Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?брова дотепно зауважив, що "пiдмiна наукового, iсторичного пiдходу його доiсторичним, мiфологiчним вiдповiдником нагадуСФ перемогу пiдсвiдомостi над свiдомiстю"105. Згодом зявилася й концепцiя украiнських "нацiональних архетипiв" як вiтчизняна рецензiя панпсихологiчних спроб прирiвняти неофрейдистське розумiння становлення особистостi окремоi людини до закономiрностей розвитку людства взагалi; щоправда, йдеться про архетипи не загальнолюдськi, як у захiдних послiдовникiв К.Г.Юнга, а украiнськоi нацii. Мова про працю С.Б.Кримського "Архетипи украiнськоi культури" (1996), iдеi якоi трохи наближаються до реалiй фольклору в уже цитованiй розвiдцi Л.А.Лисюк "Поняття архетипу в народнiй культурi" (2002).
Для розвитку науковоi фольклористики в Украiнi зазначенi явища виглядають небезпечними i насамперед з погляду методологiчного. Справдi, як i архетипи, визначенi самим К.Г.Юнгом, тi ж "архетипи украiнськоi культури" визначаються цiлком довiльно й апрiорно, бо за переконанням С.Б.Кримського, культура "розвиваСФться так, що iз самого початку закидаСФться (ким або чим? С.Р.) потенцiйна сiтка цiлого, а подальший поступ лише актуалiзуСФ окремi ланки"106. Водночас Н.А.Лисюк констатуСФ в подiбних студiях "нахил до транiендентного". НагадаСФмо, що вже З.Фрейд вказував на мiстичний характер концепцii К.Г.Юнга (див.: 4.3). Варто прислухатися й до думки польського теоретика компаративiстики Б.Бакули: "Сучасне послаблення жорсткостi неопозитивiстськоi науковостi, що допускаСФ "ненауковi" стилi та жанри висловлювання, не мусить iти в парi з розмиванням обСФкта дослiджень, занехаянням точноi доцiльностi дослiдницькоi дiяльностi, а також методологiчноi рами, яка забезпечуСФ контрольованiсть процедури"107. Коротше: або мiстика, або наукова методологiя. Остання не може бути трошки мiстичною, як для жiнки неможливо бути трошки вагiтною.
Як прояв глобальноi тенденцii переходу "центру тяжiння" фольклористичноi теорii до дiахронii можна розглядати й успiх у свiтi "контекстуального" напрямку американськоi фольклористики (Д.Бен-Амос, А.Дандiс, Р.Джорджес, Р.Бауман та iн.) (див.: 1.2). Нагадаю, що представникiв цього напрямку (його називають ще новiтньою "виконавською школою" "performance school")108 цiкавить не твiр фольклору як такий i не фактори, що визначають можливостi його виникнення, тобто своСФрiдна передiсторiя (або рiвень competence), але моменти, що характеризують його життя в уснiй традицii (transmission), а також головний i визначальний рiвень екзистенцii його, текстова реалiзацiя, або виконання (рiвень performance), що вiдбуваСФться у взаСФмодii мiж iнформантом i реципiСФнтом (рiвень communication), якi, у свою чергу, пiдкоряються певним неписаним правилам, що регулюють цей процес (кондуiт).
Головнi iдеi цих теоретикiв було викладено в збiрниках статей "До нових перспектив у фольклорi" (1972, видавцi А.Парадес i Р.Бауман), "Фольклор: Виконання i комунiкацiя" (1975, видавцi Д.Бен-Амос i К.Голдстейн), у розвiдцi Д.Бен-Амоса "Жанри фольклору" (1876) i в збiрнику "ФрантiСФри фольклору" (1977, видавець В.Беском). Як зауважуСФ Р.Дорсон, промовистi заголовки цих томiв "призвели до того, що performance i communication стали престижними термiнами нового дiалекту, а цi теоретики вбачають у собi вiдкривачiв нових шляхiв"109. РЖронiя Р.Дорсона не виглядаСФ тепер доречною. Адже цей новий напрямок значно потiснив традицiоналiстську фольклористику послiдовникiв Р.Дорсона, i навiть у зацитованому великому "хенд-буку", енциклопедичному пiдручнику, 1983 р. "Американський фольклор" вони змушенi були помiстити статтю Р.Баумана "Польове дослiдження фольклору в контекстi" 110 ). В останнСФ десятирiччя iдеi "контекстуального" напрямку знайшли поширення в Росii, де засновано Центр вивчення фольклорноi традицii (Москва), i в Украiнi (працi РЖ.Головахи-Хiкс i Л.Брицiноi).
Популярнiсть "контекстуального" напряму в сучаснiй фольклористицi маСФ виправдання й обСФктивнi, й субСФктивнi. До перших слiд вiднести реальну важливiсть для нашоi науки вивчення найрiзноманiтнiших явищ контексту, в якому зявляСФться й функцiонуСФ фольклорний текст, недаремно ж задовго до американських "франтiСФрiв" цi проблеми зацiкавили В.Андерсона i О.РЖ.Никифорова, а до них М.Рибникова, не кажучи вже про те, що сторiнки, присвяченi обставинам розказування казок у "Записках из Южной Руси" П.О.Кулiша, можуть розглядатися як класична фiксацiя такого фольклорного контексту. СубСФктивний же момент обумовив, головним чином, утворення цього напрямку саме в американськiй фольклористицi, яке не випадково ж спiвпало з бурхливим розвитком студiй над "мiською", або "сучасною" легендою (див.: 4. 14). Фахiвець, що займаСФться власне американським фольклором, маСФ справу не лише з цими доволi нескладними за структурою оповiдями, а й з мiськими анекдотами, прокльонами, лайкою, й тими формами мiського мовлення, якi А.Дандис назвав "фольклором офiсу". За своСФю естетичною цiннiстю цi явища не можна й прирiвнювати до чарiвних казок або дум, i психологiчно зрозумiло, що в цiй ситуацii фахiвцевi набагато цiкавiше займатися не iнтерпретацiСФю примiтивних за побудовою текстiв, а iх екзистенцiСФю.
Цiкаво, що вже першi конкретнi спроби застосувати iдеi "виконавськоi школи" до украiнського оповiдного матерiалу задемонстрували невiдповiднiсть йому ii методики. Так, традицiйнiсть оповiдних текстiв, з якими працювала РЖ.Головаха-Хiкс, змусили ii полемiзувати й з iдеСФю А