Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
льклорна" виявили значнi вiдмiнностi (див. Мал. 2). У першiй автор (S), створивши "матерiально закрiплений текст" (M), саме через нього передаСФ естетичну iнформацiю читачам (R1, R2 ... Rn). Усi творчi iмпульси вигасають "на полюсi сприймання". У випадку "зворотного звязку" читачевi дуже важко довести своСФ враження вiд твору до його автора, навiть якщо це П.Загребельний що вже казати про Шекспiра або Сковороду! Це, за К.В.Чистовим, комунiкацiя "технiчного типу".
(S1) (S2.1)
? ?
R1 R1 R2.1
? ? ?
S ?M? R2 (R)S ? R2 (S2) ?R2..3(S2..3)?R2.т(S)2.n)
? ? ?
R38 Rn R
(Sn) (S)
Мал. 2. Комунiкацiя в лiтературi. Мал. 3. Комунiкацiя у фольклорi.
Зовсiм iншу картину бачимо на другiй схемi (Мал. 3). Можна уявити собi, що тут зображено розказування казки. Казкар звертаСФться до слухачiв безпосередньо, i "зворотний звязок" миттю замикаСФться на ньому самому: "Виконавець (особливо, коли мова про жанри, що припускають текстову iмпровiзацiю) може змiнювати (коректувати) змiст i структуру тексту i позатекстових елементiв у залежностi вiд поведiнки (реакцii) слухачiв пiд час виконання" 12. Затухання творчих iмпульсiв у слухачiв не обовязкове: хтось з них зможе у майбутньому переповiсти казку, i схема у цьому напрямi спроможна галузитися нескiнченно. Проте й сам казкар не СФ творцем казки (як письменник свого роману), отже ранiше вiн сам був ii слухачем (R), а це означаСФ, що схема галузиться i у напрямi минулого. Це "природний" тип комунiкацii, використання котрого i СФ головною ознакою фольклору.
Корисна праця К.В.Чистова розкриваСФ цiкавий аспект вивчення комунiкацii у фольклорi (див. ще, зокрема, розвiдки пiонера таких дослiджень Р.Джорджеса (США), а також СФвропейських фольклористiв, як Й.РДх, В.Й.Онг i Р.Шенда 13). Але К.В.Чистов, на жаль, не вiдповiдаСФ на питання, чому все ж таки навiть тодi, коли письменник використовуСФ "природний" тип комунiкацii, читаючи, наприклад, свою новелу перед аудиторiСФю, а казкар "технiчний" (записуючи на прохання збирача свiй репертуар, к примiру), перший залишаСФться у сферi лiтератури, а другий фольклору? Корисно також нагадати, що й за ознакою наявностi / ненаявностi M фольклор i лiтература не можуть бути протиставленi абсолютно: казкар i його слухачi також користуються хоч i бiологiчним, але теж досконалим технiчним засобом комунiкацii; подарувала нам природа й вiдповiдник M як засобу закрiплення тексту память.
Саме "буття творiв виключно у памятi" вважаСФ за головну та визначальну особливiсть фольклору росiйський епосознавець С.М.АзбелСФв. Вiн нагадуСФ, що протягом столiть СФдиною формою "матерiального буття фольклорного твору" було "зберiгання його памяттю в "закодованому" виглядi. Для його сприймання необхiдно, щоб хтось вiдтворив твiр по памятi. Ланцюг вiдтворень по памятi залишаСФться природною формою використання фольклору, при цьому зовнiшнСФ iснування твiр маСФ лише в момент виконання..." 14. Спостереження С.М.АзбелСФва дуже привабливi, але нiхто ще не довiв, що фольклорний твiр iнакше "згортуСФться" перед консервацiСФю його в памятi та iнакше видобуваСФться звiдти, нiж твiр лiтературний. ЗгадаСФмо, що безлiч дiтей змушенi заучувати вiршi в школi, що були випадки, коли письменники у вязницях створювали своi тексти, користуючись виключно памяттю, але цi факти аж нiяк не наблизили тексти, що заучувалися, як в уснiй традицii, до творiв фольклорних.
1.3. Вiдмiнностi фольклору вiд лiтератури та музики новоСФвропейського типу: Соцiологiчнi, у "творчому кодексi", у функцiонуваннi твору
Далеко не вичерпаними залишаються можливостi, що iх вiдкривають для зясування специфiки фольклору зiставлення його з найближчими царинами духовноi дiяльностi людини з лiтературою та професiйною музикою останнiх трьох сторiч. Звернувшись до них, домовимося у вiдповiдностi до традицii таких зiставлень не виходити за межi XIX ст., коли в Украiнi протистояння фольклору i "високих" форм словесноi та музичноi культури було найчiткiшим. Воно дещо розмите у XIXV ст. за рахунок середньовiчного характеру лiтератури та вiдчутно послаблене пiсля 1917 р. частково внаслiдок демократизацii лiтератури та успiхiв програм Лiкнепу, а з 30-х рр., пiсля колективiзацii та голодомору, що призвели до руйнацii традицiйноi селянськоi культури, i через деформацii у самому фольклорi.
Оскiльки пiд лiтературою маСФмо на увазi лише лiтературу художню, зрозумiло вже, мабуть, що фольклор вiд неi так само, як i вiд "високоi" музики вiдрiзняСФ необовязковiсть естетичноi функцii.
Наступне протиставлення (або детермiнацiя) маСФ характер соцiологiчний. Якщо фольклор обслуговував нарiд (у значеннi не нацii, а "трудящих мас" ii), то лiтература панiвнi класи суспiльства, а також церковникiв, iнтелiгенцiю. При цьому украiнський фольклор на вiдмiну, наприклад, вiд нiмецького це фольклор головним чином селянський. У XIX ст. з селян, насамперед, виходили й такi професiонали фольклору, як кобзарi, лiрники, старцi виконавцi "псальм".
СвоСФрiднiсть