Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ервiсний текст його твору нiколи не iснували (або, що теж саме, начебто ця дума iснувала завжди), якраз i СФ погляд цiлком мiстичний. Той же К.В.Чистов згадуСФ "початок iсторичного життя тексту" не Бог же був отим початком.
РЖнша справа, що творцi та первiснi тексти казок, билин, обрядовоi поезii вiддаленi вiд нас у часi (а у випадку казок i у просторi, див.: 3.5; 4.1) настiльки, що може, справдi, здатися, начебто iх не було взагалi. Це повязано з тим, що вiльнiсть iмпровiзацii цих творiв не поширюСФться на iх сюжет i змiст, як бачимо, наприклад, у побутуваннi голосiнь або коломийок. Там фольклористовi доводиться зустрiчатися як з автором, так i з його текстом.
Отже, твори деяких фольклорних жанрiв мають авторiв i певнi першоформи. Водночас i колективнiсть усноi народноi творчостi СФ явище вповнi реальне. Його механiзм Р.О.Якобсон i П.Г.Богатирьов вiдтворюють таким чином: "Припустимо, що член якогось колективу створив щось iндивiдуальне. Якщо цей усний, створений цим iндивiдуумом твiр з тiСФi або iншоi причини виявляСФться непридатним для колективу, якщо iншi члени колективу його не засвоюють вiн приречений до загибелi". Тут усе вiрно, тiльки механiзм цей маСФ ще й зворотний, субСФктивний бiк, описаний свого часу РЖ.Франком: отой iндивiдуум "творить свою пiсню з того матерiалу вражiнь та iдей, яким живе маса його землякiв. Творячи ii, вiн не стаСФ i не може стати вище за iнших, iз скарбiв своСФi iндивiдуальноi душi вiн в головних контурах не може зачерпнути анi iншого змiсту, анi iнших форм, крiм тих, що становлять щоденну поживу цiлоi маси. Його пiсня СФ, отже, якимсь виразом думки, вражiнь та стремлiння цiлоi маси, i тiльки таким чином вона стаСФ здатною до сприйняття i засвоСФння ii масою" 21. З цього погляду, "попередня цензура колективу" вiдбуваСФться насамперед у свiдомостi самого творця, i тiльки потiм, якщо складене ним не долало "цензури" одноплемiнникiв, воно залишалося явищем його особистого репертуару i зникало згодом, бо не переймали. Ну а що робив колектив з новаторами, якi надто вже епатують його традицiйнi смаки, моделюСФ мiф про Марсiя та Аполона.
Неусвiдомленостi, стихiйностi фольклорноi творчостi справедливо протиставляють творчiсть яскраво усвiдомлену, таку, що постiйно тяжiСФ до теоретичного самопiзнання, у лiтературi та "високiй" музицi. Перший музикознавчий трактат зявився у Китаi ще у XII ст. до н.е. Ледве встигла у давнiх грекiв сформуватися писемна лiтература, як Аристотель почав ii осмислювати. Невипадково ж i у Спiлцi письменникiв СРСР було бiльше критикiв i лiтературознавцiв, нiж самих отих "iнженерiв людських душ". Призначений для школення останнiх Лiтiнститут iм. О.М.Горького багато хто вважаСФ за зайву вигадку, але цiкаво порiвняти методи навчання, що застосовуються у сучаснiй консерваторii, з тим, як вчив музичнiй технiцi лiрник: вiн привязував перед грою пальцi правицi учня мотузками до вiдповiдних своСФi... Але ж i у словеснiй уснiй традицii, як справедливо зазначаСФ словацький фольклорист К.Горалек, пануСФ "неусвiдомленiсть процесiв становлення та життя основних фольклорних прийомiв" 22. Автор цих рядкiв колись спецiально переглянув надрукованi корпуси прислiвiв як жанру давнього i коломийок та частiвок як жанрiв найбiльш рухливих, мобiльних, нарештi, сучасних i не знайшов жодного тексту, де йшлося б саме про процес творчостi.
У побутуваннi фольклорного твору вигасала й память про його автора навiть у тому випадку, коли у вiдповiднiй уснiй традицii авторство у певних жанрах фiксувалося, як це було, наприклад, з поезiСФю скальдiв у давнiх скандинавiв. Проте не слiд розумiти цю анонiмнiсть фольклору механiстично. Це один з канонiв хай теоретично не усвiдомленого, але обСФктивно iснуючого у фольклорi певного кодексу про творчу працю, за яким у захiднiй фольклористицi закрiпилася досить розпливчаста назва "традицiйного знання". Коли повернутися до наведеного вже прикладу створення на очах фольклориста голосiння або коломийки, можна переконатися, що обСФктивно iснуюче авторство щодо iмпровiзованого (але з використанням готових словесних блокiв, формул, музичноi "моделi") тексту голосiння абсолютно не усвiдомлюСФться анi самими плакальницями, анi iхнiми слухачами. Складачi сучасних коломийок i частiвок поширюють своi утвори анонiмно i не стiльки тому, що волiють не "розшифровуватися" перед сiльською владою, скiльки через дiю названого канону.
РЖнша справа, коли ця традицiя стикаСФться з тим культом письменника, композитора, художника, що iснуСФ у "високiй" культурi та пропагуСФться серед селянства насамперед школою, а також засобами масовоi iнформацii. Ось тодi й виникають знайомi кожному фольклористовi заяви "А цю пiсню я склав!" хоч пiсню ту записували ще в минулому столiттi, та випадки, коли в Захiднiй Украiнi, як свiдчить С.Й.Грица, "до новоствореноi спiванки признавалися по декiлька авторiв з рiзних сiл" 23. Такого ж походження, хоч i ускладнена дещо транспонуванням новiтнього уявлення про авторство у фольклор XVII ст., вiдома з початку XIX ст. iнтелiгентська легенда про Марусю Чурай.
Ми переконанi у нашому правi на так звану "iнтелектуальну власнiсть", а в мистецтвi iснуСФ авторське право: письменник, наприклад, може дати, а може й не дати дозвiл на поширення, виконання або екранiзацiю свого твору, може передати (видавництву, виконавцевi, певнiй органiзацii, особi тощо) це своСФ право на певний термiн або назавжди, безкоштовно, або за винагороду (гонорар) i т. iн. Фольк