Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
В»огii. Вбачаючи у фольклорному творчому процесi лише тАЬвiдбиттятАЭ реальноi дiйсностi (Арiстотелiв тАЬмiмесистАЭ), фольклористи-марксисти просто iгнорували тi фольклорнi явища, що являють собою результат творення iлюзорного, фантастичного тАЬсвiтутАЭ. Подiбно до позитивiстiв, котрi трактують цi явища як назадницькi, консервативнi тАЬпережиткитАЭ, вони тим самим вiдчутно викривлюють i своСФ розумiння специфiки фольклору. Ось поважний ленiнградський теоретик-фольклорист В.РД.ГусСФв наводить таке мiркування В.РЖ.Ленiна: тАЬтАЬНароднетАЭ поняття про боженько i про божеське СФ тАЬнароднатАЭ тупiсть, затурканiсть, як тАЬнародне уявленнятАЭ про царя, про лiсовика, про смикання жiнок за волоссятАЭ. РЖ глибокодумний коментар: тАЬЦя думка В.РЖ.Ленiна маСФ прямий стосунок до науковоi критики наявних на початку XX ст. творiв фольклору, що зберiгали i царистськi iлюзii, i забобонитАЭ 121. НемаСФ потреби отак позбавляти глузду сказане В.РЖ.Ленiним. Адже вiн гнiваСФться на селянське розумiння Бога, виходячи з мiркувань фiлософських: воно неадекватно, iлюзорно вiдбиваСФ реальну дiйснiсть, у якiй з погляду матерiалiста немаСФ анi Бога, анi лiсовика. РЖ далi сам В.РД.ГусСФв наводить iншу цитату з В.РЖ.Ленiна, де визнаСФться, що тАЬзнаки або символи цiлком можливi стосовно несправжнiх предметiвтАЭ.
Слiд визнати, що встановлення стосункiв витворiв народноi релiгiйноi фантазii до дiйсностi СФ процедура корисна i навiть необхiдна, але чогось головного в цих творах така тАЬнаукова критикатАЭ якраз i не даСФ змогу побачити. Не кажучи вже про те, що марксистський пiдхiд апрiорно принижуСФ той же християнський фольклор i мiфологiчну легенду як явища принципово неповноцiннi, другоряднi у порiвняння з творами, що вiдбивають дiйснiсть бiльш адекватно, або тАЬреалiстичнотАЭ. Ось типовi твердження О.РЖ.Дея: тАЬХарактерно, що в народi здавна вiдчуваСФться дещо iронiчне ставлення до вiрувань у неземнi, потойбiчнi сили, явний скепсис до бога i персонажiв християнськоi релiгii. Останнi у творах християнсько-апокрифiчноi сюжетики дуже заземленi i рiдко проявляють свою божественну силу. Бог i святi у фольклорi частiше виступають у антирелiгiйних анекдотах, нiж у легендахтАЭ 122. Про мiфологiчнi легенди дослiдник далi зауважуСФ, що тАЬтiльки окремi з цих творiв пасивно зберiгаються в памятi старших вiком людей, якi розглядають змiст цих творiв як цiлковиту вигадкутАЭ. Оскiльки сказане тут, безсумнiвно, суперечило польовим спостереженням самого О.РЖ.Дея, маСФмо справу з фальсифiкацiСФю реального стану речей у фольклорi, до якоi фахiвець звертаСФться з тАЬпозалiнгвiстичнихтАЭ, як то кажуть, мiркувань.
Зрозумiло, що гуманiтарiСФвi необхiдна сьогоднi iнша фiлософська основа, котра дозволила би справдi адекватно осмислити явища фантастичного, надприродного в духовному життi людини, а для цього вiн маСФ знайти, користуючись висловом С.С.Аверiнцева, вiрний шлях мiж двома тАЬпротилежними крайнощами: на одному полюсi обридлива тАЬтверезiстьтАЭ позитивiзму, на другому полюсi тАЬхмiльтАЭ iррацiоналiзмутАЭ 123. Безпосереднiй контекст цiСФi думки становлять роздуми про кризу у фiлософii пiслягегелiвського перiоду, але сказане 1979 р. видатним росiйським культурологом стосуСФться не лише тiСФi сумноi пори, але й нашого сьогодення.
Справдi, вiдсахнувшись вiд марксизму-ленiнiзму з його тАЬобридливою тверезiстютАЭ та не менш обридливим тАЬхмелемтАЭ його власного iррацiоналiзму, сучасний украiнський фольклорист може опинитися в обiймах iррацiоналiзму набагато вiдвертiшого християнського або, як не дивно, язичницького. Не може бути, наприклад, нiякоi науковоi обСФктивностi стосовно основного обСФкта дослiдження фольклориста, усноi традицii, коли митрополит РЖларiон бере на себе роль суддi у культурологiчному конфлiктi християнства з автохтонним словянським язичництвом 124. Але ж не менш дивацька ситуацiя складаСФться, коли послiдовниця сучасноi язичницькоi секти аналiзуСФ мiфологiчнi легенди 125. Справдi, тАЬгречана каша сама себе хвалитьтАЭ.
Тому корисно буде згадати про спроби навiть у радянськi часи прокласти згаданий С.С.Аверiнцевим тАЬсереднiй шляхтАЭ (сам вчений згодом iз нього зiйшов, перейшовши на позицii православя). Певнi орiСФнтири тут позначали нам не фiлософи, а фахiвцi сумiжних наукових диiиплiн, котрi багато зробили, наприклад, для реабiлiтацii творчих потенцiй середньовiчного мiстицизму. Нiмецький мистецтвознавець Е.Панофський у класичному своСФму дослiдженнi тАЬГотична архiтектура i схоластикатАЭ зазначив, що i мiстицизм, i тАЬкритичнийтАЭ номiналiзм В.Оккама тАЬповертають особистiсть назад (вiд слiпоi вiри С.Р.) до ресурсiв особистого чуттСФвого i психологiчного досвiдутАЭ 126. Але ж i по сей бiк тАЬзалiзноi завiситАЭ видатний радянський сходознавець i компаративiст М.РЖ.Конрад (у молодi роки один з учнiв-приятелiв М.М.Бахтiна), порiвнюючи деякi явища культури РЖталii епохи Вiдродження та давнього Китаю, приходить до висновку, що взагалi рацiоналiзм i мiстицизм СФ тАЬлише рiзнi шляхи до того ж самого: до визволення людськоi свiдомостi вiд влади догм, до виходу у сферу повноi духовноi, а це означаСФ i творчоi свободитАЭ127.
Проте тiльки у вченнi Я.С.Голосовкера про тАЬiмагiнативний абсолюттАЭ знаходимо певне наближення до тiСФi унiверсальноi фiлософii творчоi дiяльностi людини, котра так необхiдна тепер пострадянськiй гуманiтарнiй науцi. Головна праця Я.С.Голосовкера, трактат тАЬРЖмагiнативний абсолюттАЭ, загинула пiсля його арешту 1937 р., але пiд час тАЬвiдлигитАЭ, коли автора було звiльнено, написана знову. Великi фрагменти трактату тепер надруковано 128, але де