Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?товий фольклор" був i залишаСФться науковою абстракцiСФю. Коли в системi загальнолюдського красного письменства важливу обСФднуючу роль вiдiграСФ критика, котра, за вдалим висловом М.Верлi, "стаСФ чимось на кшталт совiстi свiтовоi лiтератури", дослiдник свiтового фольклору маСФ справу з "несвiдомим характером колективних явищ" (К.Левi-Строс), несумiсним з подiбною дiяльнiстю. НагадаСФмо також про iсторично та географiчно обумовлену етнiчну замкнутiсть традицiйних нацiональних фольклорiв.
Нерiвномiрнiсть поступу цивiлiзацii в рiзних кутках Землi робить зi свiтового фольклору кiнця XX ст. картину доволi строкату: коли в краiнах Захiдноi РДвропи спостерiгаСФмо тiльки блiдi залишки колишньоi усноi творчостi, то у деяких народiв та племен Африки, Пiвденноi Америки, в аборигенiв Австралii вона у фазi розквiту. Це тепер. В iсторичнiй же перспективi, по-перше, виявляються великi подiбностi у структурi фольклору всiх народiв свiту, а по-друге, проясняються деякi причини згаданоi строкатостi.
Як зясували дослiдження iсторикiв культури, усiм фольклорам свiту притаманна певна сукупнiсть жанрiв. У фольклористицi жанр це тип словесноi (часто також музичноi) форми, усталеноi в народному побутi та повязаноi з повторенням певних змiстових елементiв. Отже, виявилося, що такi найпоширенiшi в свiтi та водночас спiльнi жанри це мiф, обрядова пiсня, казка, прислiвя.
У найбiльш загальному значеннi мiф це фантастична оповiдь про творення свiту й людей, про богiв i "культурних героiв" (таких, як Прометей у давнiх грекiв); сказане у ньому вважаСФться правдивим. Сучаснi украiнцi не зберегли мiфiв у чистому виглядi, лише iхнi слiди у обрядовому фольклорi, головним чином (про стосунок до мiфологii украiнських мiфологiчних легенд див.: 5.4). Казка розповiдаСФ про пригоди людей та тварин, котрi, як правило, вважаються за вигадку, у бiльшостi народiв вона маСФ функцiю розважальну (отже, естетичну), вiдзначаСФться чiтко структурованою формою. Обрядова пiсня, що супроводить ритуали, й прислiвя, яке у формi окремих речень конденсуСФ колективний досвiд i передаСФ його вiд генерацii до генерацii, не потребують зараз бiльш докладного пояснення. Цi жанри звучать або звучали всюди, де людина виявляСФ себе в уснiй традицii вiд патагонцiв Вогненноi Землi на пiвднi до ескiмосiв Канади на пiвночi.
Цi ж жанри можна розглядати також як базовi для усноi культури людства: вони, точнiше, iхнi аналоги в технiзованiй масовiй культурi не зникають i в найбiльш цивiлiзованих сучасних народiв. Справдi, мiфи вiдтворюються в лiтературнiй та кiнематографiчнiй фантастицi типiв "мiстерi" та "фентезi", iх функцii переймають сакральнi тексти сучасних релiгiй; казкам вiдповiдаСФ масова белетристика рiзних ТСатункiв вiд детективiв до "романiв для господинь", де бiдна дiвчина, трохи побiдувавши та настрахавшись повторюСФ долю Попелюшки; життя фольклорноi обрядовоi пiснi та ритуалiв, що iх вона супроводжуСФ, нiби продовжують гiмни та ритуали сучасних церков, з одного боку, а з iншого установ свiтських, а саме: держави, вiйська, шкiл, унiверситетiв, компанiй, скаутiв, пiонерiв тощо. Нарештi, прислiвя продовжують жити i в своiй уснiй формi, i у виглядi лiтературних афоризмiв, полiтичних лозунгiв, реклам абощо.
Проте, у свiтовому фольклорi маСФмо справу i з групою жанрiв, що iснують не у всiх народiв земноi кулi. Так, цих жанрiв немаСФ у дуже архаiчних фольклорах iндiанцiв Америки. Причину цього явища вiдкрив американський етнолог Ф.Боас, довiвши, що предки корiнних народiв Америки переправилися через Берингову протоку (або через перешийок, що тодi iснував) ще перед тим, як мешканцi Старого Свiту винайшли епос, казки про тварин з мораллю та приказки. Отже, згаданi жанри мали задовольняти духовнi потреби вже бiльш розвиненого суспiльства.
Хоч героi епосу деякими своiми надлюдськими властивостями ще близькi до персонажiв мiфу, вони дiють уже в епоху утворення первiсних етнiчних держав i вiйн мiж ними, епiчний герой СФ захисник свого народу та його землi. Нацiональним епосом украiнського народу СФ вже не раз тут згаданi думи, а в минулому й билини. Поява кiнцевоi моралi в казках про тварин виводила цей жанр у сферу дидактичну, тим самим розкривалася його алегорична сутнiсть, а персонажi його вже не могли прирiвнюватися до тварин персонажiв мiфу. Насамкiнець, приказки на вiдмiну вiд прислiвiв конструкцii незамкненi, що монтуються в iншi речення плинноi живоi розмови, СФ певним кроком по шляху десакралiзацii племiнноi мудростi та водночас переносять до народноi буденноi мови, вульгаризують метафоричнiсть особливоi сакральноi мови жерцiв.
Серед фольклорiв РДвропи, Азii та Африки, в яких знаходимо всi перелiченi жанри, вирiзняСФться тiснiша група, що вiдзначаСФться фактичною iдентичнiстю казкових сюжетiв та сюжетних конструкцiй епосу. Переважну бiльшiсть народiв, носiiв цiСФi групи фольклорiв, вiдносять до iндоСФвропейськоi мовноi СФдностi, проте кордони спорiдненостi фольклорноi не вповнi збiгаються з мовними. Разом з народами мовних груп iндiйськоi (або iндоарiйськоi), iранськоi, тохарськоi, грецькоi, кельтськоi, германськоi, балтiйськоi, словянськоi тi ж казковi сюжети переповiдають i грузини, мову яких лiнгвiсти вiдносять до картвельськоi групи. Можливо, у майбутньому виявиться ще одне коло спорiднених за певними фольклорними явищами народiв, цього разу спiввiдносне з ностратичною макрородиною мов мови афразiйськi, iндоСФвропейськi, картвел