Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?ультурноi ситуацii в Украiнi полягала i в тому це довiв свого часу К.В.Квiтка, аналiзуючи склад джерел фундаментальноi пiсенноi збiрки М.В.Лисенка, що репертуар народноi лiричноi пiснi задовольняв тодi потребу спiвати "мiських та освiчених шарiв украiнськоi людностi" (тобто iнтелiгенцii та "панських кiл"), котрими частково й поповнювався15. ПотребуСФ уважного вивчення мiщанський фольклор, зафiксований набагато гiрше за селянський, а також монастирський, семiнарський, студентський.
РЖз соцiологiчною детермiнацiСФю повязана й iдеологiчна вiдмiннiсть. Фольклор втiлюСФ передусiм народну iдеологiю. Мова не про оцiнне значення слова "народний", котре СФ винаходом романтизованого народознавства XIX ст. Не все народне обовязково добре, не все ненародне СФ поганим. Що ж до лiтератури (з iдеологiСФю музики справа складнiша), то тi з письменникiв, що не подiляли iдеологii панiвноi верстви, письменники прогресивнi, не бажали та й не могли лише вiдтворювати iдеологiю народну, бо стояли над народом, займаючи позицiю нацiонального пророка (Т.Г.Шевченко), або просто намагаючись пiдняти його освiтнiй, культурний рiвень.
Коли в лiтературi та "високiй" музицi пануСФ культ новаторства, то фольклор справжнСФ царство традицii. Дуже важко погодитися з Д.Бен-Амосом, коли вiн у вже цитованiй розвiдцi зауважуСФ, що "традицiйнiсть фольклору це скорiше випадкова якiсть, котра характеризуСФ окремi ситуацii, нiж особливiсть фольклору, обСФктивно йому притаманна" (p. 13): американський дослiдник виходить iз фольклорноi ситуацii у власнiй краiнi (див.: 4.13). У такому ж давньому та розвиненому фольклорi, як украiнський, самодержавно пануСФ естетичний ефект "упiзнавання", усiм добре знайомий iз сучасноi "масовоi культури" (поп-музика, фiльми-бойовики, вiдеоклiпи): селянин пускаСФ сльозу, слухаючи пiсню, почуту вже тисячного, напевне, разу проте саме тому здаСФться вона йому гарною та зворушливою. Та й народне сприймання казки не вiдрiзняСФться з цього погляду вiд усiм вiдомого дитячого.
Принципова традицiйнiсть у фольклорi поширюСФться на словесну та музичну форму. У новiтнiй лiтературi, як вiдомо, надто вже заштампованi вирази та словеснi блоки (як от: "Дiти оточили вчительку тiсним колом") вважаються за нестерпнi та подiбно до того, як у музицi "цитати" та алюзii на твори iнших композиторiв визнаються лише за специфiчний прийом. У фольклорi ж стереотипнiсть форми, навпаки, СФ чи не найголовнiшою стильовою домiнантою. Вона реалiзуСФться у формулах (див.: 4.8; 8.3) словесних, музичних, драматургiчних, пантомiмiчних тощо. Стереотипнiсть тропiв та багатобiчна формульнiсть фольклору це своСФрiдний естетичний "фiльтр", через який селянин перепускаСФ враження вiд дiйсностi та результати ii власноi iнтерпретацii.
Вiзьмемо щонайпростiший випадок словесноi традицiйностi постiйний епiтет. Уявимо собi парубка, закоханого в зеленооку дiвчину. Його тягне проспiвати на самотi пiсню, спiвзвучну до власних почуттiв, проте в нiй йдеться про тАЬкарi очiтАЭ. Що ж, тАЬхлопецьтАЭ замiнить у пiснi тАЬкарiтАЭ очi на тАЬзеленiтАЭ? Нi i головним чином тому. що для нього це така ж естетично-психологiчна константа, як тАЬчорнii бровитАЭ або тАЬсинСФ моретАЭ.
З традицiйнiстю повязана i наступна ознака фольклору. Якщо у лiтературi та "високiй" музицi природа творчостi принципово iндивiдуальна, то фольклорна творчiсть СФ колективiстською, неособистнiстною. Справдi, письменник (або композитор) завжди працюСФ сам, без спiвавторiв (брати Гонкури, подружжя Голон та iншi родиннi дуети становлять дуже незначний у загальнiй масi виняток), вiн з цього погляду принциповий iндивiдуалiст. Проблему ж колективностi у фольклорi, складну й без того, ще заплутали фольклористи-теоретики. Ще й досi жива романтична вигадка "мiфологiчноi школи" XIX ст. (див.: 3.3) про безособовiсть виникнення фольклорних творiв. Згодом, як декому здалося, вона отримала пiдтримку в популярнiй серед фахiвцiв концепцii Р.О.Якобсона i П.Г.Богатирьова, котрi 1929 р. поширили вироблене в лiнгвiстицi Ф.деСосюром протиставлення "мови" (lange) i "мовлення" (parole) на опозицiю фольклор/лiтература: "Подiбно до lange, фольклорний твiр СФ позаособистнiстним та iснуСФ тiльки потенцiйно, це лише комплекс певних норм та iмпульсiв" 16. Ще ближче до наших часiв В.Я.Пропп зазначив, що "генетично фольклор ближчий не до лiтератури, а до мови, котра також нiким не видумана i не маСФ нi автора, анi авторiв". Або: "Вихованi у школi лiтературознавчих традицiй, ми часто не можемо собi уявити, що поетичний твiр може виникнути iнакше, нiж виникаСФ лiтературний твiр внаслiдок iндивiдуальноi творчостi. Нам усе здаСФться, що хтось його мав створити або скласти першим" 17. Нарештi, абсолютизацiя типологiчного вивчення фольклору (див.: 4.12) приводить Б.М.Путiлова до заперечення iснування "первiсного тексту" взагалi 18. У свою чергу, К.В.Чистов вiдкидаСФ "мiстичний "пратекст"" як одну з "текстологiчних iлюзiй, досить популярних у фольклористицi XX ст." 19.
На перший погляд, усе це звучить переконливо. Але ж ще видатний росiйський фольклорист О.М.Веселовський iронiзував над "мiфом про народ-творець": "Як не занурюйся до його поетичних красот, кiнець-кiнцем все ж таки зустрiнешся з настирливим запитанням: але ж був якийсь перший складач епiчноi пiснi?" 20. РЖ справдi, коли ми нiколи не дiзнаСФмося, хто склав думу про козака-нетягу (в записах XIX ст. голоту) i не почуСФмо ii первiсного виконання, то вважати, що цей поет-спiвець та п