Археологiя Закарпаття
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
В»юшське право. Багато инших мiст прагнули отримати такi ж привiлеСЧ. У 1329 р. король Карл Роберт надав мiсту маТСдебурзьке право. Виноградiв швидко перетворювався на важливий торговий i культурний центр. Сюди прибувають громадськi дiячi, буяСФ життя. Саме на територiСЧ Виноградiвщини священик-просвiтник Бенедек Комятi уперше переклав угорською мовою РДвангелiСФ. А у примiщеннi теперiшньоСЧ школи №3 1 травня 1892 р. дав свiй перший концерт майбутнiй вiдомий угорський композитор i громадський дiяч Бейла Барток. Турбувались жителi i про облаштування мiста. Одразу при головнiй дорозi, при входi до школи №3 СФ лiхтар, який засвiдчуСФ, що газове освiтлення у Виноградовi запровадили ще у 1898 р.
Першi згадки про Виноградiвський замок зустрiчаються у 903 р. у Хронiцi Анонiма. Дехто з iсторикiв схильний вважати, що тут тривалий час мiг перебувати озброСФний пiдроздiл, що вiдповiдав за безпеку вантажiв iз сiллю, якi перевозили по р. Тиса. Старi плани замку дають пiдстави припускати, що його почали будувати ще у XIV ст. Доводилось зустрiчати вiдомостi, що замок спланував феодал Беке Боршо у 1307 роцi. У 1399 р. король ЖиТСмунт Люксембурзький (1386-1437) передав фортецю у власнiсть барону П. Перенi. На мiii деревяного укрiплення новий господар звiв камяну твердиню. Одним з архiтекторiв фортецi був Арiстотель Фiоравантi. На головнiй брамi тодi викарбували герб, рiчку, рибу i головну вежу фортецi. На жаль, у битвi пiд Магочем Габор Перенi загинув. Певний час фортеця належала ченцям-францисканцям, якi перетворили СЧСЧ на монастир. Тодi тут зберiгались мощi св. Й. Капiстрана (1386-1456) - бернардинського ченця, канонiзованого папою Бенедиктом XIII у 1724 р. Невтомний проповiдник хрестового походу проти СФретикiв i туркiв, цей монах самотужки зiбрав 60-тисячне вiйсько i воював проти туркiв на теренах Угорщини. У перiод реформацiСЧ, Янош Перенi перейшов на бiк протестантiв i розпочав утиски монастиря. У 1672 р. фортеця серйозно постраждала вiд вiйськових дiй i з того часу не вiдбудовувалась.
Недалеко вiд центру мiста, на вул. Копаницькiй, у глибинi решток старовинного парку, який розбили у 1848 р., стоСЧть невелика двоповерхова будiвля. Це колишнiй палац баронiв Перенi, збудований у XIV ст. Упродовж вiкiв його неодноразово переплановували i зараз у зовнiшньому декорi домiнують риси, характернi для стилю бароко. На фасадi зберiгся рельСФфний герб роду Перенi. УрочистоСЧ монументальности будiвлi колись надали цiкавий дах i кутовi вежi, завершенi барочними баштами. На жаль, сьогоднi вiд цих оздоб залишились лише окремi фрагменти. Зараз у примiщеннi палацу розташовуСФться районний вiддiл освiти. Праворуч вiд входу, на фасадi можемо побачити памятну дошку, встановлену на честь Жiгмонда Перенi.
Родина Перенi своСЧм корiнням сягаСФ ще ХРЖРЖ столiття i походить з мiстечка Перен. РЗСЧ представники були вiдомi при угорському королiвському дворi й займали там вiдповiдальнi посади. В кiнцi XIV столiття король Карл Роберт подарував СЧм за заслуги замок Нялаб, а також значнi володiння у Виноградовi. З помiж найвизначнiших представникiв родини на особливу увагу заслуговуСФ постать Жiгмонда Перенi. Меценат i патрiот, став видатною постаттю угорського повстання 1848-1849 рр. У 1849 роцi угорський уряд, витiснений вiйськами ГабсбурТСiв з Буди, перебрався до Дебрецена. Саме там, у квiтнi 1849 р. спiльно з дворянськими зборами було прийнято Декларацiю Незалежности Угорщини. РЖсторичний документ вiд iменi верхньоСЧ палати дворянських зборiв пiдписав СЧСЧ голова Жiгмонд Перенi. "асне, цей пiдпис i став йому смертним вироком. 24 жовтня 1849 року австрiйцi засудили i стратили Жiгмонда Перенi у Будi. Там вiн i похований. У 1906 р. у Виноградовi йому встановили памятник. За часiв правлiння на Закарпаттi Чехословаччини, погруддя зняли i заховали в пiдвалi мiiевого краСФзнавчого музею. Лише у 1999 р., за iнiцiативи мiiевоСЧ угорськоСЧ громади, справедливiсть було вiдновлено i памятник повернувся на властиве мiiе.
Католицький Костел оо. Францисканцiв, що стоСЧть у центрi мiста, уперше згадуСФться у 1516 р. Тодi ним опiкувались два десятки монахiв. Спочатку храм мав ТСотичний характер, однак у 1556 роцi будiвлю зруйнували. Лише у 1668 роцi костел вiдбудували монахи ордена св. Франциска. Пожежа 1747 р. спричинилась до черговоСЧ перебудови. У сучасному Виноградовi инколи можна почути чутки, що мiж фортецею i монастирем iснував таСФмний пiдземний хiд, однак вiднайти його нiкому на разi не вдалося. У часи економiчного розквiту мiста храм, крiм сакрального характеру, виконував роль громадського центру. Тут городяни збиралися для вирiшення життСФво важливих справ. З вежi костелу вартовий слiдкував, чи не наближаються вороги. У 1748 роцi СФпископ Баркоцi з мiста Егер передав споруду католицькiй громадi. У память про цю подiю над головним порталом встановили його герб. Сучаснi фрески на стелi костелу зявились у ХРЖХ ст. Варто звернути увагу на залишки ТСотичних фрагментiв бiля вiвтаря i склепiнь. Аж до 1989 р. святиня була закрита i лише в останнi роки вiдновила свою дiяльнiсть.
У центрi стоСЧть i будiвля Костелу оо. Бернардинцiв. Його заснування спецiалiсти вiдносять до перелому ХРЖРЖРЖ-ХРЖV ст. У ХVРЖРЖРЖ ст. було здiйснено значну перебудову. Сьогоднi оригiнальними залишились лише портали святинi. Саме на них i варто зосередити свою увагу, бо, на жаль, костел зачинений i потрапити всередину майже неможливо.[9,с.44-49]
ХУСТ
Мiсто розташоване бiля мальовничого пiднiжжя характеристичних гiр у тому мiii, де зливаються рiчки Рiка i Тиса. У письмових джерелах мiсто вперше згадуСФться у Х-ХРЖ ст. У ХРЖРЖ с