Теорiя фольклору
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
? ще виконувалися в жанровiй формi билини.
Сама ж дума розробляСФ сюжети, билинi якраз не притаманнi, наприклад, "невiльницькi": коли билинний богатир i потрапляСФ в полон до ворога-iноземця ("РЖлля i Калин-цар", "Соломан i Василь Окулович"), то лише для того, щоб невдовзi його знищити. "Невiльницькi" сюжети певноi мiрою датують постання вiдповiдних дум. Якщо "Слово о полку РЖгоревiм" засвiдчуСФ iснування вже в кiнцi XII ст. балади про втечу воiна iз степового полону i в звязку з цим фактом сюжетнi витоки думи "Втеча трьох братiв з Азову" можна шукати в баладному репертуарi ще давньоруських часiв, то захоплення турками в полон великих мас козакiв могло траплятися тiльки починаючи з кiнця XVI ст., коли запорожцi вiдновили стару руську традицiю морських походiв на краiни чорноморського "Поморiя".
Не знали билини i окремих сюжетiв про самотню смерть воiна в полi: навiть якщо билину i спецiально присвячено мiстичнiй "загибелi богатирiв", смерть героя завжди при людях. Проте iснування таких пiсень засвiдчуСФ знов таки "Слово о полку РЖгоревiм" (фрагмент про загибель князя РЖзяслава Васильковича), i знов прототип треба шукати в дружиннiй баладi тiСФi доби.
Як виникнення дум не можна пояснювати лише необхiднiстю застосування епiчноi форми до певноi тематики, так i зникнення билин з украiнського репертуару тiльки нездатнiстю iх вiдбивати певнi явища iсторичноi дiйсностi XVXVII ст. Дiяв цiлий комплекiинникiв, не всi з них можливо тепер вiдтворити, але безперечно, що "екстрафольклорнi" були серед них визначальними. Коли у XIIIXIV ст. величний Киiв назавжди, як здавалося, втратив своСФ полiтичне та економiчне значення, а "свого" князя у своiй столицi заступили iнокультурнi, а частiше й iновiрнi "государi" в Сараi, Вiльнi, Варшавi, народ та духовна iнтелiгенцiя поступово призвичаiлися до нових реалiй i киiвський пафос билинного епосу почав сприйматися як культурний анахронiзм. Як певну паралель до цього явища можна нагадати, що й у кiнцi XVI на початку XVII ст."Перше вiдродження" (М.С.Грушевський) вiдбувалося на засадах не давньоруських i що коли пiзнiше в XVII ст. украiнськi письменники зацiкавилися культурною спадщиною Киiвськоi Русi, то звертатися до ii витокiв iм довелося за посередництвом московськоi рукописноi книжностi та польських друкованих хронiк.
Можна стверджувати також, що в Украiнi XVIXVII ст. билини i думи виконувалися спiвцями-професiоналами, що належали до рiзних корпорацiй. Зiставимо такi факти. У "Словi о полку РЖгоревiм" шанобливо згадуСФться Боян, дружинний спiвець XI ст., що оспiвував князiв. Деякi билини зображають виключно подii двiрського побуту, i одну з таких "боярських новел", "Соловiй Будимирович", про залицяння заiжджого богатиря до князiвни, Б.О.Рибаков атрибутуСФ Бояновi 11. Папський посол А.Контаринi був 1474 р. в КиСФвi на прийомi в литовського воСФводи "Паммартiна" (Мартина Гаштольта), "протягом котрого спiвали спiваки" 12. Через столiття шляхтич Фiлон Кмита Чернобильський пише з Оршi, з московського кордону, листа до пiдканцлера Остафiя Воловича, де скаржиться, що "з голоду здох на сторожi! Помсти, Боже, господарю грiхопадСФнiСФ, хто розумiСФт! Бо придет час, коли будет надобi РЖлii Муравленiна i Соловiя Будимировича, прийдет час, колi будет служб наших потреба!" О.М.Веселовський, котрий першим звернув увагу на значення цiСФi ламентацii для iсторii нашого епосу, зазначив, що "Воловичу мали ж бути зрозумiлi алюзii на богатирiв, та й Кмита згадуСФ iх як щось загальновiдоме" 13. Додамо, що себе, ватажка "прикордонникiв" Речi Посполитоi, Фiлон порiвнюСФ з ватажком билинноi "застави богатирськоi", а свого столичного благодiйника, людину двiрську з героСФм "боярськоi новели". Взагалi таке влучне пригадування з трьох десяткiв билинних сюжетiв саме сюжету про Соловя Будимировича (на росiйськiй Пiвночi, до речi, слабо поширеного) здаСФться не випадковим.
Зiбранi докупи, цi поодинокi свiдчення дозволяють стверджувати, що давньокиiвська традицiя дружинних спiвцiв не вiдразу щезла в Украiнi. У литовську добу iх послiдовники продовжували спiвати вже при дворах таких литовських магнатiв, як "пан Мартин", котрому, мабуть, лестили прирiвнювання його до колишнiх володарiв КиСФва. РЖ навiть пiсля унii Польщi i Литви, коли украiнськi та литовськi аристократи почали швидко полонiзуватись, ця двiрська версiя давньоруського билинного епосу якийсь час була, сказати б, "на слуху" таких рiзних i за соцiальним станом, i за освiтою, i за культурними орiСФнтацiями людей, як провiнцiйний шляхтич-вояк i його двiрський благодiйник.
Думи ж створювалися зовсiм на iнше "соцiальне замовлення" i, слiд вiдзначити, яскраво втiлюють ментальнiсть цих своiх слухачiв. Безженне лицарство, що нацiональне презирство до збирання багатств доводить до абсурду, напiвченцi, котрi, нiби слiдуючи СФвангельському заклику Христа (Мт. 10:10 та iн.), не мають на собi двох одежин, пiсники в часи воСФннi та безтурботнi гультяi в мирнi, цi слухачi дум i у великому панi гетьманi Богданi Хмельницькому хотiли бачити гетьмана голоти, а як було це важкувато, мрiяли про гетьмана-"нетягу", що й обСФктивiзувався у Феська Ганжу Андибера. РЖншими словами, складачi дум орiСФнтувалися насамперед на запорозьке козацтво.
Але вiдповiдь на запитання, хто ж були цi творцi дум, залишаСФться вiдкритою. Навiть з XVIII ст. маСФмо вiдомостi лише про бандуристiв-музик, але з текстiв не можна дiзнатися, чи спiвали вони взагалi