Вивчення теми "Прикметник" як засiб формування пiзнавальноi активностi молодших школярiв
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
диференцiацii цих частин мови, поглибилися семантичнi та формально-граматичнi вiдмiнностi мiж ними, зявилася стабiльна парадигма словоформ прикметника, i вiн почав функцiонувати як самостiйна частина мови [85].
У лiнгвiстичнiй лiтературi даються рiзнi визначення прикметника:
-частина мови, яка називаСФ ознаку предмета i вiдповiдаСФ на питання який? чий? [97, с.335];
-слова, що вказують на ознаку предмета i змiнюються за родами, числами i вiдмiнками, а також вiдповiдають на питання який?яка? яке? чий?чия?чиСФ? [52, c.202];
-частина мови, що виражаСФ статичну ознаку за допомогою синтаксично залежних граматичних категорiй роду, числа i вiдмiнка [30, с.365; 84, с.273];
-частина мови, що виражаСФ статичну ознаку предмета i сполучаСФться з iменником, узгоджуючись з ним у родi, числi i вiдмiнку. ВiдповiдаСФ на питання який?(яка? яке?) чий?(чия?чиСФ?) котрий?( котра? котре?) [83, с.140];
-частина мови, що виражаСФ постiйну (статичну) ознаку предмета, граматично виявлену в категорiях роду, числа i вiдмiнка [65, с.171];
-частина мови, яка означаСФ ознаку предмета, виражаСФ це значення в граматичних категорiях роду, числа i вiдмiнка, а в реченнi виступаСФ в ролi означення або iменноi частини складеного присудка [21, с.219];
-частина мови, що означаСФ постiйну, непроцесуальну ознаку предмета [87, с.140];
-самостiйна частина мови, що передаСФ непроцесуальну ознаку предмета, виражаючи ii в граматичних категорiях роду, числа i вiдмiнка [85, с.135];
-частина мови з атрибутивною та предикативною функцiями, яка маСФ категорiальне значення непроцесуальноi ознаки предмета, вираженоi синтаксичними категорiями роду, числа, вiдмiнка, категорiСФю членностi/нечленностi й суфiксами [28, с.89];
-це одна з периферiйних частин мови, яка позначаСФ ознаку предмета, маСФ зумовленi опорним iменником словозмiннi морфологiчнi категорii роду, числа й вiдмiнка, функцiонуСФ в реченнi як формально-синтаксичний приiменниковий другорядний член речення i як семантико-синтаксичний атрибутивний компонент (атрибутивна синтаксема) та може виконувати комунiкативну функцiю теми чи реми або входити до складу комплексноi теми чи реми [87, с.121].
Прикметник як самостiйна частина мови може бути охарактеризований у семантичному, морфологiчному i синтаксичному аспектах.
Прикметник подiбно до iменника становить iменну частину мови, але маСФ своСФю семантичною основою не предметнiсть, а ознаку (якiсть, властвiсть, вiдношення). При цьому семантичнi основи iменника й прикметника не взаСФмовиключають, а тiльки взаСФмодоповнюють одна одну.
Ступiнь конкретизацii i усвiдомлення предмета, позначуваного iменником, тим виразнiший, чим бiльша кiлькiсть тих ознак, якi характеризують його.
Городенська К.Г. зазначаСФ, що ознака - це особливiсть предмета, яка не пiдлягаСФ часовим змiнам, вона невiдСФмна вiд нього, СФ його природною суттю, постiйно його супроводжуСФ; на цьому формуСФться уявлення про статичнiсть, незмiннiсть ознаки, вiдтвореноi прикметником, на вiдмiну вiд ознаки динамiчноi (процесуальноi) або темпоральноi, яка виробляСФться предметом, а не дана йому вiд природи. Ознака СФ показником iснування самого предмета, його квалiфiкатором, i передана мовними одиницями, виступаСФ як його означення-атрибут, а здатнiсть передавати безпосередню ознаку властива лише прикметнику. Кожен предмет маСФ свiй набiр особливостей, тобто маСФ кiлька ознак, якi видiляють його з-помiж iнших предметiв [27, 84].
Ознаками можуть бути:
-колiр: бiла хустка, голубi очi, жовто-блакитний прапор;
-розмiр: великий, довгий, малий;
-смак: солодке яблуко, гiркий перець;
-матерiал: цегляний будинок, шовкова блузка;
-внутрiшнi (психологiчнi) риси людини: добра людини, щедрий дiдусь, надiйний друг, смiливий воiн, мудрий наставник;
-зовнiшнi риси людини чи тварини: бадьорий хлопець, вродлива дiвчина, мiцний козак, худий кiнь;
-властивостi предметiв: мяке лiжко, зручне крiсло, цiкава книжка;
-вiдношення до мiiя, простору: польовi квiти, гiрськi потоки, лiсова пiсня, космiчна ракет, приазовський, надднiпрянський;
-вiдношення до часу: нинiшнi звичаi, вчорашнiй день, сьогоднiшня газета, ранкова зарядка;
-належнiсть: батькiв портфель, материна сукня;
-характеристика за дiСФю: лякливий хлопець, сварлива жiнка, вередливе дитя;
-вiдношення до числа: третiй, сьомий;
-якiсть: золотi слова, умiлi руки, професiйний висновок, повна вiдповiдь тощо.
Цi ознаки формують вiдповiднi лексико-семантичнi групи слiв, якi становлять семантичну основу прикметника як частини мови [28, 97].
Отже, визначальну семантичну особливiсть прикметника становить те, що вiн виражаСФ статичну ознаку предмета.
З боку морфологiчного аспекту, прикметнику властивi граматичнi категорii роду, числа i вiдмiнка. Виражаючи ознаки предметiв, прикметники разом з iменниками утворюють у складi речення смисловi i граматичнi СФдностi. РЖ цiлком природно, що прикметнику як частинi мови властивi тi ж граматичнi категорii, що й iменнику, тобто категорii роду, числа i вiдмiнка.
Властивiсть сполучатись i узгоджуватись з iменниками, що мають неоднаковi граматичнi значення i форми, вiдобразилася в характерi морфологiчних категорiй прикметника. Рiд, число i вiдмiнок у прикметникiв несамостiйнi, залежнi. Вони повнiстю визначаються вiдповiдними граматичними значеннями (роду, числа i вiдмiнка) iменника, з яким узгоджуСФться прикметник: морський берег, морська хвиля, морське повiтря, столiтнiй лiс, столiтня давнiс