Послання апостола Павла в iх дСЦалектичному взаСФмозвтАЩязку фСЦлософськоi та богословськоi складових
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
.Павло свою теологСЦю? Добре знав Старий ЗавСЦт, а також СЦ РДвангелСЦю, проповСЦдувану апостолами.[54; 38].
ЗовсСЦм не турбувався чи ця або СЦнша фСЦлософСЦя СФ правдива чи нСЦ, але головним для нього було: як проповСЦдувати Христа людям, якСЦ були пСЦд впливом цСЦСФi фСЦлософСЦi. ФСЦлософСЦi для нього самСЦ по собСЦ нСЦчого не означають (див. Фил. 3,8). Святий Павло цими фСЦлософСЦями займався лише на стСЦльки, на скСЦльки вони впливали на людину, щоб iй мСЦг принести Христа. Це означаСФ, що самСЦ фСЦлософСЦi не мають жодноi ваги при проповСЦдуваннСЦ Христа СЦ для Його пСЦзнання. ВнутрСЦшнСЦй образ людини у ап.Павла стоiть на пСЦзнаннСЦ Христа з одного боку, а з другого - на пСЦзнаннСЦ людськоi слабостСЦ СЦ грСЦху в людинСЦ.
Питання юдаiзму у св.Павла. Апостол Павло пСЦсля свого навернення, хоч СЦ залишився СФвреСФм, але був готовий цСЦлковито залишити СФврейську традицСЦю (мудрСЦсть) СЦ навСЦть проти неi боровся, коли вона не вела до основи, якою СФ Христос.
Також був готовий радикально виступити стосовно грецькоi культури СЦ фСЦлософСЦi (1Кор. 1,19-25). РДвангелСЦзуючи ап.Павло говорив про фСЦлософСЦю СЦ РДвангелСЦю, як про двСЦ рСЦзнСЦ, а з перспективи спасСЦння - двСЦ протилежнСЦ речСЦ. Людську фСЦлософСЦю СЦ людську мудрСЦсть називаСФ глупотою порСЦвняно з Христом СЦ Божою мудрСЦстю. ВСЦн (Христос) став нам мудрСЦстю вСЦд БогатАж (1Кор. 1,30). Вважайте, щоб нСЦхто вас не збаламутив фСЦлософСЦСФю та пустим обманством, за переданням людським та за первнями свСЦту, а не за Христом. У Ньому бо тАж живе вся повнота Божества (Кол. 2,8-9). Апостол Павло перестерСЦгаСФ перед такою мудрСЦстю, яка не веде до Христа. Цей погляд св.Павла можемо аплСЦкувати до сучасних фСЦлософСЦй, як захСЦдних, так СЦ орСЦСФнтальних. Св.Павло каже: тАж усе це закони СЦ навчання людськСЦтАж вони ж мають вигляд мудростСЦ в добровСЦльнСЦй службСЦ, покорСЦ та вмертвленнСЦ, однак, не мають СЦншоi вартостСЦ крСЦм насичення тСЦла. (Кол. 2, 22-23). Глибина теологСЦi у св.Павла полягаСФ в пСЦзнаннСЦ Христа, а не рСЦзних фСЦлософСЦй СЦ т.зв. мудростСЦ.
ВСЦдстоюючи рСЦвне право СФвреiв СЦ неСФвреiв на ЗаповСЦт Божий, Павло використовуСФ таке мСЦркування: грСЦшили всСЦ, СЦ СФвреi, СЦ неСФвреi. Через закон виправдатися неможливо, отже потрСЦбна благодать, яка даСФться через вСЦру в РЖсуса Христа. Це положення Павло формулюСФ досить чСЦтко: ХСЦба Бог - тСЦльки юдеiв, а не й поган? Авжеж, СЦ поган, (I Кор. 1, 29). Здавалося б, Павло в своiх поглядах виходить за межСЦ юдаiзму на широкий загальнолюдський простСЦр, говорить про всесвСЦтню СЦсторСЦю, усСЦ народи, але це не так.РЖсус Христос СЦде на допомогу все ж СФвреям, потомству Авраама, а вСЦдтак СЦ до тих, хто до СФвреiв приСФднався, хто став потомком авраамовим. Тому, очевидно, прихСЦд Христа РЖсуса можна поширити й на них: А коли ви ХристовСЦ, то ви потомство Авраама, спадкоСФмцСЦ за обСЦтницею. (Галат. 3, 29).Так завдяки СФвреям усСЦ народи, якСЦ ранСЦше не мали громадянства СЦзраiльського, а тому й не мали доступу до Бога, приСФднуються до Нього.[43].
