Ситуацiя як засiб формування соцiолiнгвiстичноСЧ та соцiокультурноСЧ компетенцiСЧ мовця
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
Вµдати емоцiйнi та iнтелектуальнi значення своСЧх повiдомлень. РЖншими словами, успiшнi комунiканти знають як використовувати вокальнi особливостi щоб сприяти слухачам у розумiннi змiсту та настрою. Давайте проаналiзуСФмо бiльш детально елементи парамовии.
Як вважаСФ А. Меребiан, тон це високiсть або низькiсть голосу; вiн СФ вiдповiдником музикальному тону [31, с. 110]. Справдi, ми схильнi асоцiювати високi тони з жiночими голосами i низкi тони з чоловiчими голосами. Також часто у будь-якому суспiльствi розвиваються вокальнi стереотипи. Низькi голоси асоцiюються з силою, мужнiстю та зрiлiстю, високi голоси з безпомiчнiстю, нервовiстю, напруженiстю. Тон, в залежностi вiд культури, маСФ iншу схему, тому сказана реплiка без урахування тону може бути не сприйнятою слухачем.
Не менш важливим компонентом СФ гучнiсть, яка також впливаСФ на сприйняття повiдомлення. Гучнiсть може нести в собi суспiльнi характеристики, а також вона може змiнюватись в залежностi вiд мовця. Крiм того, гучнiсть може вiдображати емоцiйну напругу. Гучнi особистостi сприймаються часто як нестриманi та агресивнi, в свою чергу, люди, що розмовляють тихо як ввiчливi та нiжнi. Зрозумiло, що розмовляючи з особистiстю, можна робити певнi припущення про неСЧ саму не застосовуючи лексику, а судячи з парамовних особливостей СЧСЧ мовлення [31, с. 110].
Швидкiсть, з якою комунiкант доносить певну iнформацiю СФ також значеннСФвою. А. Меребiан переконуСФ, що особа, говорячи швидко СФ переконливою, зокрема, такий прийом впливаСФ на представникiв iншоСЧ культури.
Не зважаючи на швидкiсть, з якою говорить комунiкант, паузи потрiбно робити завжди. Г. Айслер, лiнгвiст, дiйшов до висновку, що 2/3 висловленоСЧ iнформацiСЧ доходять до слухачiв у групах, що включають не бiльше нiж шiсть слiв [31, с. 114]. Натомiсть, зання коли зупинитись СФ дiСФвим вмiнням. Паузи слугують для того, щоб уповiльнити швидкiсть мовлення i дати можливiсть i мовцю, i слухачевi зiбратись з думками. На жаль, деякi прошарки суспiльства, вважають або вiдчувають, що всi паузи слiд заповнювати, а тому свiдомо або несвiдомо намагаються заповнити паузи будь-яким способами, використовуючи безглуздi звуки або фрази.
Ще один компонент мови невербальних знакiв це кiнесика мова рухiв тiла, зовнiшнього вигляду комунiканта, його пози, жестiв. Традицiйно розрiзняють:
а) iндивiдуально-фiзiологiчнi особливостi, зумовленi насамперед темпераментом людини;
б) прояви сформованоСЧ манери спiлкування, манери вдягатися, робити зачiску й т.п.;
в) безпосереднi рухи тiла людини, зумовленi ситуативно, схарактеризувати якi дозволяСФ iснування унiверсального коду комунiкативних знакiв [31, с. 118].
Комунiканту необхiдно просто знати й враховувати своСЧ iндивiдуальнi особливостi: стримувати прояви агресiСЧ, гарячковостi, контролювати жести невпевненостi чи непоступливостi й т. iн. На особливу увагу заслуговуСФ третя група знакiв мови рухiв тiла порухи, ситуативно обумовленi й насамперед жести.
Як вважаСФ В. Томалiн, жести (вiд. лат. gesta дiяння) виражальнi рухи голови, тiла, рук СФ важливим засобом пiдсилення мовлення [60, с. 100]. Жести зближують читця, мовця зi слухачами, але надуманi, вони можуть навпаки, призвести до повного розриву звязку читця зi слухачами, навiть викликати подив, а то й смiх. Для того, щоб умiти контролювати своСЧ жести, необхiдно знати СЧх класифiкацiю. За приналежнiстю жести подiляються на фiзiологiчнi, не повязанi безпосередньо з процесом читання, мовлення, й комунiкативно значущi. Першi повязанi з фiзичним станом людини, другi причетнi до цiлеспрямованого мовлення й служать допомiжним засобом виразностi. Всi жести класифiкують за структурою (простi, складнi, складенi), за характером створення (вказiвнi, зображальнi, символiчнi, ритмiчнi, емоцiйнi або психологiчнi), за СЧх спiввiднесеннiстю з вербальними засобами спiлкування. Детальнiше розглянемо останню класифiкацiю, в якiй видiляють три групи жестiв:
1. Жести цiСФСЧ групи можуть доповнювати чи повнiстю замiщати мовленнСФвi форми: вони зрозумiлi без слiв, поза мовленнСФвим контекстом. Сюди ж вiдносять загальновiдомi жести-символи, про якi слiд памятати, що вони мають свою нацiональну специфiку, й той самий жест-символ у рiзних народiв несе рiзне смислове навантаження. Найбiльш унiверсальними виявляються жести повсякденного мiжособистiсного спiлкування. Це етикетнi жести привiтання, прощання, привертання уваги, заборони чи дозволу, погодження чи заперечення.
2.Жести, якi органiчно вплiтаються в контекст мовлення. РЗх застосовують, використовуючи наочнiсть невербальних засобiв iн формацiСЧ. Так iнодi жест, який вказуСФ на розмiр чи форму предмета, з успiхом замiнюСФ бiльш поширене, однак менш виразне вербальне пояснення.
3. Жести, якi вживаються паралельно зi словами i можуть дублювати чи доповнювати значення мовних засобiв, наприклад, жест, що супроводжуСФться фразою: тАЬЗвернiть увагу на портрет письменникатАЭ, зазвичай доповнюСФться вказiвним жестом, який привертаСФ увагу слухачiв та пiдказуСФ СЧм напрямок погляду [60, с. 122].
У ситуацiСЧ сумiсного (з вербальними засобами) вживання жестикуляцiСЧ дублювання пiдсилюСФ ефект достовiрностi iнформацiСЧ, пiдвищуСФ ступiнь запамятовування. З цiСФю метою необхiдно використовувати жести, якi виражають те саме значення, що його сповiщаСФ мовлення, пiдсилюючи, конкретизуючи, але не суперечачи йому, бо психологами експериментально доведено, що в бiльшостi випадкiв супроводу слiв жестами неадекватного змiсту зорове сприймання виявляСФться сильнiшим i спр