Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
воСФрiднiсть жанрового подiлу у фольклорi й обумовлюСФ парадоксальну закономiрнiсть, за якою в кожнiй спробi науково-обСФктивного структурування жанрiв закладено й невiдповiднiсть, точнiше неповну вiдповiднiсть ii реальному стану речей. То ж, може, взагалi вiдмовитися вiд таких спроб? Писав же, хоч i напiвжартома, К.Обенауер: "Дiти знають, що воно казка"6... Проте нiмецького фольклориста бентежило iнше ускладнення iснування в уснiй традицii жанрових угрупувань, що охоплюють значно бiльшу сукупнiсть фольклорних творiв, нiж це передбачено викладеним вище розумiнням жанру. Справдi, в певнiй перспективi "казка" взагалi нiбито й не iснуСФ, проте СФ конкретнi ii жанри: в украiнському фольклорi казка чарiвна, про тварин та iн.
Щоб вийти з цього нового ускладнення, доводиться ввести науковий вiдповiдник отiй казцi взагалi "казкову прозу", i це вже буде вид як сукупнiсть творiв, ширша за жанр. У свою чергу, "казкова проза" СФ складовою часткою ще ширшоi сукупностi "усноi прози". Це вже рiд як максимально широке поняття жанровоi класифiкацii фольклору. РЖз сказаного випливаСФ, що разом з бiльшiстю фольклористiв ми притримуСФмося думки, що кращоi основи для класифiкацii жанрiв у фольклорi, нiж класичний Арiстотелiв подiл, не знайти. Основи скорiше умовноi: адже Арiстотель мав на увазi лише лiтературу, i тому полишив за межами своiх мiркувань не лише згадану "усну прозу", а й голосiння, замовляння, дитячий фольклор; навiть такий важливий для себе жанр, як мiф, вiн розглядаСФ тiльки як сюжетний матерiал для трагедiй (II, 13-14).
Пiзнiшi теоретики вiднесли лiтературнi вiдповiдники "усноi прози" до епiчного роду, а за ними, намагаючись зберегти Арiстотелiв подiл, пiшли й деякi фольклористи. РДдине виправдання для цього той факт, що в новiтнiй лiтературi роман вiд "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?" Панаса Мирного до "Улiсса" Дж.Джойса виконуСФ iнколи певнi функцii епопеi. Як справедливо зазначаСФ петербурзький фольклорист Д.М.Балашов, генетичнi студii свiдчать, що лiтературна "художня проза не народилася з епосу. Скорiше за ii виток можна прийняти казку, легенду, iсторичний чи родовий переказ, тобто тi жанри, котрi оминув свого часу Арiстотель"7. Отже, ми дотримуСФмося погляду, що "усна проза" це специфiчно фольклорний, "позаарiстотелiвський" рiд. Арiстотелеву ж епосу, в "Поетицi" представленому поемами Гомера, у фольклорi вiдповiдаСФ епос мелiчний у нас думи, балади, iсторичнi пiснi, оповiднi "псальми" тощо.
До лiричного роду в украiнському фольклорi належать жанри лiричноi пiчнi та монострофи (коломийки та iн.). Складнiше з "драмою". Найяскравiший твiр украiнськоi "народноi драми", так звана "вертепна драма", виникла поза фольклорною традицiСФю i тому маСФ розглядатися як явище лiтературно-фольклорних звязкiв (див.: 2.9). З творами "театру людей" справа не краща: тут до справжньоi усноi традицii належать лише напiвiмпровiзованi "пСФски", що виконуються пiд час календарних обрядiв. Але ж i в "Поетицi" "драму" трактовано як лiтературний рiд, що походить це Арiстотель чiтко демонструСФ (4,5) з обрядового фольклору. То ж i ми будемо згаданi твори аналiзувати в роздiлi, присвяченому ще одному специфiчно фольклорному роду, цього разу, сказати б, "доарiстотелiвому" обрядовому фольклору.
Народнi паремii опиняються поза пропонованою класифiкацiСФю; оскiльки ж генетично вони найбiльше повязанi з жанрами "усноi прози", то й розгляд iх долучаСФмо до вiдповiдного роздiлу. Нарештi, дитячий фольклор, що СФ певною пiдсистемою фольклору дорослих, i розглядатиметься окремо, в його звязках з жанровою структурою цього останнього. Залишилося питання послiдовностi викладу. З погляду генетичного, вона мала б бути такою: "усна проза"; "обрядова поезiя"; "епос"; "позаобрядова лiрика"; "дитячий фольклор". Коли ж керуватися прийнятим у цьому пiдручнику принципом "вiд простого до складного", то доцiльнiше йти вiд жанрових концентрiв не те, щоби простiших, але краще вивчених, до теж надзвичайно складних, та й вивчених гiрше як народна лiрика та обрядова поезiя. Отже, i в цьому випадку маСФмо починати з усноi прози.
8.1. Шляхи вивчення поетики фольклору
Здавалося б, сучасне розумiння поетики як "науки про форми, види, засоби i способи словесно-художньоi творчостi, про структурнi типи i жанри лiтературних творiв" 1, створюСФ певнi перешкоди поширенню сфери чинностi ii за рахунок явищ фольклору. По-перше, стосовно лiтератури, де накопичено величезний обсяг спостережень над закономiрностями "словесно-художньоi творчостi", називання поетики наукою, можливо, i маСФ якийсь сенс, проте стосовно фольклору вона не манiфестувалася навiть i як окрема допомiжна наукова диiиплiна. По-друге, на вiдмiну вiд лiтератури, творчiсть у фольклорi не СФ виключно "словесною", це синтетична форма духовноi дiяльностi (див.: 1.1). Проте вже Арiстотель розглядав у "Поетицi" "мистецтва", котрi користуються водночас "ритмом, мелодiСФю i метром", i вирiзняв серед них таке, що використовуСФ "все це заразом", а сама "дифiрамбiчну поезiю". Складнiшу перешкоду становить синкретичнiсть фольклору, тобто поСФднання в ньому явищ, що мають естетичну природу, з такими, що ii не мають. Проте коли в новiтнiй словеснiй культурi застосування поетики в щойно наведеному ii розумiннi фактично поширюСФться й на явища позаестетичнi (iнтимне та дiлове листув