Релiгiйне виховання пiдлiткiв з особливими потребами як умова успiшноСЧ соцiалiзацiСЧ
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
В°льних шкiл та дошкiльних закладiв для дiтей, що мають вiдхилення в психiчному розвитку. Це школи та дошкiльнi заклади для дiтей, що мають сенсорнi порушення, мовнi недолiки, дитячий церебральний паралiч, нервовi захворювання, затримку психiчного розвитку, розумову вiдсталiсть. У всiх дiтей, що навчаються у названих спецiальних школах, вiдхилення у розвитку повязаннi з органiчною поразкою центральноСЧ нервовоСЧ системи або з недолiками функцiонування органiв вiдчуття - зору, слуху.
На межi II i III тисячолiть освiта перетворилася на найважливiшу галузь людськоСЧ дiяльностi. Вона розширюСФ знання i умiння людини, даСФ СЧй змогу здобути професiю i адаптуватися до умов життя в суспiльствi. Розвиток освiтнiх технологiй розширюСФ межi доступностi освiти для осiб, якi потребують спецiального пiдходу через особливостi свого розвитку. До таких особливостей належить, зокрема, розумова вiдсталiсть рiзного ступеня. Досягненням свiтовоСЧ педагогiчноСЧ науки i практики кiнця XX столiття СФ створення цiлоСЧ галузi спецiальноСЧ освiти для дiтей, якi ранiше вважалися нездатними до навчання (помiрна, важка i глибока розумова вiдсталiсть).
Успiхи в галузi освiти вважаються одним з головних досягнень людства. Серед них дуже важливим СФ забезпечення рiвного (за правом) доступу до освiти практично всiх категорiй громадян з особливими потребами, у тому числi i тих, хто маСФ розумову вiдсталiсть. У розвинених державах цi освiтнi досягнення забезпеченi вiдповiдними законодавчими актами.
Розумово вiдсталi особи СФ неоднорiдною групою за своСЧми iнтелектуальними можливостями. Головна межа, що стоСЧть на межi мiж розумовою нормою та вiдсталiстю, це здатнiсть до абстрактно-логiчного мислення, тобто умiння використовувати логiчнi операцiСЧ, абстрагуючись безпосередньо наочними ознаками обСФктiв та ситуацiй та узагальнювати глибиннi, суттСФвi вiдмiнностi та спiльнi риси.
Поширеною СФ думка, що розумова вiдсталiсть феномен бiологiчно зумовлений, оскiльки практично у всiх розумово вiдсталих осiб виявляють, анатомо-фiзiологiчнi вiдхилення в будовi головного мозку.
Розумiння будь-якого явища, у тому числi й розумовоСЧ вiдсталостi, суспiльством та окремими його громадянами залежить вiд загального контексту, що СФ вихiдним для його бачення насамперед фахiвцями. Саме фахiвцi створюють концептуальнi моделi, якi пояснюють сутнiсть того чи iншого предмета або явища. На рiвнi буденноСЧ свiдомостi цi ж моделi слугують основою й пiдставою для виникнення соцiальних стереотипiв, що дозволяють швидко й в узагальненiй формi визначити пересiчному громадянину своСФ ставлення до того феномена життСФвоСЧ реальностi, яку вони описують.
Стосовно розумовоСЧ вiдсталостi iснуСФ кiлька моделей, кожна з яких доповнюСФ, уточнюСФ та узагальнюСФ iншу.
Першою з них можна вважати релiгiйну модель, або сакральну. Людина зi зниженими розумовими можливостями оголошувалася духовними особами такою, що перебуваСФ пiд захистом Божим, i сам факт СЧСЧ життя пояснювався Божою волею, якiй жодна людина не могла перечити. Тому милосердне ставлення до розумово вiдсталих осiб та СЧх пiдтримка у громадi вважалися богоспасенною справою, а утиски чи наруга - великим грiхом.
Протягом кiлькох останнiх десятирiч дослiдження розумовоСЧ вiдсталостi у свiтi стали ще iнтенсивнiшими. Завдяки СЧм та досягненням у галузi соцiальноСЧ роботи в розвинених краСЧнах сформувалася соцiальна модель розумовоСЧ вiдсталостi. Вона розглядаСФ розумово вiдсталих як малозахищену суспiльну групу. Такi люди увiйшли до кола клiСФнтiв, якi потребують супроводу соцiального працiвника при вирiшеннi СЧхнiх життСФвих проблем. Саме в контекстi соцiальноСЧ роботи виникла теорiя нормалiзацiСЧ як обТСрунтування органiзацiСЧ життя розумово вiдсталих у такий спосiб, щоб воно, принаймнi за зовнiшньою атрибутикою, а де можливо i за змiстом менше вiдрiзнялося вiд життя розумово спроможних громадян. Важливою передумовою втiлення в життя засад нормалiзацiСЧ СФ впровадження програм раннього втручання, батькiвськоСЧ освiти, спецiального навчання осiб з усiма ступенями розумовоСЧ вiдсталостi, та вiдмова вiд iнституалiзацii (утримання в спецiальних закритих закладах, де невiдворотною СФ СЧх депривацiя).
У серединi XIX столiття виникла медико-бiологiчна модель розумовоСЧ вiдсталостi, згiдно з якою зазначенi субСФкти потребують не лише лiкування, а й спецiального догляду (слiд зазначити, що на той час особи, яким нинi ставлять дiагноз легкоСЧ розумовоСЧ вiдсталостi, вважалися практично нормальними, хiба що малоздiбними громадянами. Лише 1905 року Францiя стала першою краСЧною, де СЧх почали виокремлювати на початку шкiльного вiку як розумово субнормальних дiтей, котрi потребують спецiальноСЧ освiти, спрощеноСЧ змiстом та вiдмiнноСЧ вiд масовоСЧ за методами навчання).
Медична модель iнвалiдностi дiтей з особливими потребами акцентуСФ увагу на патологiях, наявних у людини (вроджених чи тих, що зявилися), якими вона вiдрiзняСФться вiд iнших, тАЬнормальнихтАЭ людей. При цьому дитина з особливими потребами розцiнюСФться як мотивацiйна людина у фiзичному чи розумовому планi (або в тому i другому). Мiра СЧСЧ неповноцiнностi визначаСФться тим, наскiльки вона обмежена у рiзних сферах людськоСЧ дiяльностi та спрямованiстю дитини до незалежного iснування, починаючи вiд самообслуговування, перемiщення, сприйняття свiту тощо.
Полiпшення фiзичного та соцiального стану дiтей з особливими потребами досягаСФться за рахунок вiдновлення фiзичного чи розумового здоровя медичними засоба