Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
еслюють природний характер явища, i тому бiльш до ладу, мабуть, ближчi до фiзiологii людини, з продуктами духовноi дiяльностi котроi маСФмо справу. З цього погляду непоганою моделлю варiювання у фольклорi СФ пульсацiя серця, що також може бути описана у параметрах ритму, часу, iнтенсивностi, можливостi зупинки, "пересадження" тощо. Але ж вiдомо, що до метафори науковець звертаСФться, коли не може сформулювати наукову концепцiю.
До наукового ж вивчення варiювання пiдходи шукають з рiзних напрямiв. Так, росiйський етномузикознавець РЖ.РЖ.Земцовський запропонував "теорiю "iнтонацiйного поля" тiСФi межi мобiльностi, поза якою не може бути реалiзоване жодне явище фольклору" 27. Фактично йдеться про визначення вказаноi межi за допомогою статистики, що нiякоi особливоi "теорii" не потребуСФ. Необхiдне для теорii питання "Чому?" не ставить i К.В.Чистов, котрий спираСФться на iдею "цiльового тексту" у розумiннi швейцарського казкознавця М.Лютi та вбачаСФ в ньому "максимум набору мотивiв у оповiдних жанрах або максимум набору тем чи традицiйних формул у жанрах лiричних або обрядових", який "може, мабуть, час од часу вiдновлюватися у практицi талановитих виконавцiв..." Виходить, що тi ж обдарованi виконавцi, чиi новацii, як ми бачили, можуть спричинитися до руйнацii тексту, його ж i поновлюють.
У подальшому вивченнi варiювання слiд прислухатися до думок А.Дандiса, котрий ще у працi "Текстура, текст i контекст" (1964) наполягав на необхiдностi врахування його "соцiального контексту". Розумiючи пiд текстурою лiнгвiстичне оформлення усного твору (про iншi наповнення цього термiна див.: 4.6; 8.3), пiд текстом одиничне вiдтворення певного твору виконавцем, а пiд контекстом вiдповiдну соцiальну ситуацiю такого одиничного виконання, А.Дандiс стверджуСФ, що лише "знання контексту може прояснити варiативнiсть тексту та текстури" 28.
Украiнська фольклористка С.Й.Грица, запозичивши лiнгвiстичне поняття, висунула iдею фольклорноi "парадигми" як "сукупностi варiантiв", котрi групуються коло однiСФi моделi iнварiанта 29, а як конкретизацiю ii поняття "пiсенноi парадигми" певноi "сукупностi варiантiв одного пiсенного зразка, що утворилася внаслiдок його трансформацiй в процесi часово-просторового руху" 30. Розробка цiСФi концепцii дозволила дослiдити стосунки слова i мелодii усерединi "пiсенноi парадигми", а також виявити певнi закономiрностi життя словесного i музичного компонентiв фольклорного твору в його iсторii серед певного етнiчного середовища та в мiграцiйних процесах (див. ще: 8.2; 9.1 тощо).
Мабуть, через повiльний розвиток в Украiнi лiнгвофольклористики фахiвцi-фольклористи недостатньо придiляють уваги такому важливому аспекту специфiки фольклору, як мовний. Коли фольклор користуСФться живою народною мовою, створюСФться дiалектами, то в лiтературi пануСФ лiтературна, тобто загальнонацiональна i нормована мова.
Слiд зазначити, що деякi лiнгвiсти заплутують справу, стверджуючи iснування лiтературноi мови вже на "дописемнiй" дiлянцi iсторii певного етносу. З iншого боку, С.Я.РДрмоленко, авторка монографii "Фольклор i лiтературна мова" (1987), намагаСФться довести, що тАЬмова фольклорних творiв вiдзначаСФться наддiалектним характером". Знаходимо тут i зовсiм вже дивацькi визначення на кшталт: "фольклор як певне зведення писемних памяток"; тАЬфольклор як окремий рiзновид художнього стилю або ширше окремий функцiональний стиль лiтературноi мовитАЭ. З погляду ж фольклориста таке розумiння фольклору та його мовноi форми СФ абсолютно непридатним. Зокрема й тому, що мiж мовою фольклору i лiтературною мовою (зрозумiло, у загальновизнаному розумiннi цього термiна) iснують принциповi, кардинальнi вiдмiнностi.
Розвинена лiтературна мова маСФ певний механiзм "самоусвiдомлення", що яскраво виявляСФ себе у дiяльностi мовознавцiв. Вона здобуваСФ собi авторитет: лемко Б.РЖ.Антонич, наприклад, спецiально вивчав украiнську лiтературну мову, щоб писати своi вiршi саме нею, а не дiалектом. Користування ж народними говорами здаСФться iх носiям чимось цiлком природним, воно майже неусвiдомлене; життя дiалекту керуСФться внутрiшнiми законами мовного розвитку. Водночас, як вiдомо, мiж поняттями "мова фольклору" i тАЬдiалекттАЭ немаСФ повноi тотожностi. Дослiдники давно вже звернули увагу, що думова мова СФ особливою, архаiзованою; в останнi роки виявилося, що й мова пiсенних творiв в iнших жанрах вiдрiзняСФться вiд буденноi дiалектноi мови виконавцiв. У наiе своСФрiдне украiнське наддiалектне пiсенне "койне", поки що майже не вивчене. Не ясно також, чи виникають подiбнi явища в уснiй прозi, на перший погляд, суцiльно дiалектнiй за мовою. Взагалi ж легко помiтити, що тенденцiя до утворення чогось подiбного до мiждiалетного "койне" притаманна бiльш традицiйним фольклорним жанрам, тобто можна казати про певну кореляцiю мiж наддiалектнiстю i ступенем традицiйностi форми. Подiбний архаiзуючий фактор спостерiгаСФться i пiд час розвитку лiтературноi мови, але для ii формування незрiвняно бiльшу вагу мають наслiдки мовного спiлкування носiiв рiзних дiалектiв. У мовi ж традицiйного фольклору подiбнi iнтеграцiйнi процеси мають характер, навпаки, другорядний.
СуттСФвi вiдмiнностi спостерiгаються i в сферi сприймання мовного тексту. Ось поезiя Бо Цзюй-i (VIII ст.) з циклу тАЬНарiканнятАЭ:
У горах i долинах далекi походи.
В жiночiй спальнi тяжка розлука.
У гiрких битвах схуднув, м