Послання апостола Павла в iх дСЦалектичному взаСФмозвтАЩязку фСЦлософськоi та богословськоi складових
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
В°цСЦйним пунктом вчення Платона, тому вчення про воскресСЦння мертвих в той час не можливо було зрозумСЦти. Однак перше зерно було вкинуте, СЦ воно в майбутньому дало хорошСЦ плоди.
Святий ДСЦонСЦсСЦй АреопагСЦт, почувши проповСЦдь апостола Павла негайно охрестився разом зСЦ всСЦСФю сСЦмСФю. ВСЦн став мучеником СЦ покровителем афСЦнян, та згСЦдно з рСЦшенням Синоду Елладськоi Церкви згадуСФться як ii засновник.
На згадку про перебування апостола Павла в АфСЦнах,збудували храм на його честь. В подальшому апостол Павло проповСЦдуСФ в мСЦстСЦ КоринфСЦ. АфСЦни вСЦн покинув стурбований прийомом, яким його вчення знайшло у афСЦнян, а також станом Церков МакедонСЦi. Коринф був зовсСЦм вСЦдмСЦнним вСЦд АфСЦн. В КоринфСЦ Павло заприятелював з АкСЦлою СЦ ПрискСЦлою.Юдеi в бСЦльшостСЦ не вСЦрили в те, а серед багатьох, що увСЦрували, був також начальник синагоги Крисп, який прийняв хрещення разом з усСЦм своiм домом.[31, 79-81].
Одного разу вночСЦ у видСЦннСЦ Господь сказав Павлу: не бСЦйся, але говори СЦ не замовкай, бо Я з тобою, СЦ нСЦхто не вчинить тобСЦ зла, тому що в мене СФ багато людей у цьому мСЦстСЦ (ДСЦян. 18, 9-10). КСЦлькСЦсть новонавернених з кожним днем збСЦльшувалась. Ось деякСЦ СЦз найбСЦльш вСЦдомих СЦмен: Стефан, Фуртунат, Хлоя СЦ Ахаiк. Апостол Павло пробув у КоринфСЦ пСЦвтора року.У 57 роцСЦ вСЦн знову вСЦдвСЦдаСФ це мСЦсто, зупинившись в будинку Гая, звСЦдки пСЦзнСЦше пСЦде до МакедонСЦi. Апостол Павло СФ покровителем Коринфу, СЦ на його честь СФ зведений величний храм.[45, 36-40].
Висновки до роздСЦлу 1
СвСЦй шлях Павло завершуСФ, засвСЦдчивши про Христа мученичою смертю, яку прийняв з радСЦстю. Це був муж гСЦдний наслСЦдування. Бо хто не горить сам - не може запалити СЦншого. В катакомбСЦ ДомСЦтСЦлСЦ збереглось одне СЦз найстарСЦших вСЦдомих зображень апостола Павла - на ньому зафСЦксованСЦ характернСЦ риси його зовнСЦшностСЦ, якСЦ в незмСЦнному виглядСЦ перейшли як у вСЦзантСЦйський, так СЦ в пСЦслявСЦзантСЦйський СЦконопис СЦ дСЦйшли до наших днСЦв. Це тСЦ характернСЦ риси, якСЦ описуСФ СЦСФромонах ДСЦонСЦсСЦй СЦз Фурни в Аграфах у РЖнтерпретацСЦi живописного мистецтва: Павло лисий, з густою бородою, худими ногами, котрий тримаСФ в руках 14 послань, завернутих СЦ звязаних разом. Послання апостола Павла СФ квСЦнтенсенцСЦСФю його пастирськоi турботи - таким увСЦковСЦчив його пензель художникСЦв.Можна дСЦйсно говорити про дСЦалектику життСФвого шляху Апостола Павла. Його шлях не вСЦд любовСЦ до ненавестСЦ, як це часто буваСФ з людьми, а, навпаки, вСЦд ненавестСЦ до любовСЦ, до любовСЦ до Бога. Агапе!!! ВСЦн став избранним сосудом Божим! РЖ це була любов у вСЦдповСЦдь, бо Бог полюбив Павла визначально. НеСЦсповедимСЦ шляхи ГосподнСЦ.
