Ситуацiя як засiб формування соцiолiнгвiстичноСЧ та соцiокультурноСЧ компетенцiСЧ мовця
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
Вµд, пiдводиться, його погляд може означати не стiльки заперечення, скiльки бажання взяти слово та вступити в полемiку це свiдчить про можливiсть конструктивноСЧ бесiди й таку ситуацiю необхiдно розвивати. Якщо ж вираз обличчя стаСФ недоброзичливим, очi звужуються, можливе виникнення демонстративно iронiчноСЧ посмiшки, перехрещення чи переплетення рук на грудях це сигнал виникнення конфлiкту, який найчастiше не маСФ нiякого вiдношення до теми розмови. Така ситуацiя теж вимагаСФ оперативного реагування з боку комунiканта для попередження виникнення психологiчного барСФру мiж ним та спiврозмовником.
Психологи вбачають основну вiдмiннiсть невербальноСЧ iнформацiСЧ в тому, що вона адресуСФться емоцiйно-образнiй сферi людини, СЧСЧ пiдсвiдомостi на вiдмiну вiд слова, зверненого до свiдомостi людини, його рацiонально-логiчноСЧ сфери. Оволодiння особистiстю умiннями пiдсилювати дiСФвiсть мовлення позамовними засобами виразностi та розкодовувати невербальну iнформацiю iноземноСЧ мови СФ однiСФю з важливих умов ефективностi спiлкування [60, с. 145].
Таким чином, дослiджуючи визначення соцiолiнгвiстики, сформульованi рiзними вченими, очевидним СФ той факт, що будь-яке суспiльне явище певним чином знаходить своСФ вiдображення у мовi i, навпаки, будь-яке лiнгвiстичне явище якимось чином виявляСФться у суспiльному життi. Вченi видiляють численнi соцiальнi структури та соцiальнi контексти, якi здiйснюють вплив на формування та використання мови, що в свою чергу означаСФ, що iснуСФ велика кiлькiсть лiнгвiстичних вiдповiдникiв таким соцiальним характеристикам, якi значно вiдрiзняються у рiзних мовах, що зумовлюСФ труднощi пiд час iншомовного спiлкування. СтаСФ зрозумiлим, що для ефективного мiжкультурного спiлкування необхiдна наявнiсть соцiокультурноСЧ компетенцiСЧ у комунiканта, яка охоплюСФ не тiльки знання граматично правильно побудованих структур та засвоСФння iншомовного словникового запасу, а й обiзнанiсть у соцiальних структурах та соцiальних контекстах iноземноСЧ культури, якi уможливлюють розумiння прагматичного навантаження iнформацiСЧ.
1.3 Соцiокультурна компетенцiя
Аналiзуючи та дослiджуючи поняття комунiкативна компетенцiя багато вчених, зокрема, такi як М.Кенел, М.Свейн, Л.Бахман, А.Палмер та iншi згадували в контекстi комунiкативноСЧ компетенцiСЧ i соцiокультурну компетенцiю, таким чином наголошуючи на кореляцiСЧ мови та культури, що в свою чергу означаСФ, що необхiдно враховувати цей аспект при навчаннi iноземних мов та ефективному спiлкуваннi.
Проблема взаСФмодiСЧ мови та культури маСФ в лiнгвiстичнiй науцi довготривалу iсторiю наукового вивчення. Достатньо згадати вiдомих в мовознавчiй науцi нiмецьких вчених РЖ.Г.Гердера, В. фон Гумбольдта, братiв Грiмм, росiйських науковцiв Ф.РЖ.БуслаСФва, А.Н. АфанасьСФва, украСЧнського фiлолога О.О.Потебню, американських дослiдникiв Е.Сепiра та Б.Уорфа [8, с. 40].
Дж. Брунер вважаСФ, що культура це засiб позагенетичноСЧ передачi людських здiбностей (якостей) вiд однiСФСЧ людини д iншоСЧ [28, с. 41].
Р.Ладо переконаний, що культура СФ структурованою системою модельованоСЧ поведiнки [28, с. 41].
Такi визначення СФ досить загальними, тому що вони не розкривають тих особливостей, якi СФ необхiдними та важливими для того лiнгво-психо-культурологiчного аналiзу, котрий виявляСФ взаСФмодiю мови та культури. Насправдi, рiзноманiтнi культури являють собою контрастуючи i iстотно рiзнi погляди на одну й ту ж оточуючу дiйснiсть i досвiд СЧСЧ людського пiзнання, а вся внутрiшня структура тiСФСЧ чи iншоСЧ культури СФ вiдображенням цих iстотних вiдмiнностей у формi якихось припущень i вiрувань вiдносно свiту, знань, цiнностей i природи людського тАЮятАЭ, котрi вiдiграють роль iмплiцитних посилань у соцiально-духовному життi суспiльства. Так, В.М. Телiя вiдзначаСФ, що культура це особливий тип знань, що вiдображаСФ свiдчення про рефлексивне самопiзнання людини в процесi його життСФвого досвiду. [28, с. 41]
На початку двадцятого столiття Е.Сепiр говорив про тАЮвнутрiшню неповязанiсть мови та культуритАЭ, про вiдсутнiсть тАЮсправжньоСЧ причинноСЧ залежностi мiж культурою та мовоютАЭ, чiтко розмежовуючи цi поняття: тАЮКультуру можна визначити як те, що певне суспiльство робить та думаСФ. Мова ж це те, як думаютьтАЭ [28, с. 42]. Тим не менше, вiн стверджуСФ: тАЮЯкщо б можна було б показати, що у культури, незалежно вiд СЧСЧ реального складу, iснуСФ притаманна СЧй вроджена форма, ряд певних контурiв, ми би мали у культурi дещо, що слугувало б в якостi основи порiвняння з мовою i засобу звязку з нею. Але поки ще не виокремленi такi формальнi сторони культури, буде краще, якщо ми визнаСФмо розвиток мови i розвиток культури несумiсними, взаСФмно не повязаними процесамитАЭ. [28, с. 42] Схоже, що до початку двадцять першого столiття задача тАЮопису контурiв культуритАЭ вже завершена, бiльш того, порiвняння конкретноСЧ нацiональноСЧ культури i конкретноСЧ нацiональноСЧ мови тАЮ...виявляють деякий iзоморфiзм СЧхнiх структур у функцiональному та внутрiшньо iСФрархiчному планiтАЭ [28, с. 42]. Мова i культура можуть утворювати паралельнi ряди: лiтературна мова - елiтна культура; говiрки, дiалекти - народна культура; арго - традицiйно-професiйна культура, для характеристики котрих застосовуСФться однаковi розрiзняльнi ознаки: 1) нормованiсть ненормованiсть; 2) наддiалектнiсть дiалектнiсть; 3) вiдкритiсть закритiсть (сфери, системи); 4) стабiльнiсть нестабiльнiсть [28, с. 43]. Крiм того, структура культури i структура мови подiбнi фактом наявностi в обох обСФктах явищ стилю, жанру, синонiмiСЧ,