Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?сних традицiй, а iх узагальнення. Його утворюСФ дiалектична СФднiсть свiтоглядних, соцiально-психологiчних, естетичних констант та яскраво своСФрiдних регiональних iх реалiзацiй.
2.1. Фольклористика в ii стосунках до iнших наук. Внутрiшня структура фольклористики
Як i кожна конкретна гуманiтарна наука, фольклористика щонайтiснiше залежить вiд фiлософii. Саме фiлософськими переконаннями фольклориста обумовлено його вибiр методики дослiдження, вибiр обСФкта вивчення i навiть iнколи навмисна невiдповiднiсть його теоретичних побудов конкретним фактам, що СФ в його розпорядженнi (див.: 4.14).
Оскiльки ж традицiйний фольклор не лише просякнутий релiгiйною християнською та язичницькою iдеологiСФю, але маСФ навiть окремi жанри, що концентровано ii втiлюють (християнськi та мiфологiчнi легенди, псальми, духовнi вiршi), то й дослiдник його повинен оволодiти ТСрунтовними знаннями з iсторii релiгii, а конкретно украiнський фольклорист у першу чергу з iсторii давнього словянського язичництва i з новiтнiх його форм 1, а також, що становить певну складнiсть, з християнського вiровчення. Щоб оцiнити своСФрiднiсть i, коли виникне потреба, зясувати джерело тих або iнших свiтоглядних особливостей народного християнства, маСФмо добре орiСФнтуватися в догматицi християнських конфесiй (вивчаСФ ii богословя), та в iсторii церкви. Фольклорист зобовязаний стежити, щоб його фiлософськi та конфесiйнi (або атеiстичнi) переконання не зашкодили обСФктивностi та неупередженостi дослiдження. Одна з упорядниць корисного етнографiчного збiрника, характеризуючи суспiльну позицiю Т.Р.Рильського (18411902), згадуСФ про "його зречення католицькоi вiри i прийняття ним християнства" (Украiнцi... С. 605). Доходимо висновку, що для шановноi кандидата фiлософських наук католицизм то вже не християнство...
Доволi складну проблему становить стосунок фольклористики до етнографii. Здавалося б, усе просто: коли етнографiя це народознавство в цiлому або ж наука про народну культуру взагалi, то фольклористика, що вивчаСФ духовну, переважно словесну народну культуру, СФ ii складовою частиною. Проте з таким вирiшенням питання не погодяться нi етнограф, анi фольклорист. Реальне спiввiдношення цих двох наук не можна уявляти собi як два кола, з котрих менше СФ часткою бiльшого, скорiше воно нагадуСФ два кола, що накладаються одне на одне в певнiй площинi. При цьому з боку фольклористики до цiСФi спiльноi площини увiйде насамперед обрядова поезiя й мiфологiчнi легенди, а з боку етнографii такi ii областi, як родинне та суспiльне життя, календарна обрядовiсть i народнi вiрування.
На базi етнографii з середини XIX ст. почала розвиватися етнологiя наука, що вивчаСФ загальнi закони розвитку етносiв та iх культури. З часом на Заходi виникла проблема спiввiдношення мiж етнографiСФю, етнологiСФю та антропологiСФю як загальною "наукою про людину". У серединi XX ст. видатний етнолог сучасностi К.Левi-Строс доходить парадоксального висновку, що згаданi три науки вiдрiзняються тiльки рiвнями узагальнення: це нiбито "три етапи або три часовi стадii того ж дослiдження"; при цьому "фольклорнi розвiдки, зрозумiло, належать як за предметом дослiдження, так i за методом (i, певна рiч, за обома ознаками водночас) до антропологii" 2.
В Украiнi антропологiчнi та етнологiчнi студii скерованi були насамперед на пiзнання свого народу, його неповторноi своСФрiдностi 3. Позаяк у СРСР комунiстична доктрина передбачала вольове прискорення очiкуваного "злиття нацiй", названi науки отримували тут певну iдеологiчну заданiсть (див. ще в "Пiслямовi"), в УРСР же взагалi майже не розвивалися. Тепер, коли почалося стрiмке вiдродження украiнськоi антропологii та етнологii, найактуальнiшим завданням стаСФ теоретичне осмислення сучасних нацiональних моделей цих наук. РЖнакше нам загрожуСФ розчинення iх (а разом фольклористики та етнографii) в галасливiй повенi аморфного й аматорского "народознавства".
Одною з найближчих до фольклористики наук СФ лiтературознавство. Фольклорист застосовуСФ рiзноманiтнi методи дослiдження словесного твору, розробленi цiСФю наукою на протязi двох з половиною тисячолiть ii iснування, проте не забуваСФ про специфiку фольклорного слова.
Оскiльки ж слово це звучить, а часто й спiвуче, цiлком логiчними СФ тiснi звязки нашоi науки з музикознавством, як i бiльш нiж сторiчний вже розвиток в Украiнi спецiальноi диiиплiни етномузикознавства (вона ж вiдома пiд назвами музичноi етнографii, музичноi фольклористики, етномузикологii). Етномузикознавство вивчаСФ "народну музику" або "народну музичну культуру" (О.РЖ.РЖваницький), i стосунки його з нашою наукою нагадують тi, що склалися в неi з етнографiСФю, тiльки спiльне поле дослiду складатимуть звязок словесноi та музичноi форм, "пiсеннi парадигми" (С.Й.Грица) й ритмомелодика усноi прози.
З мовознавством (лiнгвiстикою) звязки нашоi науки теж багатоплановi. По-перше, безособовiсть традицiйного фольклору таки зближуСФ його з мовою, то ж i новi теорii та методи дослiдження, котрi постiйно, з середини XIX ст. починаючи, зявляються в лiнгвiстицi, час од часу фахово переосмислюються фольклористами та збагачують теорiю науки про фольклор. По-друге, позаяк словесний бiк фольклору постаСФ на базi мови, його образнiсть дослiджуСФться методами стилiстики. По-третСФ, оскiльки усна традицiя використовуСФ, як вже згадувалося, головним чином дiалекти, фольклористика спi