Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
а з "Марii", цього величного духовного послання Т.Г.Шевченка украiнському народовi, видобути зашифровану в художнiх образах близьку Г.С.Сковородi (див. нижче) iдею несумiсностi сiльськоi традицiйноi культури i мiськоi цивiлiзацii, а головне, рацiоналiстичне розвязання колiзii Бога i людини в РЖсусi Христi при збереженнi високоi гуманiстичноi цiнностi християнства, не кажучи вже про повагу до християнства народного 134.
Придивляючись тепер до вiтчизняноi фольклористичноi традицii, важко буде не розпiзнати пафосу отого "Узнай себе!" в могутньому ii прагненнi зафiксувати й iнтерпретувати насамперед вiтчизняний фольклор, у розробцi П.О.Кулiшем "фiлософii фольклористичного контакту", в СФднаннi в нiй записувача й iнформанта, у спiвпрацi письменника й усноi традицii. Нам зрозумiлiша тепер i надзвичайна обережнiсть звертань до конкретних iдей та концепцiй тогочасноi "Бiблii" свiтовоi фольклористики, притаманна О.О.Потебнi або РЖ.Я.Франку. Нас не здивуСФ тепер i справдi парадоксальне явище, коли позитивiзм РЖ.Я.Франка не заважав йому плiдно i з щирою повагою до релiгiйних переконань селянина вивчати християнськi легенди. РЖ аналогiя до однiСФi з рис ментальностi украiнськоi фольклористики в рядку Г.С.Сковороди "Не пойду в город богатый. А буду на полях жить..." не складатиме тепер для нас таСФмницi. РЖ у висунутiй П.Г.Житецьким концепцii про украiнську "релiгiю матерi" знайдемо не тiльки вiдбиток певноi етичноi константи вiтчизняного фольклору (див. корисну добiрку текстiв 135), а i вiдгук iдей "Марii" Т.Г.Шевченка.
Йдеться, як правило, не про свiдоме втiлення вченими цiСФi украiнськоi фiлософськоi системи, представленоi тут, зрозумiло, в якнайстислiшому виглядi. Скорiше, мова про явище, коли внутрiшня, фахова, здавалося б, ментальнiсть науки про фольклор виявляСФться орiСФнтованою по тих же "силових полях" нацiональноi духовноi традицii, що й генiальнi ii виразники. А про надiйнiсть цих вiтчизняних фiлософських орiСФнтирiв свiдчить хоч би той факт, що звертання до них дозволить вирiшити проблему адекватного наукового пiдходу до вивчення народного християнства i взагалi явищ надприродних i фантастичних у духовному свiтi людини. Уважно прочитавши Г.С.Сковороду i Т.Г.Шевченка, украiнський фольклорист зможе вже не звертатися тут за допомогою до iдей Я.Е.Голосовкера або М.РЖ.Конрада. В iх "виправданнi" релiгii та мiстицизму, смiливому i принципово важливому для СРСР 60-х рокiв, тепер вже немаСФ потреби.
Доти про "стратегiю" пошуку методологiчноi основи. Що ж до "тактики", то до неi вiдносимо певнi пiдказки з боку науковоi традицii пiд час пошуку в сучаснiй свiтовiй теорii того, що "вiд Бога", а не "вiд змiя". Тут може бути застосований прийом простоi аналогii, коли приклад РЖ.Я.Франка, що розробив концепцiю креативних потенцiй несвiдомого (див.: 4.2), нiби санкцiонуСФ використання широкого розумiння iндивiдуального i колективного несвiдомого, виробленого сучасною фiлософiСФю. Можна звернутися й до аналогii бiльш складноi, з моментом заперечення. Вiдомо, наприклад, що М.С.Грушевський, закладаючи методологiчнi пiдвалини вивчення iсторii украiнського фольклору, широко використовував вчення Л.Левi-Брюля про первiсний "прелогiзм" примiтивноi людини 136. Оскiльки в наш чаiе вчення витiснене вже концепцiСФю К.Левi-Строса про "примiтивне мислення", прийнятою i самим Л.Левi-Брюлем в останнiх працях, опертям на традицiю тут було б звертання до iдей вже К.Левi-Строса але не тих, що "вiд змiя", тобто не порушуючи суверенностi фольклористики як науки.
А втiм такi пiдказки й непотрiбнi. РЖ взагалi йдеться не про якiсь приписи бо кожний маСФ виробити власну методологiю, а про врахування вiтчизняноi фiлософськоi традицii, слiдування якiй, або iгнорування якоi залежить насамперед вiд внутрiшнiх переконань дослiдника. Однак для нашоi науки в цiлому осмислення власноi фольклористичноi традицii другоi половини XIX першоi чвертi XX ст. в аспектi фiлософському, методологiчному СФ завданням першочерговоi актуальностi.
Необхiдне й своСФчасне ознайомлення колег у свiтi iз зробленим украiнськими фольклористами на цьому полi. В наш час фольклористи краiн, що звiльнилися вiд колонiальноi залежностi в XX ст., змушенi "перетравлювати" теорii захiдноi етнологii, котра вивчала i вивчаСФ iх традицiйну культуру тiльки ззовнi. Досвiд украiнськоi фольклористики, що зосередилася на дослiдженнi духовноi творчостi свого народу i вироблювала своСФрiднi пiдходи до пiзнання ii саме зсередини, може стати надзвичайно цiнним до фольклористiв багатьох постколонiальних краiн.
Однак якi б iдеi не лягли до фiлософськоi основи "нового традицiоналiзму", в Украiнi вiн може постати лише в ходi прискiпливого вивчення фольклору нацiонального. Розгляд його доцiльно почати iз синхронiчного "зрiзу" на рiвнi другоi половини XIX ст., а фактично з тоi багатобарвноi картини вiтчизняного фольклору, що ii вiдтворила невтомна i нелукава праця кiлькох генерацiй украiнських фольклористiв i етнологiв.
5.1. Принципи жанровоi класифiкацii
При вивченнi нацiонального фольклору протиставлення феноменологiчного пiдходу iсторичному може бути переосмислене як опозицiя синхронiя/дiахронiя. Щоправда, хронологiчнi межi обраного в пiдручнику синхронiчного "зрiзу" друга половина XIX ст. можуть здатися надто широкими. Проте стосовно фольклору такий "зрiз" його не може бути подiбним до "сто