Послання апостола Павла в iх дСЦалектичному взаСФмозвтАЩязку фСЦлософськоi та богословськоi складових
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
ди Духа Святого. Другою ступСЦнню СФ те правильне (праведне) духовне життя, завдяки якому вСЦруючий зростаСФ в чоловСЦка здСЦйсненого, у мСЦру повного вСЦку Христового (Еф.4,13) СЦ стаСФ здатним до прийняття особливого освячення Духом Святим. Тому що насСЦння Хрещення в християн лукавих СЦ ледачих (Мф.25,26) так СЦ залишаСФться не пророслим СЦ тому марним (РЖн.12,24), але потрапляючи на добру землю, даСФ сходи СЦ приносить вСЦдповСЦдний плСЦд. Цей плСЦд (а не насСЦння) СЦ означаСФ шукане прилучення Духу Святому - святСЦсть. Притча про закваску, що жСЦнка, узявши, поклала в три мСЦри борошна, поки не скисло все (Мф.13,33), наочно виражаСФ характер цСЦСФi таСФмничоi змСЦни людини СЦ його прилучень Духу Святому в ЦерквСЦ СЦ дСЦйсне значення в цьому процесСЦ таiнств. Як закваска, покладена в тСЦсто, робить свою дСЦю поступово СЦ при цСЦлком визначених умовах, так СЦ закваска Хрещення переквашуСФ плотську людину в духовну (1Кор. 3,1-3), у нове тСЦсто (1Кор. 5,7) не моментально, не магСЦчно, але в часСЦ, при вСЦдповСЦднСЦй духовно-моральнСЦй змСЦнСЦ, зазначенСЦй у РДвангелСЦi. Таким чином, вСЦд християнина, що одержав талант виправдання даром (Рим.3,24), залежить погубити його в землСЦ свого серця (Мф.25,18), або помножити. ОстаннСФ й означаСФ особливе прилучення Духу Святому хрещеного. РЖ це один з найважливСЦших принципСЦв православного розумСЦння духовного життя, християнськоi досконалостСЦ, святостСЦ. Просто СЦ коротко вСЦн був виражений преподобним Симеоном Новим Богословом: УсСЦ старання СЦ весь подвиг християнина повинний бути звернений на те, щоб стяжати Духа Святого, тому що в цьому СЦ складаСФться духовний закон СЦ благобуття.[8; 257]. Про це ж говорив в однСЦй з бесСЦд СЦ преподобний СерафСЦм Саровский: ЦСЦль життя християнського складаСФться в стяжаннСЦ Духа Божого, СЦ це цСЦль життя всякого християнина, що живе духовно.[7; 124-126]. РЖснуСФ, на перший погляд, як би якась розбСЦжнСЦсть мСЦж поняттям святостСЦ у Священному ПисаннСЦ, особливо Нового ЗавСЦту, СЦ традицСЦСФю Церкви. Апостол Павло, наприклад, називаСФ святими всСЦх християн, хоча за своiм моральним рСЦвнем серед них були СЦ люди далекСЦ вСЦд святостСЦ (1Кор. 6, 1-2). Навпроти, СЦз самого початку СЦснування Церкви СЦ в усСЦ наступнСЦ часи святими нею переважно СЦменуються християни, що вСЦдрСЦзняються особливою духовною чистотою СЦ ревнощами християнського життя, подвигом молитви СЦ любовСЦ, мучеництвом за Христа СЦ т.