Ситуацiя як засiб формування соцiолiнгвiстичноСЧ та соцiокультурноСЧ компетенцiСЧ мовця
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
?уже рiдко вдаСФться визначити, яким чином та чи iнша культурна риса вплинула на базову структуру мови...тАЭ [28, с. 47] Тим не менше, якщо конкретизувати поняття тАЮмовноСЧ структуритАЭ, маючи на увазi певнi фонетичнi, морфологiчнi, лексичнi, синтаксичнi, функцiонально-комунiкативнi особливостi тiСФСЧ чи iншоСЧ мови, то системно-мовнi кореляцiСЧ з нацiональним свiтобаченням, свiтовiдчуттям i свiтоосмисленням як компонентами складного феномена нацiональноСЧ ментальностi виявляться достатньо релевантними та конкретними.
Беручи до уваги тiсний взаСФмозвязок культури та мови, а також визначаючи складовi елементи соцiокультурноСЧ компетенцiСЧ, важливо та необхiдно враховувати СФднiсть мов зi свiтом i культурою народiв, що розмовляють цими мовами. Спiлкування iноземними мовами це не тiльки вербальний процес. Ефективнiсть спiлкування, окрiм володiння мовою залежить вiд багатьох факторiв: умов i культури спiлкування, правил етикету, володiння невербальними формами вираження (мiмiка, жести), наявностi глибоких фонових знань i багато iншого [39, с. 28] .
Подолання мовного барСФру недостатньо для забезпечення ефективностi спiлкування мiж представниками рiзних культур. Для цього необхiдно подолати культурний барСФр. РЖ.Ю.Марковiна i Ю.А.Сорокiн вважають, що проблеми у мiжкультурнiй комунiкацiСЧ спричиняють нацiонально-специфiчнi особливостi рiзних компонентiв культур-комунiкантiв (особливостi, котрi роблять можливою реалiзацiю цими компонентами етнодифференцiюючоСЧ функцiСЧ) [39, с. 29] .
До компонентiв культури, а звiдси випливаСФ, що i до компонентiв соцiокультурноСЧ компетенцiСЧ, що мають нацiонально-специфiчне забарвлення, РЖ. Ю. Марковiна та Ю. А. Сорокiн вiдносять наступнi:
а) традицiСЧ (або усталенi елементи культури), а також звичаСЧ (якi визначаються як традицiСЧ в тАЮсоцiонормативнiйтАЭ сферi культури) i обряди;
б) побутову культуру, тiсно повязану з традицiями, внаслiдок чого СЧСЧ нерiдко називають традицiйно-побутовою культурою;
в) повсякденна поведiнка (звички представникiв певноСЧ культури, що характернi для певного соцiуму норми спiлкування), а також повязанi з нею мiмiчнi та пантомiмiчнi (кiнетичний) коди, використовуванi носiями певного лiнгвокультурного суспiльства;
г) тАЮнацiональнi картини свiтутАЭ, що вiдображають специфiку сприйняття навколишнього свiту, нацiональнi особливостi мислення представникiв тiСФСЧ чи iншоСЧ культури;
д) художню культуру, яка вiдображаСФ культурнi традицiСЧ того чи iншого етносу [10, с. 29].
РЖ.А.Воробйова стверджуСФ, що у процесi навчання iноземноСЧ мови проблема взаСФмозвязку мови i культури постаСФ особливо актуальною та бiполярною: мова пiзнаСФться через культуру, а завдяки мовi вiдбуваСФться перехiд у свiт iншоСЧ культури, а тому необхiдний краСЧнознавчий пiдхiд [10, с. 68].
Прагнення до комунiкативноСЧ компетенцiСЧ як кiнцевого результату навчання припускаСФ не тiльки знання мови (тобто мовну компетенцiю) i володiння вiдповiдною iншомовною технiкою (тобто мовленнСФву компетенцiю), але й засвоСФння значного шару позамовноСЧ iнформацiСЧ, необхiдноСЧ для адекватного спiлкування та взаСФморозумiння, оскiльки останнСФ неможливе без принциповоСЧ тотожностi основних вiдомостей комунiкантiв про навколишню дiйснiсть. Помiтнi розбiжностi в запасi цих вiдомостей у носiСЧв рiзних мов загалом визначаються рiзними матерiальними i духовними умовами iснування вiдповiдних народiв i краСЧн, особливостями СЧхньоСЧ iсторiСЧ, культури, суспiльно-економiчного устрою, полiтичноСЧ системи i тощо. Звiдси загальновизнаний нинi висновок про необхiднiсть глибоко знати специфiку краСЧни, мова якоСЧ вивчаСФться, i про необхiднiсть лiнгвокраСЧнознавчого пiдходу як одного з головних принципiв навчання iноземних мов. [10, с. 69]
У сучаснiй лiнгводидактицi iснують рiзнi тлумачення соцiокультурноСЧ компетенцiСЧ. Н.А.Саланович вважаСФ, що соцiокультурна компетенцiя це знання особливостей мовленнСФвоСЧ та немовленнСФвоСЧ поведiнки носiСЧв мови у певних ситуацiях спiлкування [10, с. 69]
У.П.Первак переконана, що соцiокультурна компетенцiя це цiлiсна система уявлень про нацiональнi традицiСЧ, звичаСЧ, реалiСЧ краСЧни, мова якоСЧ вивчаСФться, що дозволяСФ учням асоцiювати з мовними одиницями ту ж саму iнформацiю, що й носiСЧ мови, i, таким чином, досягати повноцiнноСЧ комунiкацiСЧ. [10, с. 69]
РЖ. А. Воробйова розглядаСФ соцiокультурну компетенцiю як здатнiсть здiйснювати мiжкультурну комунiкацiю, яка базуСФться на знаннях лексичних одиниць з нацiонально-культурним компонентом семантики й умiннях адекватного СЧхнього застосування в ситуацiях мiжкультурного спiлкування, а також умiннях використовувати фоновi знання для досягненнях взаСФмо порозумiння в ситуацiях опосередкованого та безпосереднього мiжкультурного спiлкування. [10, с. 69]
РЖ.А. Воробйова розглядаСФ лiнгвокраСЧнознавчу компетенцiю як здатнiсть сприймати мову в СЧСЧ культуроноснiй функцiСЧ, з СЧСЧ нацiонально-культурною специфiкою. [10, с. 69] ЛiнгвокраСЧнознавча компетенцiя включаСФ знання мовних одиниць, у тому числi й з нацiонально-культурним компонентом семантики, та вмiння використовувати СЧх вiдповiдно до соцiально-мовленнСФвоСЧ ситуацiСЧ. Основою лiнгвокраСЧнознавчоСЧ компетенцiСЧ СФ нацiонально-культурний компонент iноземноСЧ мови, який вiдбиваСФться в одиницях рiзних рiвнiв мови, а також фоновi знання типового освiченого представника певноСЧ лiнгво-культурноСЧ спiльноти. Цi знання становлять досить великий i неоднорiдний шар, адже вони позначають усе те, що СФ характерним для культури, побуту, традицiй впродовж рiзних iстори