Так зникаСФ споконвСЦчна ворожнеча мСЦж народами, нацСЦональнСЦ перегородки. РЖншСЦ народи стають нСЦбито рСЦвними СФвреям, вони тепер уже бСЦльше не чужинцСЦ СЦ не приходнСЦ, а спСЦвгромадяни святих СЦ домашнСЦ БожСЦ, побудованСЦ на пСЦдвалинСЦ апостолСЦв СЦ пророкСЦв, де нарСЦжним каменем - сам РЖсус Христос. (Ефес. 2, 13-20).
.7 ДСЦя апостола Павла на фСЦлософСЦю
Павло - маргСЦнал-пасСЦонарСЦй, що належав до трьох духовних свСЦтСЦв, - СЦудейському, греко-римскому (еллСЦнСЦстичному) СЦ християнському. У його особСЦ СЦ його мисленнСЦ сфокусувалися декСЦлька соцСЦокультурних векторСЦв, що повСЦдомляли його духовному я особливу структурно-содержательную складнСЦсть. СлСЦд пам'ятати про те, що Павло - СФдиний з апостолСЦв, хто вирСЦс в язичницькому мСЦстСЦ. ЗаслуговуСФ на увагу також та обставина, що вСЦн вСЦд народження був володарем римського громадянства, що вже само по собСЦ було для СЦудея великим соцСЦальним привСЦлеСФм.
Усе це привертало до виходу за межСЦ СЦудейськоi духовно-соцСЦальною партикулярности. В той же час, греко-римские, еллСЦнСЦстичнСЦ дСЦi складали сукупнСЦсть хоча СЦ необхСЦдних, але зовсСЦм не достатнСЦх умов для звернення Апостол Павла. СотнСЦ тисяч СФвреiв продовжували СЦснувати усерединСЦ суто СЦудейського соцСЦокультурного контексту, не маючи не щонайменшого бажання переходити в християнство. Було потрСЦбно втручання Самого Христа, щоб потрясти до пСЦдстав уся духовна СЦстота Павла СЦ обернути його в християнство.[58, 35].
.8 Стоiки, гностики, язичницька фСЦлософСЦя в розумСЦннСЦ А.П.
Апостол Павло у своСФму виступСЦ до афСЦнян не зачСЦпаСФ змСЦсту грецькоi фСЦлософСЦi, не торкаСФться слабких сторСЦн вСЦдомих йому навчань епСЦкурейцСЦв СЦ стоiкСЦв. ВСЦн починаСФ свСЦй виступ з того, що вказуСФ на точку зСЦткнення мСЦж християнами СЦ язичниками. . Його парадоксальне твердження про невСЦдомого Бога стаСФ чимось на зразок моста, що перекидаСФться мудрим апостолом з одного культурного свСЦту в СЦншСЦй СЦ що вСЦдкриваСФ можливСЦсть здолати пропасти нерозумСЦння, що вСЦддСЦляСФ язичникСЦв вСЦд християн.
Апостол Павло, знайомий з СЦдеями афСЦнських фСЦлософСЦв, був далекий вСЦд того, щоб захоплюватися iх мудрСЦстю. У його очах язичницька мудрСЦсть - це безумство перед Богом, тому що в нСЦй немаСФ нСЦ любовСЦ до Бога, нСЦ страху Божого. Для Апостол Павла послСЦдовники Эпикура - це не духовнСЦ люди, а душевнСЦ, т. е. що керуються не стСЦльки рухами духу, скСЦльки чуттСФвСЦстю. РЗх кредо: Станемо iсти СЦ пити, бо завтра помремо (1 Кор. 15, 32). Вони обмеженСЦ СЦ вважають безумством те, що виходить вСЦд Духу Божия. РЖстинна ж мудрСЦсть грунтуСФться, за глибоким переконанням Павла, на силСЦ БожСЦй, а не людською.
Апостол Павло не звеличуСФ мудрСЦсть столСЦття цього або мудрСЦсть влади. ВСЦн проповСЦдуСФ премудрСЦсть Божи