Релiгiйне виховання пiдлiткiв з особливими потребами як умова успiшноСЧ соцiалiзацiСЧ
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
ькому просторi власного помешкання, яке найчастiше буваСФ незадовiльним i непристосованимтАЭ. Зрозумiло, що в таких умовах цi дiти приреченi на примiтивне й нещасливе iснування [Мусанова Л, 2003, 195]. Батьки розумово неповносправних дiтей наштовхуються на рiзнi труднощi, неприйняття з боку суспiльства. РЖнодi вони просто бояться пiти на прогулянку зi своСЧми дiтьми, оскiльки чують образи i лайки на свою адресу, недоброзичливе ставлення, а деколи навiть ворожiсть.
Питання освiти осiб розумово неповносправних СФ на сьогоднiшнiй день особливо болючим, оскiльки охоплено лише частину дiтей, а дiти, якi мають глибшу неповносправнiсть i потребують спецiальних форм допомоги, не залученi у жодних навчальних закладах, навпаки, СЧх штучно iзолюють у спецiальних будинках-iнтернатах закритого типу, в яких вони позбавленi елементарного людського вiдношення [Стан дотримання прав людей з iнтелектуальною недостатнiстю, 2004, 6]. Також складним СФ питання працевлаштування розумово вiдсталих осiб. "асне через брак освiти та професiйноСЧ пiдготовки шанси на спецiалiзованi робочi мiiя СФ обмеженими. Праця СФ надзвичайно важливою для осiб неповносправних, бо вiдiграСФ терапевтичну i реабiлiтацiйну роль у СЧхньому життi, стимулюСФ розвиток i створюСФ iнтеграцiйнi можливостi для контактiв з iншими людьми.
Особи розумово неповносправнi зустрiчаються з великими труднощами у сферi медичноСЧ опiки: вiдсутнiсть фахового медичного обслуговування, неправильне встановлення дiагнозу, брак медикаментiв, вiдсутнiсть достатньоСЧ кiлькостi реабiлiтацiйних центрiв i т.д. [Ригин А., 1999, 21]. Також для неповносправних осiб утруднений елементарний доступ до фiзичного довкiлля та культурно-вiдпочинковоСЧ сфери: архiтектурнi барСФри (вiдсутнiсть пандусiв), доступ до громадського транспорту. На жаль, культура захисту прав людини з позицiСЧ загальноприйнятих гуманiстичних цiнностей впродовж тривалого часу була пiд забороною i зараз знаходиться на дуже низькому рiвнi, що у свою чергу вiдбилося на якостi законiв. На загал можна стверджувати, що бiльшiсть прав дiтей з особливими потребами не захищенi законом УкраСЧни. В нашому законодавствi практично iгнорують рекомендацiСЧ Стандартних правил ООН щодо охорони здоровя, освiти та доступностi середовища.
Безпосереднi причини тiСФСЧ чи iншоСЧ поведiнки дитини з розумовою неповносправнiстю нерозривно повязанi з цiлою низкою суперечностей суспiльства, соцiального середовища, мiкросередовища й самоСЧ особистостi. Серед головних умов, що провокують внутрiшнi i зовнiшнi суперечностi, виокремлюють такi, як: недоступнiсть для сучасноСЧ дитини з розумовою неповносправнiстю тих умов освiти, виховання, розвитку, якi необхiднi для нормальноСЧ соцiально-культурноСЧ адаптацiСЧ особистостi в даному суспiльствi; бiднiсть прямих та опосередкованих звязкiв i стосункiв дитини з iншими людьми; невiдповiднiсть рiвня виявлення здiбностей i ранiше закрiплених якостей дитиною завданням, якi вона ставить перед собою.
ОбСФктивна ознака сьогодення ускладнення процесу соцiалiзацiСЧ дiтей з розумовою неповносправнiстю внаслiдок економiчних, соцiальних, полiтичних змiн, якi вiдбуваються в нашому суспiльствi. Накладаючись на психологiчну кризу дiтей, засвоСФння норм i цiнностей ще бiльше загострюСФться.
Серйознiсть проблеми виховання, навчання та соцiалiзацiСЧ дiтей з особливими потребами обумовленi не лише тим, що за останнiй час збiльшилося число людей, котрi мають значнi фiзичнi чи психiчнi вади, але й надзвичайно низьким рiвнем матерiального забезпечення, СЧх соцiальною i матерiальною незахищенiстю. До недавнього часу ця проблема певною мiрою стосувалася лише самоСЧ людини, яка маСФ розумову неповносправнiсть, та СЧСЧ сiмСЧ. РЖ лише в останнi роки перед суспiльством постало питання: розумова неповносправнiсть це нещастя однiСФСЧ людини чи суспiльний феномен?
Труднощi соцiалiзацiСЧ пiдлiткiв з особливими потребами повязанi не лише з вiдчуттями фiзичного i розумового обмеження i дискомфорту, переживанням втрати своСЧх можливостей, але й з тАЬбагажемтАЭ того негативного ставлення, з яким стикаСФться людина у своСФму найближчому оточеннi. Уявлення про дитину з особливими потребами як про людину, яка багато чого не може робити, яка потребуСФ допомоги iнших, викликаСФ найчастiше почуття жалю. Це заважаСФ також дитинi включатися в активнi соцiальнi взаСФмовiдносини. РЖ щоб уникнути такого ставлення, дiти з особливими потребами здебiльшого спiлкуються лише з подiбними до себе.
Останнiм часом наше суспiльство повернулося обличчям до проблем дiтей з особливостями у розвитку. Саме тепер найбiльш гостро постало питання соцiалiзацiСЧ дiтей, якi мають тяжкий ступiнь розумовоСЧ обмеженостi. Життя таких дiтей прирiвнюСФться до життя кiмнатних рослин. Але досвiд роботи спецiалiстiв та перегляд нашого ставлення до дiтей з обмеженими можливостями тiльки пiдтвердили аксiому: кожна людина повинна жити по-людськи, мати право отримати вiдповiдну освiту [Казаннiкова О., 2001, 167].
Отже, нинi можна говорити про розумiння розумовоСЧ вiдсталостi в культурологiчному аспектi. Джерела цiСФСЧ моделi полягають у зусиллях наснажених гуманними спонуками ентузiастiв i фахiвцiв, щоб зробити життя такоСЧ особи гiдним. Цi зусилля й спроби породили цiлу низку наукових та практичних галузей, нових теоретичних, методичних i технологiчних пiдходiв, створення рiзнофахового поля, спрямованого на роботу з розумово вiдсталими особами рiзного ступеня та вiку. У нас час також стала можливою ефективна реабiлi