Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
нiж приказка (див.: 5.12); твори ж iнших жанрiв вiдтворюються за правилами внутрiшньожанровими, та тими, що складаються при трансмiсii певного твору; при цьому стабiльнiсть вiдтворення сильно залежить вiд позамовних факторiв, як от повторюванiсть мелодii або обрядових дiй, що супроводжують словесний текст. У свою чергу, i концепцiя Т.В.Цивьян передбачаСФ надто коротку вiдстань мiж "моделлю свiту" (знов-таки побудованою за зразком мови) i реальним фольклорним текстом, а "випадають" мiж ними тi ж ланки, що й у Г.А.Левiнтона: насамперед "моделi" жанровi та тi, що працюють пiд час трансмiсii твору, а також конкретнi текстовi попередники, або попереднi втiлення iнварiанта, власне "перед-тексти".
Коли вже констатувати як певну тенденцiю поворот теоретичноi фольклористики вiд власне мовознавчих стратегiй до новiших лiтературознавчих, можна прогнозувати й зацiкавлення сучасною лiтературною риторикою. Прикладання виключно докладного опису риторичних прийомiв, зробленого Г.Лаусбергом116, до матерiалу фольклору дозволить визначити його специфiку з цiСФi, досi не використаноi позицii. При цьому нарештi отримаСФ фахове освiтлення таке своСФрiдне явище традицiйноi усноi культури, як практично не вивчене народне красномовство.
Украiнська фольклористика, закономiрна частка бiльш традицiйноi СФвропейськоi фольклористики, не маСФ сторонитися й "СФвроатлантичних" новiтнiх теоретичних вiянь. Вона здатна перетравити та адоптуСФ будь-якi новацii, проте за умови збереження того головного i принципового, що й обумовлюСФ самототожнiсть i сувереннiсть власноi науковоi традицii. Це головне незмiнна й постiйна увага до самого фольклорного твору як основного й найважливiшого обСФкта вивчення.
4.14. Прогноз постання "нового традицiоналiзму". Методологiя сучасноi украiнськоi фольклористики та питання про ii вiтчизняну фiлософську базу
Розвиток теоретичноi фольклористики багато в чому визначаСФться станом збирацькоi (польовоi) фольклористики в кожнiй нацiональнiй науцi про фольклор. Адже саме вiн обумовлюСФ своСФрiдний тонус, забарвлюСФ i часом дуже виразно фахову ментальнiсть фольклориста-теоретика i навiть (не завжди свiдомо) визначаСФ напрямок його теоретичних пошукiв. Адже йдеться про спiлкування вченого з живою стихiСФю вiтчизняноi усноi традицii, коли наукове осмислення ii обовязково поСФднуСФться iз свiдомим i несвiдомим (бо випливаСФ з "колективноi несвiдомостi", закладеноi в нас психiчним досвiдом предкiв), iнтимним, "синiвським", ii прийняттям.
Саме тому з погляду традицiйноi, СФвропейськоi фольклористики американський фольклорист стоiть тепер перед дилемою: або вивчати реальний мiський фольклор, практично ототожнюючи при цьому себе з його носiСФм (А.Дандiс стверджуСФ тепер, що фольклорист теж СФ "folker"), або ж студiювати якусь iндiанську мову i готуватися до експедицii. При цьому обидва вирiшення штовхають його в обiйми сучасноi антропологii, бо обСФкт вивчення, далекий вiд того, що був у класичноi СФвропейськоi фольклористики, в обох випадках потягне за собою i вiдповiдну методологiю дослiдження: у першому Левi-Стросових "Структурноi антропологii-два" (1873) i "Погляду здалека" (1983), де розглядаСФться культура сучасноi людини Заходу, побачена через призму "Структурноi антропологii" (1958), в другому праць того ж К.Левi-Строса 50-х60-х рокiв i сучасних його колег-антропологiв. НагадаСФмо, що в концепцii цього вченого "фольклорнi дослiдження" просто розчиняються в антропологii (див: 2.1).
Проте сумна перспектива розчинення в антропологii не стоiть перед фольклористикою Китаю, РЖндii, краiн Пiвденноi Америки, деяких словянських, по-перше, тому, що вони працюють з живим вiтчизняним традицiйним фольклором, а по-друге, ще мають пройти через фазу фольклористичного "теоретичного самопiзнання", осмислити своСФрiднiсть свого фольклору та його мiiе у свiтовому. Тобто фазу, яку нiмецька фольклористика пройшла в "Нiмецькiй мiфологii" Я.Грiмма, украiнська в другiй половинi XIX ст., а, наприклад, американська у працях запеклого традицiоналiста Р.Дорсона.
У названих краiнах i варто очiкувати появу "нового традицiоналiзму" як певного синтезу освоСФних iх фольклористикою теорiй i концепцiй СФвропейськоi науки про фольклор XIXXX ст. i теоретичних новацiй, котрi не зможуть не зявитися, коли "захiднi" методи дослiдження буде застосовано до мiiевого фольклорного матерiалу. Можливо, iдеi цього "нового традицiоналiзму" будуть висунутi вже незабаром у Пiвденнiй Америцi, на користь чого промовляСФ бурхливий розвиток в ii краiнах лiтературноi компаративiстики у 80-х90-х роках, але не можна наперед зняти й кандидатуру Украiни. Чому ж? Адже фаза "теоретичного самопiзнання" в ii фольклористицi вже позаду. Проте придивимося до нашоi сьогоднiшньоi ситуацii.
Вже друге десятирiччя в Украiнi вiдбуваСФться справжнiй фольклорний ренесанс. На хвилi суспiльного зацiкавлення вiтчизняним фольклором вiдкрито двi кафедри фольклористики (у КиСФвi та Львовi), спецiалiзацiю студентiв-фiлологiв. Перевидаються фольклористичнi працi XIX початку XX ст. Але поки що фактично йде регенерацiя, вiдродження дорадянського стану теоретичноi фольклористики, а такий процес завжди маСФ свою дiалектику. Так ми, безперечно, робимо необхiдну i важливу справу, любовно готуючи до видання працi вчених "срiбного вiку" нашоi науки, але ж не слiд забувати, що виданi не фахово, без необхiдних коментарiв, цi прац