Релiгiйне виховання пiдлiткiв з особливими потребами як умова успiшноСЧ соцiалiзацiСЧ
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
Вµгруватися, наскiльки дозволяють можливостi, зумовленi структурою дефекту.
Проблема несприйняття i вiдкинення розумово неповносправних осiб iснувала в iсторiСЧ упродовж багатьох рокiв. Були перiоди, коли людей, якi мали психiчнi вiдхилення чи розумову неповносправнiсть, вважали одержимими злим духом. Часто такi тАЬпатологiСЧтАЭ лiкували екзорцизмом. Якщо це не давало позитивних результатiв, тодi застосовували бiльш радикальнi методи: людину бичували i не давали СЧсти. В Середньовiччi, крiм бичування, до тАЬодержимихтАЭ застосовували ще жорстокiшi методи тАЬлiкуваннятАЭ: обливання окропом, а також розтягування. В Африцi i тепер таких людей вважають божевiльними. Траплялися випадки, що СЧх привязували до дерева били палицями аж до кровi i в такий спосiб тАЬвиганяли злого духатАЭ, який, за мiiевим повiрям, володiв ними.
Для того, щоб всебiчно допомогти обмеженим розумово дiтям, спецзаклади повиннi стати для них основним, але не СФдиним мiiем життя. Виховання та навчання таких дiтей охоплюСФ спецiальнi психолого-педагогiчнi, культурно-гiгiСФнiчнi й iндивiдуальнi загальнорозвивальнi заходи, спрямованi на змiни в розвитку та перспективний розвиток дитини. Важливе завдання спецзакладiв полягаСФ в тому, щоб сформувати в суспiльствi розумiння проблем дiтей, якi мають особливостi в розвитку.
В добу ренесансу почали будуватися лiкарнi, а деякi лiкарнi зайнялися вивченням душевних хвороб. Нiмецький лiкар Йоганн Вебер (1515 1588), зазначив, що розум так само пiдлягаСФ захворюванням, як i тiло. Згодом в РДвропi були створенi так званi богодiльнi, призначенi для лiкування хворих з психiчними i розумовими порушеннями. Приблизно з початком XV ст. в БельгiСЧ вiдкрили найбiльший такий притулок i туди зСЧжджалися хворi з цiлоСЧ РДвропи. Однак в XVI ст. ситуацiя рiзко погiршилась. Переповненi притулки з часом перетворилися в свого роду тюрми, де людей тримали в закритих брудних примiщеннях i вiдносилися до них з нелюдяною жорстокiстю. У вiфлеСФмськiй лiчницi, яку король Генрiх VIII вiддав виключно для душевно хворих, пацiСФнтiв заковували в ланцюги. Ця лiчниця перетворилася на атракцiон для туристiв, i знайшлися такi, якi отримували задоволення.
На початку XX столiття внаслiдок домовленостi полiтикiв, лiкарiв i психологiв про тАЬекономiчну невигiднiстьтАЭ життя осiб розумово неповносправних, нацисти розпочали акцiю масового знищення неповносправних осiб пiд назвою тАЬЖиття, не гiдне життятАЭ. ОднiСФю з основних причин знищення були великi економiчнi витрати на утримання осiб iз вадами розумово розвитку. Найбiльше вiдомi три акцiСЧ:
- дитяча акцiя вбивство розумово неповносправних i некрасивих;
- акцiя тАЬТ 4тАЭ отримала назву вiд вулицi, на якiй розташовувалося вiдомство, вiдповiдальне за знищення розумово неповносправних дорослих, а також осiб розумово неповносправних, якi жили у притулках;
- тАЬособове вiдношення тАЭ14f13тАЭ знищення непрацездатних [Виндмеллер В., 2002, 17].
Карл Грюнвальд, шведський дитячий психiатр та вiдомий суспiльний дiяч, у своСЧй книзi тАЬТурбота i доглядтАЭ подаСФ iсторичний огляд ставлення до розумово неповносправних осiб у краСЧнах РДвропи та Америки. Автор зазначаСФ, що у 20-тi роки минулого столiття людей з розумовою неповносправнiстю вважали небезпечними для суспiльства. У них вбачали тАЬморальну загрозутАЭ, приписуючи СЧм схильнiсть до злочинiв, тАЬгенетичну загрозутАЭ, оскiльки вони могли тАЬпродукуватитАЭ для суспiльства неповноцiнне потомство, та тАЬекономiчну загрозутАЭ, тому що цi особи не могли заробляти на себе i СЧхнСФ утримання дорого коштувало для держави. Гортаючи сторiнки iсторiСЧ, можна побачити багато прикладiв нелюдяного i жорстокого ставлення до осiб з особливими потребами. Це все свiдчить про низьку мораль, оскiльки тАЬморальний рiвень суспiльства визначаСФться ставленням до найслабших: хворих, калiк, немiчних та осiб розумово неповносправних.
Незважаючи на всi здобутки науково-технiчного прогресу, рiвень життя розумово неповносправних осiб не надто покращився. Проблема несприйняття та iзоляцiСЧ цих людей iснуСФ донинi, хоча i робляться певнi кроки у напрямку iнтеграцiСЧ в суспiльство розумово неповносправних осiб та СЧх освiти.
Першу спробу навчити дiтей з проблемами у розвитку зробив французький лiкар Ж.М. РЖтард. Вiн розробив методику, яку згодом запозичили педагоги i науковцi США. У 1830 роцi в США було створено першi школи для дiтей з проблемами зору i слуху. Проте цi школи були iзольованi i навчання вiдбувалося за окремою спецiальною системою. В РосiСЧ величезний вплив на систему освiти дiтей з проблемами розвитку мали теорiСЧ Л.Виготського. Вiн писав про шкiльний вплив соцiальноСЧ iзоляцiСЧ на iнвалiдiв. Л.Виготський говорив, що, вiдриваючи дiтей з особливими потребами вiд сiмей i друзiв цим самим держава створюСФ для них особливе соцiальне середовище, суспiльство викликало в дiтей з особливими потребами тАЬвторинну iнвалiднiстьтАЭ.
Хоча у рiзних краСЧнах i рiзними людьми робилися спроби адаптацiСЧ та iнтеграцiСЧ розумово неповносправних осiб у суспiльне життя, на жаль, донинi становище цих осiб не покращилось. Вже вiд народження розумово вiдсталi особи зустрiчаються з проблемою неприйняття не тiльки з боку батькiв, а й з боку лiкарiв. Як правило, лiкарi радять тАЬздатитАЭ таку дитину в притулки, не вважаючи СЧСЧ взагалi за особу, натомiсть взяти на виховання тАЬнормальну дитинутАЭ [Душа до душi, 2004, 28]. Особливо гостро стоСЧть ця проблема у нашiй державi, де СФ багато таких сiмей, якi залишаються вiч-на-вiч зi своСЧм горем, замкнутi тАЬу вуз