Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
i вiдтворюють науковий рiвень пiзнання фольклору, що не кажи, мiнiмум сiмдесятирiчноi давнини. А поки були ми у станi примусовоi марксистсько-ленiнськоi автаркii, свiтова наука нас не очiкувала.
Саме тому й украiнськiй науцi про фольклор слiд пройти через перiод "прискореного розвитку", пройти через захоплення науковоi молодi тими захiдними "iзмами", вiд яких старiших ii колег дбайливо захищало компартiйне керiвництво. Це важко, це клопiтно, це вимагаСФ знання iноземних мов i сучасноi фiлософii, але iнакше украiнська фольклористика не зможе повернути собi те мiiе, котре по праву займала у свiтовiй фольклористицi ще в 20-тi роки.
Можна ще досягти цiСФi мети i заразом змусити свiтову фольклористику визнати обСФктивний внесок до ii скарбниць нашоi класичноi фольклористики, а можна досягти тiльки поповнення складу викладачiв провiнцiйних коледжiв Канади i США за рахунок наших магiстрiв i кандидатiв. Результат залежить вiд вибору фiлософськоi бази.
Свiтоглядна база кожноi науки маСФ два боки загальнофiлософський та фаховий, який вiдбиваСФ певну деформацiю обраноi фiлософii пiзнання пiд впливом специфiки обСФкта, до котрого ii прикладають. Як результат отримуСФмо тАЬфахову гносеологiютАЭ, яку в нас прийнято називати методологiСФю на вiдмiну вiд методики, що СФ вже сукупнiстю фахових прийомiв дослiдження.
Конкретне ж наповнення поняття тАЬфiлософська основа дослiдженнятАЭ на сучасному етапi розвитку украiнськоi фольклористики передбачаСФ вiдмову вiд принципового марксистського монiзму та повернення до вiльного вибору вченим фiлософськоi бази своСФi розвiдки. Варто нагадати, що на принциповому плюралiзмi в методологii вже в радянськi часи наполягав В.М.Перетц. Щоправда, засновник в украiнськiй науцi тАЬфiлологiчного методутАЭ пiд методологiСФю розумiв все ж таки фаховi методи дослiдження, бо ставив, зокрема, таке питання: тАЬЧи можливо, маючи перед собою загальне завдання: тАЬвивчення лiтературитАЭ заздалегiдь обрати той або iнший метод i слiпо йти за його вказiвками при вивченнi усiй сукупностi памяток творчостi у словi?тАЭ РЖ сам вiдповiдав: тАЬЗаздалегiдь передбачити, який метод слiд (обрати С.Р.), не можна, не впадаючи в антинауковий догматизм або в педагогiчну рутинутАЭ.
Сучаснi ж украiнська фольклористика опинилася в ситуацii необхiдностi вибору не так фахових методiв дослiдження, як його фiлософськоi бази. Справа у тому, що стосовно перших нам нiчого не залишаСФться, як слiдувати мудрiй порадi В.М.Перетца, який вважав, що тАЬлише шляхом уважного критичного розгляду вiдомих методiв може бути виявлена група прийомiв, перевiрених на належному матерiалi: тодi стане ясно, чого ми зможемо досягти, користуючись цими прийомами нарiзно, або комбiнуючи iхтАЭ 118, або ж, дозволимо собi додати, пропонуючи новi. Що ж до обрання фiлософськоi бази, то з цим справа набагато складнiша i тому хоч би, що тут дiють чинники не лише рацiональнi. Справа в тому, що фольклорист-украiнець, наприклад, обовязково, хоч i, як правило, пiдсвiдомо, буде орiСФнтуватися й на чинники спадкоСФмнi: тисячолiтнСФ сповiдування предками православя, а точнiше словянськоi версii язичницько-православного двовiря, обумовлюСФ структуру свiтогляду i спосiб мислення й атеiстiв, i тих, хто, бунтуючи проти вiри батькiв, кидаСФться в обiйми католицизму, або вважаСФ себе буддистом.
Стосовно ж украiнськоi фольклористики в цiлому проблема може бути сформульована таким чином: вона вiд берега тАЬмарксистсько-ленiнськоi методологiiтАЭ начебто вже вiдштовхнулася, а куди прямувати, поки що не знаСФ. Нацiоналiзм, рiзних ступенiв романтичностi та екзальтованостi (див. корисну антологiю119), або богословсько-клерикальна тенденцiйнiсть, подiбна до тiСФi, що нею просякнута пiзнi працi РЖ.РЖ.ОгiСФнка (митрополита РЖларiона), нi, з таким теоретичним багажем соромно працювати в XXI сторiччi. Та й можливостей для обСФктивного дослiдження нацiональноi культури, зокрема, фольклору та його звязкiв з лiтературою цi iдеологii дають не бiльше за правовiрний марксизм-ленiнiзм.
Якщо ж шукати взiрця в дорадянському етапi розвитку вiтчизняноi гуманiтарноi науки, то вчителi вчителiв наших, стоячи на словах (як це ми бачили у В.М.Перетца) за принциповий плюралiзм у фаховiй методологii, на вищому рiвнi тАЬсамоосмисленнятАЭ фактично сповiдували фiлософiю позитивiзму взагалi дуже привабливу для скептичноi ментальностi науковця. Знаменно, що В.М.Перетц, дiйсний член двох радянських Академiй наук, Всеукраiнськоi та СРСР, на дванадцятому роцi радянськоi влади засвiдчував, що сповiдуСФ тАЬнауковий позитивiзм нашого часутАЭ 120. У здебiльшого стихiйнiй формi позитивiзм придався як засiб проти гiпнозу марксистсько-ленiнськоi доктрини тим з нас, хто волiв цьому гiпнозовi не пiддаватися. Проте доволi швидко виявилася й недостатнiсть, навiть неповноцiннiсть такого позитивiзму при звертаннi до деяких найбiльш складних за своСФю природою явищ духовноi культури народу.
Запозичити на Заходi новi, вишуканiшi форми позитивiзму? Цього не вдалося би зробити вже тому, що творцi неопозитивiзму (Р.Карнап, Л.Вiтгенштейн, П.Ф.Стросон) розробляли логiко-мовнi проблеми пiзнання, котрi стосуються майже виключно самого фiлософського дискурсу. То ж спробуСФмо намацати пiдходи до тiСФi фiлософськоi бази, на котру, як гадаСФмо, буде спиратися украiнська фольклористика у своСФму подальшому розвитку.
Почати ж доведеться з явища безумовноi обмеженостi та неадекватностi обСФкту дослiдження марксистськоi версii фольклористичноi гносео