Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
якi основнi його iдеi й ранiше обговорювалися в науцi, зокрема, за архiвним рукописом на сторiнках розвiдки РД.М.Мелетинського тАЬПоетика мiфутАЭ 129. Термiн тАЬiмагiнацiятАЭ в iнтерпретацii Я.С.Голосовкера поСФднуСФ значення власне тАЬуявитАЭ (imaginatio) та пiзнавальноi дiяльностi людини. Головною iдеСФю фiлософа СФ апологiя могутнього тАЬiнстинкту культуритАЭ, що тiльки й спроможний врятувати людство вiд тАЬсвiтового вакуумутАЭ та iнфекцii тАЬморального нiгiлiзмутАЭ. тАЬЦим iнстинктом був той же старий тАЬдухтАЭ, котрий завжди жив там, де вiн живе й дотепер: у дiяльнiй, нiколи не вмирущiй уявi людинитАЭ. У розробленiй фiлософом гносеологii творчоi дiяльностi той же тАЬтАЬдухтАЭ як iнстинктивний потяг до постiйностi або абсолюту у вищих регiонах культури, цебто як скерування до досконалого, до безумовного, до iдеалу, виявляСФ себе силою дiяльностi уявлення, що втiлюСФться у творчi форми культури, в ii культурiмагiнацii: фiлософiю, мистецтво, релiгiю, наукутАЭ. Цей пiдхiд пiдкреслюСФ принципову СФднiсть названих форм тАЬкультурiмагiнацiiтАЭ, до яких можна додати й синкретичну фольклор.
З погляду Я.С.Голосовкера, коли тАЬморально-позитивнi iмагiнативнi iдеi людини СФ олюдненими як ствердження символiв досконалостi, то байдуже: чи олюдненi в них тi, що жили колись, iсторичнi особи чи видуманi, поетичнi. РЖ в тому, i в другому випадку вони для людства в цiлому, для його культурноi свiдомостi, iмагiнативно-реальнi: наприклад, ХристостАЭ.
Як цiлiсна, внутрiшньо незаперечна, бездоганно логiчна гносеологiя людськоi творчостi вчення про тАЬiмагiнативний абсолюттАЭ набуваСФ тим бiльшого значення для фольклориста, що модель iмагiнативного мислення автор знаходить у мiфi жанрi, котрий належить до фольклорних, i що конкретнi результати його дослiдження давньогрецькоi мiфологii виявилися близькими до тих, котрi були отриманi на iнших шляхах пiзнання багато в чому подiбним до Я.С.Голосовкера, таким же, як i вiн, тАЬромантиком розумутАЭ, фiлософом-неорацiоналiстом Г.Башляром i, що особливо переконуСФ, К.Левi-Стросом 130, за першим фахом польовим антропологом.
Проте якi б iдеi не лягли до свiтоглядноi та методологiчноi основи сучасного вивчення фольклору та його звязкiв з лiтературою, в умовах Украiни його оновлення може постати лише на матерiалi осмислення вiдповiдних явищ культури нацiональноi.
Шукаючи пiдходи до вирiшення цiСФi надзвичайно складноi проблеми, треба розрiзняти основний, стратегiчний напрямок i моменти периферiйнi, тактичнi. Не пiдлягаСФ сумнiву, що украiнська версiя прогнозованого "нового традицiоналiзму" (назва, зрештою, умовна) маСФ ТСрунтуватися на свiтогляднiй основi, знайденiй у нацiональнiй фiлософii. Думка, може, трохи неочiкувана. Проте вона не СФ випадковою, бо випливаСФ iз законiв духовноi екзистенцii нацii. А конкретно йдеться про iдеi таких мислителiв, як Г.С.Сковорода i Т.Г.Шевченко. Народ, що iх маСФ, не повинен жалiтися на бiднiсть своСФi фiлософii.
Д.РЖ.Чижевський подаСФ таку схему: "Переважно три моменти характеризують особливостi фiлософii даноi нацiональностi. 1. Форма вияву фiлософських думок. 2. Метода фiлософського дослiдження. 3. Будова системи фiлософii "архiтектонiка", зокрема становлення i роль в системi тих або iнших цiнностей" 131. Перший момент маСФмо право тут оминути, проте вже другий набуваСФ для нас надзвичайного iнтересу. Придивимося, як вирiшуСФ його для себе Г.С.Сковорода.
Перш за все варто нагадати, що фiлософ був сучасником Вольтера i Канта, а також тричi працював викладачем у вищiй школi того часу. Тому особливоi ваги набуваСФ той факт, що у фiлософствовуваннi своСФму вiн застосовував методи примiтивноi логiки, якi К.Левi-Строс називаСФ методом "калейдоскопа", у "Симфонiях", де зiставляються великi ряди бiблiйних цитат, i "бриколажа", своСФрiдноi гри вiдскоком 132. Ось приклад втiлення останнього методу: "РДсть в телb нашем двb храмины: одна перстна, вторая небесна, нерукотворенна . Не останавливаймось в нашей, проходьмо сквозь нашу к БожiСФй с Давидом: "Внiйду к дому Божiю, к Богу, веселящему юность мою". Поколb мы в нашей внbшней сидим, потолb глупо i грубо ищем с невbстою. Она искала на ложи своем, да не нашла. Но вот РЖеремiя, что кричит: "Почто мы сbдим? Совокупитеся, и внiйдем во грады тверды, и повержемся там". Да гдb ж тамо? "Пред Господом, сотворшим нас". Там, где Павел говорит: Вышних ищите". Там, высоко! Там! По тую сторону РЖордана" i т. д. 133. З цими прийомами Г.С.Сковорода познайомився, безперечно, через iх втiлення в традицiйному фольклорi i це пiдкрiплюСФ правомiрнiсть нашого звертання до його фiлософii; до того ж за допомогою цих власне фольклорних прийомiв фiлософ будуСФ свою теорiю пiзнання третiй момент у схемi Д.РЖ.Чижевського, для нас найважливiший.
Бiблiя у Г.С.Сковороди виступаСФ як модель свiтовоi культури, де виявляСФться i "своСФ" (бо загальнолюдське), й "чуже", неприйнятне ("Бiблiя СФ i Бог i змiй"). Оперуючи БiблiСФю, фiлософ отримуСФ славнозвiсний iмператив своСФi теорii пiзнання "Узнай себе!" а заразом й iдеi тотожностi Бога i природи, людини i Бога, Бога i людини, як субСФкт пiзнання зявляСФться й парадоксальний "Епiкур-Христос".
У Т.Г.Шевченка знаходимо й ту ж саму, практично, проблематику, i близькi до пропонованих Г.С.Сковородою вирiшення, проте яскраво забарвленi нацiонально-визвольною iдеологiСФю. У сказаному легко переконатися, коли перечитати його "РЖ мертвим, i живим, i ненарожденним землякам моiм в Украiнi i не в Украiнi моСФ дружнСФСФ посланiСФ" як культурологiчну програму,