Вивчення теми "Прикметник" як засiб формування пiзнавальноi активностi молодших школярiв
Дипломная работа - Педагогика
?ачень, семантичного зрушення, що досягаСФться переважно на лексико-семантичному рiвнi.
Лiнгвiстичний напрямок (В.В.Виноградов, Г.О.Винокур, РЖ.Р.Гальперин, Б.М.Головiн, О.РЖ.РДфимов, А.П.Коваль, Л.О.Новиков, О.РЖ.Федоров, З.Франко та iн.) концентруСФ увагу на мовних засобах, що використовуються в тому чи iншому художньому текстi. Образнiсть як лiнгвiстичну категорiю визначають насамперед як: "мовний засiб втiлення якогось абстрактного поняття в конкретних предметах, явищах, процесах дiйсностi, i навпаки, якихось конкретних предметiв чи понять в абстрактних чи iнших конкретних поняттях" (РЖ.Р.Гальперин); "передача загального поняття через конкретний словесний образ" (О.Д.Пономарiв); "здатнiсть передавати загальне через одиничне у виглядi асоцiацiй, що викликають емоцiйне сприйняття дiйсностi" (А.П.Коваль).
У лiнгвiстичному аспектi образнiсть розглядають передусiм як властивiсть слова i як комунiкативну якiсть мовлення. Ученi (В.В.Виноградов, Н.В.Гавриш, О.РЖ.РДфимов, А.П.Коваль, Л.О.Новиков та iн.) визначають iстотнi ознаки образностi: яскравiсть, метафоричнiсть, багатство (рiзноманiтнiсть) використовуваних засобiв, точнiсть, оригiнальнiсть (самостiйнiсть), цiлеспрямованiсть тощо.
У лiнгвiстичнiй науцi розрiзняють:
- потенцiйну,
- евiдентну (очевидну),
- художню образнiсть.
Потенцiйна образнiсть у працях О.О.Потебнi, РЖ.Р.Гальперина, Л.О.Новикова, Д.М.Шмельова та iн. виступаСФ як чуттСФво-образний елемент слова, що перебуваСФ в прихованiй позицii та виявляСФться лише за певних умов. Вона виявляСФться безпосередньо не в самому словi, а в поСФднаннi слiв. Ученi (В.В.Виноградов, Б.М.Головiн, О.РЖ.РДфимов та iн.) вбачають в евiдентнiй образностi передусiм первинну властивiсть слiв. Художню образнiсть визначають вiдповiдно до уявлення про мову художнього твору як цiлiсну систему, кожний елемент якоi естетично значущий, образно зумовлений, мотивований образним змiстом цiлого (А.П.Коваль, Д.М.Шмельов, О.РЖ.Федоров та iн.) [76].
Т. Мельник зазначаСФ, що категорiя образностi - це категорiя специфiчна насамперед у стильовому вiдношеннi i змiнна в iндивiдуально-мовотворчому планi. Розглядаючи образнiсть як властивiсть слова, вона вважаСФ, що варто зосередитися на його семантичнiй структурi. Адже образнi можливостi слова виявляються внаслiдок довготривалих багатогранних трансформацiй, семантичних перетворень, стилiстичних зрушень тощо. Вiдомо, що слово становить СФднiсть знака.
ЗначеннСФву iСФрархiчно органiзовану структуру складають семи - найдрiбнiшi семантично неподiльнi одиницi смислу, що не мають зовнiшнього вираження. Сукупнiсть сем створюСФ семему (iнша назва лексико-семантичний варiант), яка не iснуСФ поза лексемою - ii матерiальним носiСФм, становлячи одне з ii значень. Компоненти лексичного значення здатнi зазнавати певних змiн, рухiв. Таке семантичне варiювання слова вiдбуваСФться шляхом посилення одних сем та затухання iнших. Актуалiзуються i денотативнi, i конотативнi семи, тодi в першому випадку наявне номiнативне значення слова, а в другому - переносне метафоричне значення, що утворюСФться пiд впливом певних асоцiацiй. Така взаСФмодiя компонентiв лексичного значення слова, тобто сем, iх рухома рiвновага створюють смислову та емоцiйну напругу, викликають певнi естетичнi почуття в читача. Образнiсть базуСФться в тих лiнгвiстичних категорiях, в яких наявна значимiсть. Саме незвичайнiсть, рухливiсть, багатоплановiсть значень слiв сприяють творчому вiдтворенню образу з уявлень мовця [53,54].
До сьогоднi лишаСФться багато нерозвязаних питань як загальнотеоретичного характеру, так i суто конкретного, що мають практичну значущiсть. Скажiмо, цiлком не визначено поняття щодо засобiв, за допомогою яких передаСФться образнiсть. Окремi науковцi (О.П.АматьСФва, Н.В.Гавриш, Б.М.Головiн, Л.О.Новиков, М.РЖ.Пентилюк, О.РЖ.Федоров та iн.) вдаються до використання таких понять: "образнi та необразнi виражальнi засоби", "експресивнi засоби", "засоби художньоi виразностi", "виражально-зображувальнi засоби" тощо. З огляду на нерозробленiсть означеноi проблеми, сутнiсть якоi полягаСФ в тому, що виразнi засоби мовлення не можна зводити лише до виражально-зображальних, тобто тропiв i фiгур, оскiльки образнiсть досягаСФться за допомогою засобiв рiзних рiвнiв мовноi системи, СФ необхiднiсть за робоче визнати поняття "виразники образностi" (зафiксоване у наукових розробках З.Франко). Вiдтак, пiд термiном "виразники образностi" ми розумiСФмо усталенi в писемному мовленнi рiзнi щодо ступеня переосмисленостi чи асоцiативностi слова та вислови, якi за допомогою певних естетичних властивостей (яскравiсть, незвичнiсть у поСФднаннi з iншими словами, метафоричнiсть (переносне значення), емоцiйнiсть, якi образно, тобто картинно, передають думки певноi особи-мовця, викликають певнi емоцii та почуття, збуджують фантазiю. Отже, образнiсть досягаСФться за допомогою таких виразникiв образностi, якi реалiзуються в лiнгвiстичних i суто лiтературознавчих категорiях:
фонетико-словотворчi (анафора, епiфора, алiтерацiя, асонанс; префiкси та суфiкси з емоцiйним забарвленням);
лексико-семантичнi (багатозначнi слова, синонiми, антонiми, омонiми, анафора, епiфора);
синтаксичнi (народнi приповiдки: прислiвя, приказки; фразеологiзми (iдiоми);
тропи (епiтети, порiвняння, метафора, метонiмiя, синекдоха, символ, уособлення, гiпербола);
стилiстичнi фiгури: семантичнi (антитеза, градацiя), синтаксичнi (паралелiзм, анафора
