництва належить монахам ордену йоанiтiв, що прибули до Угорщини пiсля другого хрестового походу. Тому закарпатську святиню порiвнюють з аналогiчними ротондами на територiСЧ Угорщини. Сьогоднi церква СФ поСФднанням давньоСЧ ротонди i пiзнiшоСЧ прибудови. На початку ХХ ст., пiд час ремонту, в СЧСЧ пiвденно-схiднiй частинi виявили фрески XIV-XVI ст. Можливо, частина з них була виконана iталiйськими майстрами на замовлення Юрiя Другета. Храм СФ унiкальною памяткою сакральноСЧ архiтектури, на прикладi якоСЧ можна прослiдкувати, як у мiiевому малярствi органiчно поСФднались схiднi i захiдноевропейськi мистецькi впливи.[36,с.40-44]
ВРЖД УЖГОРОДА ДО МУКАЧЕВОГО
На вiдстанi 20 км вiд Ужгорода у напрямку Мукачева СФ цiкаве селище СереднСФ. Перша згадка про це поселення належить до XIV столiття, але немаСФ жодних сумнiвiв, що воно маСФ значно давнiшу iсторiю. Згiдно з легендою, першi мешканцi у пошуках мiiя для оселення довго не могли визначитись. Аж нарештi оселились у самiй серединi уподобаних ранiше дiлянок. У цiй iсторiСЧ СФ частина правди, бо селище дiйсно розташоване майже посерединi мiж Ужгородом i Мукачевим.
Як колись, так i сьогоднi, СереднСФ - одне з найбiльших селищ Закарпаття. Лагiдний клiмат сприяв розвитку на навколишнiх теренах виноградарства. Справа розвивалась настiльки успiшно, що мiiевi феодали для забезпечення своСЧх iнтересiв навiть запроваджували обмеження на виробництво i продаж селянами власного вина. Жителi активно боронили своСЧ права. На початку XVIII ст. багато з них приСФднались до армiСЧ повстанцiв куруцiв. Вiд середини XVII ст. i аж до нашого часу мiiевi вина залишаються предметом активного експорту. Про давнiсть традицiй засвiдчують рештки винних пiдвалiв XVI ст.
Будiвництво замку на мiii сучасного селища розпочав таСФмничий орден тамплiСФрiв, що СЧх инодi ще називають храмовниками. Його назва походить вiд французького temple - храм. Неймовiрно багатий завдяки вдалому провадженню господарських справ, вiн викликав заздрiсть недоброзичливцiв i був предметом нападiв. У 1312 р. монахи залишили Закарпаття i СЧх мiiе посiли госпiтальСФри, а кiльканадцять рокiв пiзнiше - ченцi ордену св. Павла.
Тим часом, на початку XIV ст., пiсля придушення феодальноСЧ змови проти короля Карла Роберта Анжуйського, останнiй подарував цi землi своСЧм союзникам - представникам вiрних йому родiв, зокрема вихiдцям з ФранцiСЧ та РЖталiСЧ. Так сiмСЧ Другетiв, Дебреценi надовго оселились на Закарпаттi. Здавалось, що мiiя вистачить усiм. Однак, у боротьбi за Середнянський замок зiйшлись iнтереси Другетiв та сiмСЧ Палоцi. Пiсля багаторiчноСЧ мiжусобноСЧ боротьби замок все ж залишився у власностi Палоцi. Доля розпорядилась таким чином, що останнiй представник цього роду загинув у 1526 р. у фатальнiй для угорцiв битвi з турками пiд Мохачем.
Недовго пiсля того СереднСФ потрапило у власнiсть шляхетського роду Добо, який походив iз села Доборуське. Серед них найбiльшоСЧ слави зазнав РЖштван Добо, який пiд час австро-турецькоСЧ вiйни 1552 р. був учасником героСЧчноСЧ оборони мiста-фортецi Егер, де двi тисячi захисникiв пiвтора мiсяця тримали облогу багатотисячноСЧ турецькоСЧ армiСЧ. Капiтан РЖ. Добо часто бував у Середньому, i силами полонених туркiв у 1537 р. вiдремонтував i укрiпив фортецю i розбудував виннi пiдвали. У XVII-XVIII ст. Середнянський замок ще кiлька разiв змiнював власникiв у потоцi численних австро-турецьких i австро-угорських конфлiктiв. Пiд час повстання куруцiв 1703-1711 рр. твердиню