Вивчення теми "Прикметник" як засiб формування пiзнавальноi активностi молодших школярiв
Дипломная работа - Педагогика
в у новому аспектi, який поповнив його знання про цей обСФкт чи явище;
б) особливi емоцiйнi пiслядii - тиша, що свiдчить про схвильованiсть, захопленiсть висловленими думками, судженнями;
в) адекватнiсть реакцiй учнiв на подii, що вiдбуваються в класi - смiх у вiдповiдь на гумор та курйознi ситуацii; мiмiку, що вiдтворюСФ гнiв, радiсть, розпач, розумове напруження [36].
Отже, пiзнавальна активнiсть - один з головних критерiiв якостi пiдготовки учнiв, а ефективне ii формування можна забезпечити тiльки за умов спецiальноi органiзацii пiзнавальноi дiяльностi учнiв.
Оскiльки предметом нашого дослiдження СФ формування пiзнавальноi активностi молодших школярiв на уроках рiдноi мови, то цiлком логiчно, що його слiд провадити шляхом комунiкативноi дiяльностi та зосередити увагу й на поняттi образного мовлення як засобу комунiкативноi дiяльностi.
Науковi психологiчнi дослiдження довели, що будь-яка iнформацiя протягом визначеного промiжку часу, навiть дуже короткого, залишаСФ слiд у виглядi образiв. Велика частина цих образiв залишаСФться лише чверть секунди, iншi ж на все життя вiдкладаються в однiй iз скриньок памятi [75].
Враховуючи такi данi психологii, дуже важливо навчити молодшого школяра створювати художньо-естетичнi образи засобами слова та формувати спецiальнi вмiння, необхiднi для вираження своСФi думки: чуття мови, чуття до звуковоi краси мови, розумiння образностi художнього мовлення. Молодший шкiльний вiк - сенситивний перiод для пiзнання, а тому пiд час спiлкування потрiбно звертати увагу на слово, на красу слова, вiдчуття слова, правильнiсть, точнiсть, багатство мовлення, на вмiння сприймати змiст висловленоi думки, оцiнювати етику мовлення того, хто говорить.
На нашу думку, завдання вчителя початкових класiв на сучасному етапi полягаСФ в тому, щоб допомогти учням пiднятися на вершину авторського образного сприймання свiту, збагатити iнтелектуально-пiзнавальний та морально-естетичний досвiд i на цiй основi формувати чутливiсть до змiсту i краси слова, його найтонших вiдтiнкiв, щоб слово у свiдомостi росло й переливалося всiма барвами i мелодiями навколишнього свiту (В.О.Сухомлинський). ОбТСрунтовуючи сутнiсть образного мовлення, розглянемо категорiю образностi в таких аспектах: психологiчному, лiнгвiстичному, естетичному, лiнгводидактичному.
Огляд та аналiз лiнгвiстичних джерел дозволяСФ, узагальнивши, подати такi визначення образного мовлення: "алегоричне мовлення, що повязуСФ з предметом, про який йдеться, низку побiчних уявлень, якi викликають те чи iнше емоцiйне вiдчуття" (О. С. Ахманова) [78, с.387]; "структура мовлення, котра, впливаючи на свiдомiсть (або виражаючи ii), формуСФ конкретно-чуттСФвi уявлення про дiйснiсть"(Б. М. Головiн) [25, с. 28]; "образнiсть мовлення передбачаСФ володiння засобами мовноi образностi, якi зазнають певних процесiв: вибiр, повторення, розмiщення, комбiнування, трансформування тощо" (Н .В. Гавриш) [20, с. 24].
Особливо значущим для розумiння образноi сутностi слова СФ вчення О.О.Потебнi про "внутрiшню форму". Якщо значення слова - це те, що вiдображаСФться ним, то внутрiшня форма - це те, як вiдображаСФться та уявляСФться в словi той чи iнший предмет дiйсностi. За визначенням О.О.Потебнi, образна сутнiсть слова розкриваСФться в художньому творi, де образне значення слова (його внутрiшнiй змiст) набуваСФ гнучкостi, варiантностi, починаСФ жити особливим життям, поСФднуючи старi й новi уявлення, наповнюючи iх новим смислом i завдяки цьому створюючи новий образ. Термiн "внутрiшня форма" в сучасному контекстi передбачаСФ такi якостi слова: його гнучкiсть, здатнiсть надавати рiзноманiтнi вiдтiнки висловлюванню та змiнювати цiлi конструкцii [47].
Зважаючи на багатоаспектнiсть проблеми образностi, ученi дiйшли висновку, що феномен "образне мовлення" СФ полiкомпонентним, який охоплюСФ такi аспекти:
Психологiчний;
Лiнгвiстичний;
Естетичний;
Лiнгводидактичний (практичний).
З психологiчноi точки зору, образне мовлення - це специфiчний, складний процес, деякою мiрою, опосередкованого, субСФктивного вiдображення фактiв, явищ, предметiв (iхнiх ознак) довкiлля у виглядi конкретно-чуттСФвих уявлень, асоцiативно повязаних один з одним, реальних чи створених уявою в свiдомостi мовця [76].
Психологи, психолiнгвiсти (П.П. Блонський, Л.С.Виготський, Е.ЙСФнш, Г.СКостюк, О.МЛеонтьСФв, О.Р.Лурiя, Г.ОЛюблiнська, В.П. Москалець, О.О.Потебня, СЛ. Рубiнштейн, Е.Стоунс, Г.Фейман та iн.) розглядають образнiсть лише принагiдно у звязку з розвязком загальних питань психологii, психолiнгвiстики, що спрямовуСФться передусiм на зясування сутностi ii базисних понять: "образ", "образне мислення", "уява", "ейдетизм".
Проблема образного чи наочно-образного мислення розглядаСФться в багатьох монографiчних та дисертацiйних дослiдженнях iз психологii (МЛ.Басов, П.П.Блонський, Л.В.Григоровська, Г.СКостюк, В.П.Москалець та iн.) передусiм як один iз видiв мислительноi дiяльностi людини з боку його генезису, структури, особливостей процесу здiйснення, ролi образних компонентiв у пiзнавальному процесi [47].
З точки зору лiнгвiстичного аспекту, образне мовлення (лексико-семантичний, комунiкативний) - це складний, специфiчний процес використання в мовленнСФвому спiлкуваннi з метою певного повiдомлення мовних засобiв як стилiстично (експресивно) нейтральних, що набувають образного потенцiалу шляхом актуалiзацii iх з?/p>
