Археологiя Закарпаття
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
кого СЧСЧ щотижня мили. У 1921 р. чехословацька влада надала площi iмя Ф. Корятовича. Зараз площа наповнена чисельними крамницями i маСФ мiiе для паркування.
Щодо рiвня прибирання Ужгород, принаймнi до кiнця ХРЖХ ст., мало чим вiдрiзнявся вiд инших малих мiст Центрально-СхiдноСЧ Европи. Лише раз на тиждень бригада з кiлькох людей березовими мiтлами намагалась навести лад. Очевидно, що СЧх зусиль було замало. Угорський поет Шандор Петефi писав, що тАж Ужгород дуже погане мiсто. Брудне й неохайне. Якраз таке, як пяна людина, котра впала в калюжу й тепер брудна хитаючись iде додому. Що змiнилось вiдтодi - вирiшувати сучасному мандрiвнику.
Вулиця Корзо. В iсторичних джерелах вулиця, що зСФднуСФ сучасну площу Ф. Корятовича та вул. А. Волошина, мала назву Мостова, а пiзнiше СЧСЧ назвали на честь вiдомого угорського письменника i педагога Ф. Казiнцi (Kazinczy Ferenc). Тут мешкали переважно заможнi ремiсники. Сьогоднi це одне з найулюбленiших мiiь для прогулянок мешканцiв i гостей Ужгорода. Пiсля численних перебудов СЧСЧ архiтектурне обличчя сформувалось переважно наприкiнцi ХРЖХ - на поч. ХХ ст. Останнiм часом мiiева влада оновила бiльшiсть фасадiв, однак за гарним фасадом часто приховуСФться не менш неповторна атмосфера дворикiв i закуткiв.
Власне кажучи, у перекладi назва Корзо i означаСФ мiiе для прогулянок, променаду. Ранiше вулиця була мiiем, де розмiстилась велика кiлькiсть маленьких крамниць. Серед власникiв було багато СФвреСЧв. Мiiевi модницi могли задовольнити тут найвибагливiшi бажання i мрiСЧ. Пiсля вдалоСЧ покупки СЧСЧ можна було вiдсвяткувати в однiй з численних каварень. Вулиця провадить у бiк Пiшохiдного мосту, який СФ ще однiСФю вiзитною карткою Ужгорода.[13,с.2-3]
Перш, нiж пiти звичним для бiльшости туристiв шляхом, варто зупинитись на перетинi Корзо з вулицею А. Волошина, де стоСЧть будинок, що, на перший погляд, може i не привернути увагу пересiчного перехожого. Збудована з бiлоСЧ силiкатноСЧ цегли, споруда СФ знаменитим в минулому Бiлим кораблем, що свою назву отримала не тiльки вiд кольору стiн будинку, але й вiд назви корчми, яку вiдкрили тут у 1780 р. Нагорi облаштували гостьовi покоСЧ, що органiчно доповнювали послуги закладу. Будинок i корчма належали державi, але для якiснiшого управлiння будинок передавали у приватне користування. На жаль, вiд староСЧ архiтектури сьогоднi залишились лише лiтературнi спогади. Останню перебудову здiйснив арх. М. Мегер у 1902-1903 рр., а вже 4 сiчня 1909 р. будинок згорiв. Ця подiя навiть спонукала мiську владу серйознiше поставитись до органiзацiСЧ пожежноСЧ безпеки у мiстi. Сьогоднi тут житловий будинок, крамницi i каварнi.
Будинок пожежноСЧ команди в Ужгородi розташувався на вул. ТургенСФва, 2. Це одна з будiвель, що упродовж десятилiть не змiнюСФ свого призначення. Хоча першочергово це були вiйськовi казарми iм. Франца Йосифа. Пожежi були для мiста другим пiсля повеней лихом. У 1852 р. тут запровадили першi протипожежнi правила, згiдно з якими кожен господар мав мати на власному подвiрСЧ бочку з водою. Невиконання постанови каралось великим штрафом.
Вулиця А. Волошина заслуговуСФ на окрему увагу. Залишивши на хвилину мандрiвку до Пiшохiдного мосту, варто звернути бiля Бiлого корабля праворуч i оглянути СЧСЧ памятки. Ранiше ця частина вулицi мала назву Маломостова, бо провадила до Малого моста, перекинутого через один з рукавiв Ужа - Малий Уж. Попри свою дрiбну назву, вулиця славна своСЧми великими справами. У числi перших вона була забрукована. У 1855 р. цю традицiю поширили на иншi вулицi, доповнивши ними частину важливого тракту Кошiце - Мукачеве. У мiii виходу вулицi на площу Ф. Корятовича стоСЧть будинок, будiвництво якого розпочалось у 1909 р. Згодом у ньому розмiстилися готель i ресторан Берченi. На той час заклад вважався одним з найпрестижнiших i у ньому збиралась мiiева аристократiя.
Повернувшись до перехрестя лiворуч, побачимо Римо-католицький костел Св. Юрiя (Георгiя) (вул. Волошина, 9) - одну з найдавнiших памяток мiста. Припускають, що iсторiю цiСФСЧ будiвлi можна розпочинати з 1619 р., коли володар мiста Юрiй Другет (1583-1620), повернувшись в лоно католицькоСЧ церкви пiд впливом архiСФпископа Пейтера Пазманя, зруйнував лютеранську церкву i вирiшив на цьому мiii збудувати католицький костел. Уже пiсля його смерти наступник Мiклош Берченi (Bercsйnyi Miklуs) продовжив започаткованi роботи. Сучасного, необарокового вигляду споруда набула лише у 1762-1766 рр. пiд опiкою архiдиякона Емерiха Хорвата. У 1763 р. над СЧСЧ оздобою працював вiдомий майстер Янош Лукач. Необароковий вiвтар з полотном вiдомого в Ужгородi майстра Лукача Йожефа Краккера (1717-1779) було завершено у 1895 р. У 1820 р. на вежi костелу встановили годинник. Пiсля пожежi 1857 р. його замiнили на новий, який працюСФ i сьогоднi. Костел i фiгура Дiви МарiСЧ на подвiрСЧ лiворуч вiд входу щасливо витримали всi вiйськовi лихолiття. Щоправда, совСФтська влада таки закрила храм, а фiгуру знищила. Лише у 2000-2001 рр. святиню i скульптуру вiдновили.
Бунтiвний памятник. На теперiшнiй площi Ш. Петефi ранiше стояв памятник президентовi ЧехiСЧ Т. Масарику. У 1938 р. монумент демонтували угорцi i перевезли до словацького мiста Мiхайлiвцi, а потiм у Братиславу. 1945-го нiмцi перевезли його у нiмецьке мiсто Пасау. Пiсля вiйни памятник повернувся до ЧехiСЧ. Але його вигляд муляв очi комунiстам i його знову демонтували. Громадяни заховали його i повернули на пСФдестал лише у 1968 р. Уже як учасника антикомунiстичного заколоту памятник покарали, переплавивши на сталеливарному комбiнатi. У 2002 р. у скверi бiля