Археологiя Закарпаття

Дипломная работа - Культура и искусство

Другие дипломы по предмету Культура и искусство



? стiн i примiщень нова господиня перевезла до замку велику частину свого посагу. Фортеця наповнилась картинами, дорогими меблями, килимами. Замок став улюбленим мiiем зустрiчей мiiевоСЧ богеми. Попри велику рiзницю у вiцi (майже 20 р.), шлюб цiСФСЧ пари вважали просто зразковим. Витонченiсть i ерудованiсть Крiстiни доповнював граф, який знав кiлька мов i цiкавився полiтикою. Пiд час угорського повстання М. Берченi одразу ж став на бiк повстанцiв. Вiн провадив активну дипломатичну дiяльнiсть. У замку побували посли ФранцiСЧ, РосiСЧ i Польщi. На замовлення графа хорватський архiтектор на прiзвище Стубiч провiв останню перебудову фортецi. На жаль, пiсля поразки повстання М. Берченi був змушений емiгрувати до Туреччини. Вiрна дружина вирушила на вигнання разом з чоловiком.

Тим часом, мiсто, а з ним i залога фортецi, переживали важкi часи. У 1710 р. Ужгород, як i значну частину Закарпаття, охопила епiдемiя чуми. Окрiм того, вiйськовi негаразди значно ослабили позицiСЧ повстанцiв, адже 15 травня 1711 року вони зазнали остаточноСЧ поразки. Урядовi вiйська увiйшли в Ужгород i гарнiзон фортецi склав зброю. З того часу замок почав вiдiгравати у життi мiста другорядну роль. Пiсля того, як у 1715 р. М. Берченi вiдмовився вiд амнiстiСЧ, яку йому запропонував австрiйський уряд, аж до 1762 року у замку розташовувався австрiйський гарнiзон. Вiйськовi частково знищили його внутрiшню оздобу, перетворивши примiщення на звичайнi казарми. Шiсть десятилiть по тому iмператриця Марiя Терезiя, яку в краСЧ називали матiрю русинiв, передала всi споруди греко-католицькому СФпископату, який перенесли з Мукачевого. Спершу фортецю планували зробити резиденцiСФю СФпископа. Однак, кошторис перебудови виявився надто великим, i у СЧСЧ примiщеннях вiдкрили духовну семiнарiю. Вона проiснувала до лiта 1945 р., коли совСФтська влада, розпочавши лiквiдацiю Греко-КатолицькоСЧ Церкви на теренах Закарпаття, перетворила фортецю на вiйськовi казарми, а з 1947 р. передала пiд експозицiю Закарпатського iсторико-краСФзнавчого музею.

Пiсля вiдвiдання замку i скансену, до центру мiста найзручнiше можна дiстатись, пройшовши вниз вулицею Капiтульною. Ранiше вона називалась Замковою. Тут переважно мешкали ремiсники i прислуга. Однак, одразу пiсля того, як на вулицi розташувалася будiвля дорадчого органу СФпископа - Капiтули, та численнi церковнi споруди, вона змiнила свою назву. Пiсля переСЧзду СФпископа в инше мiiе навколишнi будинки продовжували займати священики, перетворивши околицю на своСФрiдну греко-католицьку дiльницю.

Другою за значенням архiтектурною памяткою Ужгорода вважають Кафедральний Хрестовоздвиженський Греко-Католицький собор та РДпископську резиденцiю. РЖсторiя будiвництва собору почалась тодi, коли правитель Янош Х Другет запросив до Ужгорода у 1640 р. чернечий орден СФзуСЧтiв. Вiн щедро надiлив монахiв землею i видав багато грошей на будiвництво святинi. За це ченцi зобовязались молитись за свого доброчинця. Попри рiзнi пригоди i труднощi, а також смерть у 1645 р. самого Яноша Другета, його дружина, хорватка за походженням, Анна Якушич зробила все можливе, щоб у 1646 р. святиня була готова до урочистого вiдкриття. Спочатку колегiальна церква Воздвиження Чесного Хреста була невеликою. У 1732-1740 рр. СЧСЧ перебудували у стилi бароко. У 1773 р., пiсля едикту папи Климента XIV про лiквiдацiю чернечого ордену СФзуСЧтiв, монахи залишили Ужгород. Пiсля недовгого поневiряння примiщення храму передали у власнiсть греко-католицькоСЧ СФпархiСЧ. Архiтектор Ф. Гiлебранд до 1779 р. закiнчив його перебудову як кафедрального собору. Саме тодi в iнтерСФрi зявився теперiшнiй вiвтар (майстер Франциск Тек, 1799 р.) та иншi предмети декору. РЖмператриця Марiя Терезiя щедро доклалась до пiдтримки святинi, подарувавши СФпископу Андрiю Бачинському дорогi шати i предмети церковного вжитку. Саме на СЧСЧ честь вiдбулось освячення храму 15 жовтня 1780 р. - у день народження монаршоСЧ особи. Над додатковим оздобленням храму почергово працювали СФпископ Василь Попович (1846 р.), художник Фердинанд Видра. Найбiльшi змiни було впроваджено з iнiцiативи СФпископа РЖвана Пастелiя. У 1812 р. велика гроза пошкодила одну з дзвiниць. Попри те, до 1877 р. роботи пiд керiвництвом архiтектора Ласло Фабрi були завершенi. Зовнiшнi змiни у виглядi прибудованих коринфських колон i годинникiв на вежах наблизили будiвлю до стилю пiзнього бароко. У 1939 р. над оздобою плафону Воздвиження Чесного i Животворящого Хреста i шести круглих фресок Отцi церкви працював вiдомий закарпатський художник Йосип Бокшай, який водночас СФ автором вiтражiв у вiкнi захристiСЧ i виконаноСЧ у сецесiйному стилi каплицi СФпископа.

З шести бiчних вiвтарiв два прикрашенi образам роботи Бокшая (Пресвята Богородиця). Вiвтар Святе Серце Христове виконав Юлiй ВiраТС. На свято Воздвиження у 1926 р. були посвяченi три новi дзвони, вилитi фiрмою Акорд. "iтку 1928 р. провели оновлення обох веж i позолотили хрести. Ще ранiше у лiвiй вежi встановили дзвiн РЖван вагою в одну тону, а у правiй - тритонний дзвiн. Пiсля лiквiдацiСЧ Греко-КатолицькоСЧ Церкви храм було передано Православнiй Церквi. За часiв совСФтськоСЧ влади багато памятних таблиць зруйнували, поховання пограбували. Лише 7 сiчня 1991 р. пiсля кiлькарiчноСЧ боротьби храм повернувся до давнiх господарiв.

Зараз у криптах храму спочиваСФ багато достойникiв Греко-КатолицькоСЧ Церкви. 28 червня 2003 р. тут перепоховали мощi СФпископа Теодора Ромжi. Пiсля приСФднання Закарпаття до СССР влада змушувала його зректись вiри, однак владика рiшуче вiдмовлявся