апостол павло богословя духовний
РоздСЦл 2. ДСЦалектика богословя СЦ фСЦлософСЦi Апостола Павла
В умовах жорстокоi конкуренцСЦi духовного СЦ секуляризованого у свСЦтСЦ богослови СЦ вСЦруючСЦ все бСЦльше СЦ бСЦльше говорять про вСЦдступлення, апостасСЦю як зовнСЦшню так СЦ внутрСЦшню. У свСЦтСЦ сьогоднСЦ вСЦдбуваються процеси, якСЦ все далСЦ СЦ далСЦ нас вСЦдводять вСЦд Бога, вСЦд вСЦчного Джерела життя. РЖ кому, як не нам, сьогоднСЦ, на початку РЖРЖРЖ тисячолСЦття, дана можливСЦсть вкотре заявити СЦ забити тривогу в украiнському суспСЦльствСЦ СЦ по всьому свСЦтовСЦ - що людство повинно схаменутися, зупинитися СЦ переосмислити всСЦ явища, якСЦ вСЦдбуваються у свСЦтСЦ без Божого на те благословення.
.1 Богословя апостола Павла: шлях вСЦд Бога до людини
Власне, вже саме СЦснування людини, один цей факт ставить питання про ii виникнення СЦ про сенс ii СЦснування, а через це - СЦ про сенс СЦснування всСЦх створСЦнь. Вже цим одним вона взиваСФ з глибини не лише про розгадку, а й про повноту СЦснування. У пошуку цСЦСФi повноти вона розумСЦСФ СЦ визнаСФ свою недосконалСЦсть СЦ припускаСФ що те, чого не маСФ, вона зможе здобути за допомогою спСЦлкування СЦ взаСФмовСЦдносин з кимсь або чимось зовнСЦ - з кимсь або чимось, що не СФ нею, але що не чуже iй, а навпаки рСЦдне. А цим шуканим СФ Бог, в Якому лише СЦ СФдине можливе справжнСФ життя. Християнська вСЦра, проте, не СФ лише РЖстиною про Бога, вона СФ також РЖстиною про людину: про впалу людину, до якоi завжди нисходить Божественна любов, СЦ яку Церква покликана спасати, СЦ про СЦстинну, прославлену Людину, образ якоi був раз СЦ назавжди явленим в ОсобСЦ Господа нашого РЖсуса Христа, СЦ яка СФ нормою СЦ метою християнського життя. (Додаток). Тож в своСФму СЦдеалСЦ християнське життя маСФ немов два вимСЦри: вертикальний - мСЦстичний звязок людини з Богом СЦ горизонтальний - турбота про людину СЦ свСЦт; причому вони обидва нероздСЦльнСЦ, оскСЦльки взаСФмодоповнюють один одного.
Людина стаСФ своСФрСЦдним посередником мСЦж Богом СЦ свСЦтом, вона живе мСЦж цими двома реальностями, зСФднана з ними СЦ не може жити поза тим чи СЦншим - саме в цьому полягаСФ гранично важливе значення присутностСЦ людини у ВсесвСЦтСЦ.(Додаток). Проте, таке високе призначення може привести як до спрямованостСЦ до Бога, так СЦ до руху у прямо протилежному напрямку. Адже варто забути, звСЦдки ми прийшли, СЦ ми вже нСЦзащо не згадаСФмо, куди нам призначено потрапити. Щойно ми випускаСФмо з поля зору абсолютнСЦ орСЦСФнтири, як тут же опиняСФмося у владСЦ блукаючих вогнСЦв людських думок. [46, 146-148].
В християнствСЦ найвища цСЦннСЦсть - людина, як до речСЦ СЦ в атеiстСЦв, але не в СЦдеалСЦстичному або абстрактному значеннСЦ. Це людина - не СЦдеал, не видумка, не така, якою б ми хотСЦли ii бачити НСЦ, ми - християни поставили на престол конкретну реальну людину - РЖсуса з Назарету. А це й не дивно, бо в ХристСЦ нам показано, явлено конкретно, реально, як СЦсторичний факт, чим ми покликанСЦ стати в своiй реальностСЦ, в нашому СЦсторичному буттСЦ, в нашому становленнСЦ. Бог любить людину СЦ любить свСЦт, тому