д. Однак обидва цих пСЦдходи означають не розходження в розумСЦннСЦ святостСЦ, але лише оцСЦнку того самого явища на рСЦзних рСЦвнях. НовозавСЦтне вживання термСЦна виходить з того, якими покликанСЦ бути вСЦруючСЦ, що дали обСЦцянку БоговСЦ доброi совСЦстСЦ (1Пет.3,21) СЦ отримали дар благодатСЦ Хрещення, хоча в даний момент СЦ СФ ще плотськими, тобто грСЦшними СЦ недосконалими. Таким чином, за думкою отця Павла, святСЦсть - це: по-перше, стороннСЦсть стосовно свСЦту грСЦха та його заперечення; по-друге, вона конкретний позитивний змСЦст, тому що природа святостСЦ Божественна, вона онтологСЦчно затверджена в БоговСЦ. У той же час, святСЦсть, пСЦдкреслюСФ вСЦн, - не моральна досконалСЦсть, хоча вона СЦ зСФднана з нею нерозривно, але - спорСЦдненСЦсть понад свСЦтним енергСЦям. НарештСЦ, святСЦсть СФ не тСЦльки заперечення, вСЦдсутнСЦсть усякого зла СЦ не тСЦльки явище СЦншого свСЦту, Божественного, але СЦ непорушне твердження свСЦтовоi реальностСЦ через освячення цСЦСФi останньоi. Ця, третя, сторона святостСЦ СФ силою, що перетворюСФ не тСЦльки людину, але СЦ свСЦт у цСЦлому так, що буде Бог усе в усьому (1Кор. 15,28). У кСЦнцевому рахунку все створСЦння повинно стати СЦншим СЦ виявляти собою Бога. Але в цьому процесСЦ з боку створСЦння активну роль може грати тСЦльки людина, тому на неi покладаСФться вся повнота вСЦдповСЦдальностСЦ за творСЦння (Рим. 8, 19-21). РЖ тут з особливою силою вСЦдкриваСФться значення святих, що стали в умовах земного буття початком (Рим. 11,16) майбутнього загального СЦ повного освячення. [16, 60-63].
.2 ФСЦлософСЦя апостола Павла: духовний шлях от людини до Бога
Безперечно, незмСЦнним орСЦСФнтиром Православя залишаСФться його постСЦйна вСЦрнСЦсть наслСЦдку апостолСЦв СЦ святих отцСЦв, але тому наслСЦдку, який в серцях, по духу, а не по буквСЦ (Рим. 2,29), тому каноновСЦ, який пишеться не чорнилами, але Духом Бога живого (2Кор. 3,3). Апостольська заповСЦдь зберСЦгати себе вСЦд свСЦту неоскверненим (Як. 1,27) завжди включала в себе можливСЦсть поСФднувати чисте життя з проповСЦддю, дСЦалогом, мСЦсСЦйною дСЦяльнСЦстю. Апостоли свСЦдомо йшли в чужий, ворожий свСЦт, вСЦд якого належало берегти себе, СЦ цей свСЦт входив в iх життя, СЦ дякуючи iм перетворювався сам, пСЦд дСЦСФю РДвангельськоi закваски. Для апостолСЦв не СЦснувало меж у благовСЦствуваннСЦ, не тСЦльки географСЦчних, але СЦ душевних, СЦнтелектуальних, духовних. ЗгадаСФмо хоч би апостола Павла в ареопазСЦ: АфСЦняни! З усього я бачу, що ви дуже побожнСЦ (ДСЦян. 17, 22), - говорить вСЦн, зовсСЦм не бажаючи похвалити багатобожжя. АфСЦняни намагались вСЦдгородити себе вСЦд Бога Живого статуями багатьох богСЦв, але для того, щоби завязати дСЦалог, знайти спСЦльну стежку, яка може привести до благовСЦстя СЦ проповСЦдСЦ: Ось Того, Кого ви навмання шануСФте, Того я проповСЦдую вам (ДСЦян. 17, 23). Апостол Павло демонструСФ дСЦйсно душпастирський пСЦдхСЦд, намагаючись використати знайому СЦ звичну рСЦч з культури АфСЦнян.[10, 167].
СьогоднСЦшнСЦ афСЦняни, як СЦ тСЦ прадавнСЦ, повсюди наставили своiх святинь СЦ жертовникСЦв. Але вони вже не називаються Зевсами, чи Аполонами СЦ носять СЦмена цСЦнностей сучасного свСЦту, почасти граючи ту саму роль. Ця роль подвСЦйна. Але як СЦ всяке виродження воно СФ доказом вСЦд противного тоi безмежноi релСЦгСЦйноi потенцСЦi, яка чекаСФ свого пробудження СЦ навернення.
ФСЦлософСЦя як мудрСЦсть. ФСЦлософСЦя одна з найдавнСЦших наук, котра бере