Релiгiйне виховання пiдлiткiв з особливими потребами як умова успiшноСЧ соцiалiзацiСЧ
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
, включаючи i складний свiт своСЧх переживань, потреби пiзнати себе як особистiсть. Самооцiнка у пiдлiтковому вiцi набуваСФ не меншого значення, нiж оцiнка поведiнки пiдлiтка дорослими (РД.А. Серебряков).
Пiдлiтковий вiк, як вiдомо, сповнений прагненнями самоутвердитися, зрiвнятися або хоча б здаватися такими, як дорослi, виокремитися серед однолiткiв, здобути очiкуванi позицiСЧ у групi, знайти цiкаве заняття, самостiйно дiяти. Якщо цi потреби не задовiльняються, вони атрофуються або спрямовуються в негативне русло. Труднощi у вихованнi пiдлiткiв можуть бути зумовленi нескладними розладами нервовоСЧ системи, рiзними вадами акцентуацiСЧ, тимчасовою затримкою психiчного розвитку.
В украСЧнськiй мовi до кiнця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась як калiка, слiпець (давньоруською). На початку XIX ст. у словянських мовах починаСФ вживатися слово тАЬiнвалiдтАЭ як безсилий, слабкий, важко поранений. Слово тАЬiнвалiдтАЭ прийшло в украСЧнську мову з французькоСЧ i до кiнця XIX ст. вживалося в значеннi тАЬвiдслуживший, заслужений воСЧн, який не пристосований до служби через калiцтво, пораненийтАЭ.
До сьогоднi в УкраСЧнi немаСФ СФдиного термiну стосовно осiб, що мають фiзичнi чи психiчнi вiдхилення у здоровСЧ. Так, в засобах масовоСЧ iнформацiСЧ, спецiальнiй лiтературi вживаються поняття: тАЬiнвалiдтАЭ; тАЬособи з обмеженими функцiональними можливостямитАЭ; тАЬлюди з обмеженою дiСФздатнiстютАЭ; тАЬлюди з особливими потребамитАЭ; тАЬособи з вадами розвитку, неповносправнiтАЭ. У законодавчих документах, як правило, домiнуСФ термiн тАЬiнвалiдтАЭ. РЖнвалiд особа, яка маСФ порушення здоровя зi стiйкими розладами функцiй органiзму, обумовлене захворюванням, наслiдками травми чи дефектами, що призводять до обмеженоСЧ життСФдiяльностi та викликають необхiднiсть СЧСЧ соцiального захисту.
Протягом останнiх 10-12 рокiв чисельнiсть дiтей у складi населення УкраСЧни щорiчно зменшуСФться, натомiсть зростаСФ частка дiтей з функцiональними обмеженнями (дiтей-iнвалiдiв). Так, якщо в 1993 р. чисельнiсть вiком до 16 рокiв становила 11,7 млн., з яких дiтей-iнвалiдiв налiчувалося трохи бiльше 93 тис., то вже в 2001 р. кiлькiсть дiтей цього вiку зменшилася до 9,3 млн., а численнiсть дiтей з функцiональними обмеженнями серед них сягнула майже 154 тис. [Вiтюк Н.Р. , 2005, 63]. Отже, пiдвищення рiвня iнвалiдизацiСЧ дiтей УкраСЧни вiдбуваСФться активно i це, вiдповiдно, позначаСФться на специфiцi дiяльностi системи ЦССМ та спецiалiзованих навчальних закладiв. Адже сiмей, якi виховують дiтей з функцiональними обмеженнями стаСФ дедалi бiльше й, вiдповiдно, усе бiльше зусиль i ресурсiв соцiальних служб доводиться спрямовувати на допомогу цiй категорiСЧ населення.
РЖнвалiднiсть це обмеження в можливостях, обумовлених фiзичними, психiчними, сенсорними, соцiальними, культурними, законодавчими та iншими барСФрами, якi не дозволяють людинi бути iнтегрованою в суспiльство i брати участь в життi сiмСЧ та держави на тих же умовах, як i iншi члени суспiльства.
РЖнвалiднiсть у пiдлiткiв визначаСФться як стiйка соцiальна дезадаптацiя, зумовлена хронiчними захворюваннями чи патологiчними станами, що рiзко обмежуСФ можливiсть включення пiдлiтка в адекватнi його вiку виховнi i педагогiчнi процеси, у звязку з чим вони постiйно потребують догляду та допомоги [Борщевська Л.В., Зiброва А.В., РЖванова РЖ.Б., 1999, 64]. Характерною особливiстю пiдлiтка з функцiональними обмеженнями СФ посилене прагнення до спiлкування з ровесниками, передусiм з однокласниками. Вiн прагне заслужити повагу i визнання ровесникiв, бути для них авторитетом. Якщо вiн не вiдчуваСФ поваги до себе, якщо вони не реагують на його слова, вчинки тодi пiдлiток стаСФ замкнутим, пригнiченим та критично ставиться до своСЧх можливостей i здiбностей.
Вiдповiдно до Рекомендацiй 44-СЧ сесiСЧ ПарламенськоСЧ АсемблеСЧ Ради РДвропи вiд 5 травня 1992 р., суспiльство зобовязане адаптувати iснуючi в ньому стандарти до особливих потреб людей, що мають iнвалiднiсть, для того щоб вони могли жити незалежним життям. Нинi поняття тАЬiнвалiднiстьтАЭ розцiнюСФться як складна бiопсихосоцiальна категорiя, характерологiчна особливiсть якоСЧ полягаСФ в тому, що люди з обмеженими можливостями вiдчувають функцiональнi утруднення не тiльки внаслiдок захворювання, вiдхилень або недолiкiв розвитку, а й у результатi непристосованостi соцiального оточення до СЧхнiх соцiальних потреб, забобонiв суспiльства. Практичному соцiальному працiвниковi завжди необхiдно мати на увазi, що з настанням iнвалiдностi для людини починаСФться новий етап життя: виникають барСФри на шляху здiйснення найважливiших соцiальних i вiтальних потреб, змiнюСФться суспiльний статус особистостi, порушуСФться сформована система соцiальних контактiв, деформуються звичнi життСФвi стереотипи. Л.С. Виготський розглядав вплив фiзичних вад на розвиток особистостi i зазначав, що формування вторинного дефекту використовуСФться в тому випадку, якщо соцiальне оточення не компенсуСФ психофiзiологiчного порушення розвитку, а навпаки, детермiнуСФ його. Згiдно з дослiдженням Л.РЖ. Божович, тяжке хронiчне соматичне захворювання суттСФво змiнюСФ насамперед соцiально-психологiчну ситуацiю розвитку людини. Також змiнюСФ рiвень СЧСЧ психiчних можливостей здiйснення дiяльностi, яка веде до обмеження кола контактiв з оточуючими людьми.
Найбiльш поширеними термiнами, якi вживаються для позначення розумовоСЧ неповносправностi, СФ розумова вiдсталiсть, розумова вада, також часто можна почути такi термiни як iнтелектуальна неповносправнiсть, iнтелектуальна недос