Послання апостола Павла в iх дСЦалектичному взаСФмозвтАЩязку фСЦлософськоi та богословськоi складових
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
?, вСЦдСЦграСФ важливу роль у павловому вченнСЦ, але для того, щоб бути людьми Божими, треба ще бути обраними. Таким обраним народом СЦ виступають СФвреi. Для того, щоб Божим людом мСЦг стати кожен СЦнший народ, потрСЦбно ще щось, а саме, щоби Бог покликав не якийсь окремий народ, а всСЦх, хто маСФ вСЦру. Це дасть можливСЦсть усСЦм, хто сам, добровСЦльно вСЦдгукнеться на Божий поклик, приСФднатися до Божого, обраного, але вже оновленого цим покликом народу. Такий Божий поклик СЦ СФ благодать.Через вСЦру людина прилучилася свого часу до закону. Через вСЦру ж тепер вона може прилучитися й до благодатСЦ. Благодать - це дуже важлива категорСЦя в павлових посланнях. Благодать - це дар вСЦд Бога. Якщо це не винагорода, а дар, то втрачаСФ силу закон. До виправдання й спасСЦння вСЦдкриваСФться дорога всСЦм, СЦ праведникам, СЦ грСЦшникам, СЦ СФвреям, СЦ неСФвреям. У деяких мСЦсцях послань зафСЦксована думка про те, що благодать запланована Богом ще до створення свСЦту, а в деяких сказано, що вона була дана людям, коли Бог возлюбив грСЦшникСЦв, коли з`явилася доброта й любов до людей Спаса нашого Бога. (Тит. 3, 4).[11].
Якби там не було, ПавловСЦ ясно те, що Бог любить не лише праведникСЦв, а й грСЦшникСЦв, не лише свСЦй обраний народ, а й СЦншСЦ народи, вони, адже, теж створенСЦ Ним.
Благодать, таким чином, походить вСЦд Божоi любови. Якщо СФвреi прилучилися до Бога ранСЦше, то СЦншСЦ народи прилучаються до Нього тСЦльки тепер, через РДвангелСЦя, СЦ стають нащадками Авраама, стають членами того самого тСЦла й мають участь у тСЦй самСЦй обСЦтницСЦ в ХристСЦ РЖсусСЦ (Ефес. 3, 6) що й його потомки.
Сказане дозволяСФ розСЦбратися в тому, як розумСЦСФ апостол спСЦввСЦдношення етнСЦчних СФвреiв з неСФвреями, якСЦ прилучилися до Бога внаслСЦдок Божоi благодатСЦ, а також у тому, як СЦ в чому вСЦн розумСЦСФ мСЦсСЦю СФвреiв в СЦсторичному процесСЦ. МСЦсСЦя СФвреiв полягаСФ спочатку в тому, що тСЦльки СФвреям Бог довСЦрив справу пророцтва. КрСЦм дару пророцтва, Бог дав СФвреям закон. РЖ, хоч, як вважаСФ апостол Павло, виправдатися через закон неможливо, усе ж роль закону велика. Через закон пСЦзнаСФться грСЦх, закон даСФ можливСЦсть визнати себе винними перед Богом. Закон мав вСЦдСЦгравати також свою виховальну роль.
Виправдатися ж СЦ спастися, як було зазначено, можна лише через благодать, надану Богом через Христа РЖсуса, сина свого, якого видав Бог як жертву примирення, в його кровСЦ, через вСЦру, щоби виявити свою справедливСЦсть вСЦдпущенням грСЦхСЦв колишнСЦх, ...(Рим. 3, 25). ПрихСЦд Христа РЖсуса, згСЦдно з поглядами апостола Павла, - це зовсСЦм нова ера для СФвреiв. Якби всСЦ СФвреi стали християнами, не довелося б ПавловСЦ викликати iхню заздрСЦсть, прилучаючи до християнства неСФвреiв. РЖ саме ця заздрСЦсть СЦ повинна, зрештою, згСЦдно з його концепцСЦСФю, порятувати СФвреiв, але це станеться не ранСЦше, нСЦж здСЦйсниться план Божий по спасСЦнню неСФвреiв, тобто тодСЦ, коли всСЦ неСФвреi стануть християнами: Не хочу бо, брати, щоб ви не вСЦдали цСЦСФi тайни - щоб не були самСЦ в собСЦ велемудрСЦ, що заслСЦплення спало частинно на РЖзраiля, поки не ввСЦйдуть погани повнотою; СЦ так увесь РЖзраiль спасеться, ... . Бо Бог замкнув усСЦх у непослух, щоб усСЦх помилувати. (Рим. 11, 25-32).
ВСЦдстоюючи рСЦвне право СФвреiв СЦ неСФвреiв на ЗаповСЦт Божий, Павло використовуСФ таке мСЦркування: грСЦшили всСЦ, СЦ СФвреi, СЦ неСФвреi. Через закон виправдатися неможливо,через вСЦру виправдаються всСЦ. Тут Бог РЖзраелСЦв уже мислиться як Бог усСЦх. Це положення Павло формулюСФ досить чСЦтко: ХСЦба Бог - тСЦльки юдеiв, а не й поган? Авжеж, СЦ поган, ( I КорСЦн. 1, 29).
ВСЦра СФ здСЦйснення очСЦкуваного СЦ упевненСЦсть в невидимому.У нСЦй свСЦдетельствованСЦ древнСЦ. ВСЦрою пСЦзнаСФмо, що повСЦки влаштованСЦ словом Божим, так що з невидимого сталося видиме. (Евр.11,1-3).
.4 Вчення про спасСЦння
Царство Боже - шлях до спасСЦння. Яким же СФ те царство, про яке говорив РЖсус Христос? ВСЦн проповСЦдував царство як свСЦт, у якому виконуСФться воля Бога щодо спасСЦння. У цьому розумСЦннСЦ царство Боже СФ нСЦчим СЦншим, як вСЦчним спасСЦнням. Перебувати в царствСЦ означаСФ бути спасенним; вСЦдмовитись увСЦйти в царство - означаСФ загинути.
Ще один важливий аспект проголошеного РЖсусом царства полягаСФ в тому, що воно водночас СФ реальнСЦстю теперСЦшнього СЦ майбутнього. Для РЖсуса ж воно - одночасно СЦ СФ, СЦ буде. Таким чином царство Боже постаСФ як реальнСЦсть теперСЦшнього. Водночас, коли цей свСЦт завершить своСФ буття, царство залишиться СЦ в майбутньому.
Шлях до цього царства РЖсус указав словами: Покайтесь СЦ вСЦруйте в РДвангелСЦСФ (Мк. 1:14-15). Отже, спасСЦння слСЦд розумСЦти як нове життя у царствСЦ Божому. Якщо немаСФ оновлення життя, то незалежно вСЦд того, що говорить людина про своСФ ставлення до Бога, Бог СЦстинно не знаСФ ii.
РЖсус протиставляСФ дСЦйсне життя у царствСЦ Божому хибному життю поза ним. Тому блага, якСЦ багато значать у цьому свСЦтСЦ, при входженнСЦ до царства, належить вСЦдкинути. [57; 191].
Нове життя, яке пропонуСФ всСЦм людям РЖсус, коли вони входять до царства, подСЦбне невичерпному джерелу живоi води, яке втамовуСФ спрагу цього життя СЦ веде до життя вСЦчного. НайхарактернСЦшою рисою тСЦСФi новоi особистостСЦ, якою слСЦд стати, СФ любов. Важливою умовою перебування у царствСЦ маСФ бути СЦ така ж безмежна любов до свого ближнього.
Новий перелСЦк позитивних духовних рис маСФ замСЦнити руйнСЦвнСЦ й непотрСЦбнСЦ риси попереднього життя. НовСЦ духовнСЦ риси повиннСЦ втСЦлюватись у конкретних дСЦях щодо вороже налаштованих. Це пСЦдтвердить, що iхнСЦй носСЦй - СЦстинна дитина небесного Отця, який виявляСФ таку ж любов.
РЖсус про природу СЦ долю людини. У вченнСЦ РЖсуса немаСФ досконало розробленого вчення про людську особистСЦсть. Головне ж у його ставленнСЦ до людей - це те, що люди