Ситуацiя як засiб формування соцiолiнгвiстичноСЧ та соцiокультурноСЧ компетенцiСЧ мовця
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
ичнi конотацiСЧ. Говорячи iншими словами, у тих, здавалось би, найпростiших випадках, коли слова рiзних мов включають в себе однакову кiлькiсть понятiйного матерiалу, вiдображають один i той же шматок дiйсностi, реальне вживання СЧх у мовленнi може бути рiзним, так як воно визначаСФться рiзним мовним мисленням та рiзним мовленнСФвим функцiонуванням.
Таким чином, при спiвставленнi мов та СЧх соцiокультурних та соцiолiнгвiстичних особливостей стаСФ очевидним той факт, що мовна еквiвалентнiсть СФ досить хитким явищем якщо брати до уваги такi фактори як обСФм семантики, лексична поСФднуванiсть, стилiстичнi конотацiСЧ. Значно менше уваги отримав (а тому й виявився глибше схованим) культурологiчний, а точнiше соцiокультурний та соцiолiнгвiстичний аспект еквiвалентностi слiв рiзних мов. Але не лише цi предмети i явища можуть бути зовсiм рiзними в рiзних культурах, важливо, що рiзними можуть бути i культурнi поняття про цi предмети i явища, оскiльки останнi живуть i функцiонують у рiзних свiтах i культурах. Безперечно, що за мовною еквiвалентнiстю лежить понятiйна еквiвалентнiсть та еквiвалентнiсть культурних уявлень. Звiдси випливаСФ, що для ефективного спiлкування, а особливо iншомовного, необхiдна наявнiсть соцiокультурноСЧ та соцiолiнгвiстичноСЧ компетенцiСЧ, яка сприяСФ безперешкоднiй комунiкацiСЧ та, крiм того, розумiнню прагматичного мовленнСФвого навантаження.
2.2 Принцип ситуативностi у взаСФмовiдносинах мiж комунiкантами
На основi сформульованих рiзними науковцями та вченими визначень про соцiолiнгвiстику i СЧСЧ звязок з iншими галузями науки, зважаючи на важливе значення соцiолiнгвiстичного та соцiокультурного компоненту в процесi комунiкацiСЧ, випливаСФ той факт, що кiнцевим результатом навчання iноземним мовам маСФ бути СЧхня функцiональнiсть, тобто СЧх успiшне використання у рiзних сферах життя суспiльства в якостi засобу реального спiлкування з людьми з iнших краСЧн. Таким чином, при навчаннi iноземних мов потрiбно враховувати таку соцiолiнгвiстичну особливiсть, як ситуативнiсть, яка передбачаСФ моделювання рiзних ситуацiй для подальшого СЧх використання в рiзних сферах життя суспiльства: в науцi, технiцi, економiцi, культурi i т.п.[39, с. 26].
Традицiйне навчання iноземним мовам передбачало в нашiй краСЧнi лише читання текстiв, а повсякденне спiлкування обмежувалось лише так званими побутовими темами: в готелi, в ресторанi, на почтi i т.п.[39, с. 26].
Навчання цим темам в умовах повноСЧ iзоляцiСЧ й абсолютноСЧ неможливостi реального знайомства з свiтом мови, що вивчаСФться, й практичного використання отриманих знань було не ефективним. Викладання iноземних мов перетворювало комунiкативнi можливостi мови до пасивноСЧ можливостi розумiти кимсь створенi тексти, але не створювати, не породжувати мовлення, без чого неможливе реальне спiлкування. [39, с. 27]
Для того, щоб навчити iноземнiй мовi як засобу спiлкування, потрiбно створювати атмосферу реального спiлкування, налагодити звязок навчання з життям, активно застосовувати iноземнi мови в невимушених ситуацiях, враховуючи компоненти ситуативноСЧ позицiСЧ та взаСФмовiдносини мiж комунiкантами.
Ситуативнiсть як принцип в загальних рисах означаСФ, що все навчання iноземнiй мовi вiдбуваСФться на основi та з допомогою ситуацiй. В.Л.Скалкiн та О.РЖ.Яковенко також стверджують той факт, що як засiб спiлкування усне мовлення потрiбне в певних комунiкативних ситуацiях, котрi СФ вихiдним моментом при структуризацiСЧ змiсту навчання усному мовленню [34, с. 3].
Визначення поняття тАЮситуацiятАЭ в комунiкативному пiдходi до вивчення iноземноСЧ мови iстотно вiдрiзняСФться вiд вiдомих визначень. За РД.РЖ.Пассовим [34, с. 20] поняття тАЮситуацiятАЭ можна розглядати як основу навчання.
За таким критерiСФм, ситуацiя це така динамiчна система взаСФмовiдносин мiж комунiкантами, яка завдяки СЧСЧ вiдбиттю в свiдомостi породжуСФ особистiсну потребу в цiлеспрямованiй дiяльностi та живить цю дiяльнiсть [34, 5]. РЖншими словами, ситуативнiсть це таке явище, яке сприяСФ реалiзацiСЧ мовленнСФвоСЧ активностi, яка може виявитись лише в тому випадку, якщо комунiкант оволодiв мовленнСФвою здатнiстю, тодi вiн в змозi вирiшувати акти говорiння i розумiння на iноземнiй мовi. Але мовленнСФва здатнiсть, в свою чергу, СФ результатом мовленнСФвоСЧ активностi , вона формуСФться в актах мовлення, в процесi спiлкування. Виходить, що для спiлкування потрiбна мовленнСФва здатнiсть, але вона сама СФ результатом комунiкацiСЧ, що виявляСФ СЧх дiалектичний взаСФмозвязок в навчаннi.
Г. А. Китайгородська пiд ситуацiСФю усного спiлкування розумiСФ сукупнiсть умов дiяльностi i ситуацiСЧ СЧСЧ протiкання, у яких мовленнСФвi дiСЧ СФ найбiльш необхiдними, оптимальними, можливими у порiвняннi з iншими засобами для успiшного виконання цiСФСЧ дiяльностi [16, с. 238].
Вивчаючи та дослiджуючи ситуацiСЧ Г. А. Китайгородська вважаСФ за потрiбне розрiзняти наступнi обовязковi ступенi акту спiлкування: мотив та готовнiсть до спiлкування, завязка (запуск), стимулювання та пiдтримування, взаСФмодiя, динамiка спiлкування, зупинка спiлкування [16, с. 238]. Змiст та форма названих ступенiв багато в чому залежать вiд комунi кантiв, СЧх iндивiдуального та соцiального досвiду, вiд конкретних умов СЧх спiльноСЧ та рiзнорiдноСЧ дiяльностi.
На думку Г. А. КитайгородськоСЧ спiлкування проходить успiшно у наступних випадках: