Релiгiйне виховання пiдлiткiв з особливими потребами як умова успiшноСЧ соцiалiзацiСЧ
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?i. Разом з тим спiлкування задовольняСФ особливу потребу розумово неповносправних пiдлiткiв в контактi з iншими людьми i повязане з виникненням почуття радостi. Прагнення до спiлкування нерiдко посiдаСФ значне, а то й провiдне мiiе серед мотивiв спiльноСЧ практичноСЧ дiяльностi.
Результати нашого спостереження показали, що спiлкуючись мiж собою, розумово вiдсталi пiдлiтки у розмовi залишаються вiдкритими, щирими, адже у спiлкуваннi вони використовують такий невербальний засiб, як посмiшка, вона нiколи не зникаСФ з СЧхнiх облич. Вони СФ привiтними, щиро приймають у свiй колектив й iнших дiтей, вчителiв та друзiв. З малознайомими людьми вони вiтаються привiтно, щиро та з посмiшкою.
Участь у спiльнiй дiяльностi мiж розумово неповносправними пiдлiтками вимагаСФ вiд них певних знань. Дiти отримують СЧх внаслiдок спiлкування з дорослими. Немовля, спiлкуючись з ними, уже засвоюСФ основнi компоненти спiлкування як дiяльностi: здатнiсть зосереджувати увагу на тому, хто до нього звертаСФться; здатнiсть почергово вслухатись i "вiдповiдати", а отже, виявляти iнiцiативу; розумiти, коли вiд нього чекають слухання, а коли вiдповiдi i якоСЧ.
Спiлкування як взаСФмодiя розумово неповносправнiх пiдлiткiв можна розглядати i як дiяльнiсть, оскiльки при цьому вони завжди мають якусь мету (передати iнформацiю, домогтися визнання, змiнити чиюсь поведiнку тощо), керуючись тими чи iншими мотивами, використовуючи засоби i, залежно вiд СЧх адекватностi, ми отримуСФмо певнi результат.
Спiлкування розумово неповносправних пiдлiткiв можна подiлити на 3 групи:
- спiлкування в сiмСЧ;
- спiлкування з вчителями, учнями;
- неофiцiйне спiлкування.
Спiлкування в сiмСЧ вiдбуваСФться з самого дитинства i посiдаСФ важливе значення в життi дитини з розумовою вiдсталiстю. З самого народження всi дiти потребують спiлкування, а особливо цього потребують розумово вiдсталi дiти. В них можуть бути наявнi порушення мови, порушення в координацiСЧ рухiв та в поведiнцi. Батьки найкраще розумiють своСЧх дiтей, адже вони найбiльше спiлкуються з ними. РЖснують такi сiмСЧ, де спiлкування батькiв з дiтьми посiдаСФ останнСФ мiiе. Вони не бажають спiлкуватися, навiть знаходитися з ними в одному примiщеннi. Тобто, батьки як йдуть зранку з дому, так повертаються пiзно ввечерi тiльки для того, щоб не бачити свою дитину. Це бiльше вiдноситься до батька. Вiн або залишаСФ свою сiмю, або уникаСФ будь якого контакту з своСФю розумово неповносправною дитиною.
Спiлкування маСФ велике виховне значення, оскiльки воно розширюСФ загальний свiтогляд людини, сприяСФ розвитковi нових психiчних утворень, СФ обовязковою умовою формування загального iнтелекту, мислення, памятi, сприймання, уваги.
РД такi рiзновиди дiяльностi, де спiлкування займаСФ провiдну, професiйно значущу позицiю i переходить у категорiю функцiональну. Це насамперед педагогiчне спiлкування, яке в навчаннi та вихованнi СФ iнструментом впливу на особистiсть учня. Педагогiчне спiлкування - це система методiв i прийомiв, що забезпечують реалiзацiю цiлей i завдань педагогiчноСЧ дiяльностi, а також органiзують, спрямовують соцiально психологiчну взаСФмодiю педагога та вихованцiв.
Розумово неповносправнi пiдлiтки, спiлкуючись з вчителями та учнями, вiдчувають теплоту, турботу, пiдтримку. Ми зауважили, що вчителi iнколи самi не знають як почати розмову з пiдлiтками з особливими потребами. Пiдлiткам СЧм в цьому допомагають: вони першi iдуть на контакт, першi починають розмову, а також вони своСФю усмiшкою можуть допомогти будь, якiй людинi забути про своСЧ труднощi.
Перебуваючи в навчально-реабiлiтацiйному закладi розумово неповносправнi пiдлiтки активно, ввiчливо спiлкуються з ровесниками та з вчителями. Вони СФ емпатiйними, дружнiми мiж собою, допомагають один одному. До незнайомих людей вони СФ ввiчливими, привiтними i завжди усмiхненими.
Неофiцiйне спiлкування вiдбуваСФться переважно на природi, пiд час прогулянки та пiд час подорожей. Цi неофiцiйнi спiлкування зближують пiдлiткiв з вчителями.
Спiлкування як мiжособистiсна взаСФмодiя СФ сукупнiстю звязкiв мiж людьми i взаСФмовпливiв, якi виникають i закрiплюються в процесi СЧх спiльноСЧ життСФдiяльностi. Регулятором цих звязкiв СФ суспiльнi соцiальнi норми, порушення яких приводить в дiю механiзми соцiального контролю (несхвалення, осуд, покарання).
Вербальнi компоненти в особистiсному спiлкуваннi не вiдiграють iстотноСЧ ролi. Про внутрiшнiй свiт людини не сповiщають, вiн не транслюСФться в особистiсному спiлкуваннi, а iснуСФ. Основна мета особистiсного спiлкування, його реальна функцiя в життi людини забезпечення iснування i представлення СЧСЧ внутрiшнього свiту, а тим самим i особистостi. В особистiсному спiлкуваннi не завжди важливо, про що говорять партнери. Зовнiшнiй свiт та його подiСЧ включаються в особистiсне спiлкування тiСФю мiрою, якою у звязку з ними, з СЧх оцiнкою, осмисленням, переживанням реально проявляСФться особистiсть iндивiдiв, тобто тiСФю мiрою, якою зовнiшнi подiСЧ стають змiстом внутрiшнього свiту партнерiв i можуть бути репрезентованi як такi в спiлкуваннi.
Розумово неповносправнi пiдлiтки користуються як вербальними, так i невербальними засобами спiлкування. Але найбiльше переважаСФ вербальний стиль спiлкування. Якщо хтось не розумiСФ, що вони говорять, тодi вони декiлька разiв можуть повторити це речення. Вони потребують, щоб СЧх розумiли, пiдтримували, щоб з ними спiлкувались, але не жалiли.
Отже, звязки одного iндивi