Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
. С. 251)
РДдине, що семантично повязуСФ першi два рядки з двома наступними, це "вишенька" як символ дiвчини, але "дii, рух" (О.М.Веселовський) вже майже не спiввiдносяться (хiба що зявляСФться натяк на норов дiвчини?). Дуже популярна в XIX ст. формула "природноi" частини "психологiчного паралелiзму" "Пливе щука з Кременчука" утворюСФ багато прикладiв вже остаточного "закамянiння" прийому, як оцей:
Ой пливе щука з Кременчука,
Да пливе вона стиха.
Ой хто не знаСФ женихання,
Той не знаСФ лиха.
(Кулiш, 2. С. 251)
РЖнколи ж перша частина "психологiчного паралелiзму" в загальному контекстi твору набуваСФ нового, переосмисленого значення. Ось випадок, який свого часу привернув увагу М.В.Гоголя:
[Й]шли корови iз дуброви, а овечки з поля.
Виплакала карi очi, край милого стоя.
Письменник вiрно пояснюСФ, що замiсть "фрази: "був вечiр" тут говориться про те, що буваСФ увечерi" ("Про малоросiйськi пiснiтАЭ). Але можливо, що тут окрiм обставини памятного для лiричноi героiнi побачення, вказано й на багатство родини ii, що не дозволяСФ побратися з "милим".
РЖншу трансформацiю цього прийому можна побачити в пiснi, де спочатку змальовано "бiлу березу", а потiм виявляСФться, що пiд нею "дiвчина стояла", або в цьому жартiвливому перетлумаченнi його у "реалiстичне" порiвняння:
На городi бузина така бiла, як i я,
Хто йде, не мине, поцiлуСФ мене.
(Чубинський, 5. С. 9)
Взагалi у записах XIX ст. багато жартiвливих паралелiзмiв на кшталт: "На вгородi будяк, Полюбив мене дяк..."; "Казала мати кури скликати... Казала мати хлопцi скликати...") та iн. Деякi з них з формального боку вiдповiдають канону, а ось змiст мають гротескний, наприклад:
Котилися вози з гори,
Поламали спицi.
Питалися жонатii,
Де тут вечорницi.
(Грiнченко, 3. С. 348)
Лiтературознавець побачив би в цих останнiх прикладах феномен, описаний колись "формалiстами": заяложений, "автоматизований" прийом пародiюють, що згодом зовсiм його вiдкинути. Але ж це фольклор, де дiють iншi закони творчостi, i "психологiчному паралелiзму" його заяложенiсть не завадила могутньо стимулювати творчi потенцii складачiв коломийок i частiвок.
Одна з поширених форм цього прийому, т.зв. "заперечний паралелiзм" (iнколи його називають "словянською антитезою", хоч зустрiчаСФться не лише у словян), на думку О.М.Веселовського, в украiнськiй пiснi "менше розвинувся, нiж у великоруськiй". Це спостереження вимагаСФ статистичноi перевiрки. У XIX ст. "заперечний паралелiзм" зустрiчаСФться в лiричних та весiльних пiснях; навiть у консервативнiших з погляду поетики епiчних жанрах вiн зберiгаСФ своi позицii, а в баладi знаходимо часом i "подвоСФння" його:
То не хмара вгорi зашумiла,
А в козака шабля задзвенiла:
Не в городi макiвка бринiла,
То в Марусi головка злетiла.
("Серед сад зелений стежечка лежала...")
В одному з варiантiв думи "Втеча трьох братiв з Азову" знаходимо подiбну конструкцiю, де перший рядок вiдтворюСФ не тiльки вигуки яничарiв, що наздогнали втiкачiв, а й тупiт iх коней та звуки сутички:
То вже не сизi орли заклекотали,
А то ж турки-яничари бiдних двох козакiв та коло могили хапали
Пострiляли iх i порубали.
Варiанти тiСФi ж думи знають i форму вже переосмислену, де порiвняння, мабуть, немаСФ зовсiм:
РЖз города iз Азова не великii тумани вставали,
Три брати рiдненькi iз города iз Азова утiкали.
Зрозумiло, що втiкачi з "великими туманами" не зiставляються, а йдеться про обставину, яка сприяла втечi.
Реалiзацiю в украiнськiй пiснi наступного способу поетичноi органiзацii фольклорного тексту, тАЬприйому ступiнчастого звуження образiв" (Б.М.Соколов), ми вже розглядали (7.1). На думку Г.Л.Венедиктова, "за прийом Б.М.Соколов видаСФ тематичний шаблон епохи, що осмислювала свiт метафiзично (ступiнчасто) та iСФрархiчно", а сам вбачаСФ тут "шлях чуттСФвого намацування" 25. В украiнських пiснях таке "звуження" iнколи стаСФ засобом iронii як, наприклад, у жартiвливiй пiснi, де козак вiдмовляСФться ходити до дiвчини, бо в неi "мати лиха". Коли ж дiвчина запевняСФ, що матерi не буде вдома, "лихим" виявляСФться батько, i такими ж послiдовно "брати", "сестри", "собаки", "кiшки" i, нарештi, "мишi". Ось тут вже дiвчина вибухаСФ:
Коли мишей боiшся,
На воротах повiсься!
(Чубинський, 5. С. 1206)
Частiше маСФмо поетичне осмислення iСФрархii низки явищ. Поширеною СФ, зокрема, демонстрацiя етичного принципу, за яким "милий" або "мила" для людини в скрутi надiйнiшi, нiж кровнi родичi: козак потопаСФ, батько, мати, брат, сестра неспроможнi його врятувати, а "мила" врятуСФ; "удову" захоплюСФ в полон татарин, родина не допомагаСФ, а "милий" викупляСФ i т.п.
Далi розглянемо групу однотипних явищ народноi поетики, що iх Г.Л.Венедиктов називаСФ "прийомом типiзацii часу (моменту), простору, обСФкта i субСФкта". Прийом "типiзацii часу (моменту)" в украiнському фольклорi зустрiчаСФмо щонайменше у двох формах. Перша з них застигла, СФ власне епiчною формулою часу, якою, наприклад, починаСФться дума "Хмельницький i Барабаш":
РЖз день-години,
Як стала тривога на Украiнi,
То нiхто не може обiбрати,
За вiру християнську одностайно стати...
РЖ не день, i не година... Формула передаСФ момент невизначеностi у тривалостi такоi подii, як початок Хмельниччини. Але ж т