Послання апостола Павла в iх дСЦалектичному взаСФмозвтАЩязку фСЦлософськоi та богословськоi складових
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
лали на них руки (ДСЦян. 6, 6). Про рукопокладання пресвСЦтерСЦв говориться: Рукоположивши ж (апостоли Павло СЦ Варнава) iм пресвСЦтерСЦв, вони помолилися з постом та й передали iх ГосподевСЦ, в Якого (тСЦ) увСЦрували (ДСЦян. 14, 23). [36, 257]
У посланнях до ТимофСЦя СЦ Тита, яких апостол Павло поставив СФпископами, говориться: Нагадую тобСЦ (СФпископу ТимофСЦю), зСЦгрСЦвати дар Божий, який у тобСЦ, через покладання рук моiх (2 Тим. 1, 6). Для того я залишив тебе (СФпископа Тита) на КритСЦ, щоб ти довершив недокСЦнчене СЦ поставив у всСЦх мСЦстах пресвСЦтерСЦв, як я тобСЦ наказував (Тит. 1, 5). Звертаючись до ТимофСЦя, апостол Павло каже: Рук нСЦ на кого не покладай поспСЦшно СЦ не ставай учасником чужих грСЦхСЦв. Бережи себе чистим(1 Тим. 5, 22). Звинувачення на пресвСЦтера приймай не СЦнакше, як при двох чи трьох свСЦдках (1 Тим. 5, 19).
З цих послань ми бачимо, що апостоли довСЦрили СФпископам владу посвячувати пресвСЦтерСЦв через рукопокладання СЦ чинити суд над пресвСЦтерами, дияконами та церковнослужителями. Про священнослужителСЦв апостол Павло в ПосланнСЦ до СФпископа ТимофСЦя пише: Але СФпископ повинен бути непорочним... Диякони також повиннСЦ бути чесними... (1 Тим. 3, 2, 8). [26, 56].
Висновки до роздСЦлу 3
НавСЦть кажучи тСЦльки про зовнСЦшнСФ значення, Павло не грав за життя тСЦСФi ролСЦ, яку ми йому приписуСФмо. Церкви його не вСЦдрСЦзнялися особливою мСЦцнСЦстю, або ж зрСЦкалися вСЦд нього. Послання ап.Павла входили як складовий елемент в його мСЦсСЦонерську проповСЦдь, але в основному вони переслСЦдували пастирськСЦ цСЦлСЦ: з iх допомогою апостол на вСЦдстанСЦ продовжував керувати життям новонавернених. Будучи Словом Божим, сповСЦщеним через Його посланця, послання А.П. одночасно залишаються сповСЦддю душСЦ, людським документом, що хвилюСФ, наибСЦльш особистим з усього Нового ЗавСЦту. Це не безпристрасне повчання або богословський трактат, а рядки, немов написанСЦ кров'ю, в котрих вСЦдбитСЦ переживання того, що пише. Апостол пСЦклувався не про форму, а про те, щоб донести до людей Благу ЗвСЦстку СЦ своi сокровеннСЦ думи.
Його вчення СЦз послань мали велике значення на богатьох людей СЦ на продовження християнства. РЖ кожне СЦз вчень мало своСФ велике значення на людство.
Висновки
В роботСЦ ми проаналСЦзували вплив фСЦлософСЦi Павла на сучастну сiтуацiю у свiтi та людину в цiлому та взаСФмодСЦя фСЦлософСЦi з сучастною фСЦлософСЦСФю та вплив СЦi на людей та на суспСЦльство.
НатхненнСЦ вченням СЦ дСЦяльнСЦстю апостола Павла, ми, по-перше, наголошуСФмо на важливостСЦ, яку маСФ для життя Церква СЦ особливо для нашого загального служСЦння мСЦсСЦонерський обовязок, згСЦдно з останньою заповСЦддю Господа: РЖ будете МенСЦ свСЦдками в РДрусалимСЦ та по всСЦй РЖудеi СЦ СамарСЦi та аж до краю землСЦ (ДСЦян. 1: 8). БлаговСЦстя народовСЦ Божому, а також СЦ не вСЦруючим у Христа СФ вищим обовязком Церкви. ВсСЦ ПравославнСЦ Церкви повиннСЦ робити свСЦй внесок у цю мСЦсСЦонерську дСЦяльнСЦсть при повазСЦ до канонСЦчного порядку.
Церква Христова здСЦйснюСФ нинСЦ своСФ служСЦння у свСЦтСЦ, що нестримно змСЦнюСФться СЦ стаСФ дедалСЦ бСЦльше взаСФмопозвязаним завдяки засобам комунСЦкацСЦi, а також розвитку транспортних СЦ технСЦчних можливостей. Водночас зростають масштаби вСЦдчуженостСЦ, роздСЦлень СЦ конфлСЦктСЦв. Християни вСЦдзначають, що джерелом цього стану СФ вСЦддалення людини вСЦд Бога. ЖоднСЦ трансформацСЦi соцСЦальних структур СЦ правил поведСЦнки не здатнСЦ зцСЦлити такий стан. Церква постСЦйно вказуСФ, що боротьба з грСЦхом можлива лише у спСЦвпрацСЦ Бога й людини.
За цих умов сучасне свСЦдоцтво Православя щодо проблем людини СЦ свСЦту, якСЦ постСЦйно зростають за обсягом, стаСФ бСЦльш нагальним не лише для констатацСЦi причин, що викликали цСЦ проблеми, але СЦ для можливого подолання трагСЦчних наслСЦдкСЦв, що випливають з них. РСЦзноманСЦтнСЦ нацСЦональнСЦ, расовСЦ, СЦдеологСЦчнСЦ та релСЦгСЦйнСЦ суперечностСЦ постСЦйно створюють поживне середовище для виникнення небезпечних хвилювань не лише щодо безперечноi онтологСЦчноi СФдностСЦ людського роду, але СЦ щодо звязку людини з творСЦнням Божим. Священна гСЦднСЦсть людськоi особи зводиться до окремих проявСЦв СЦндивСЦдуума, а його звязок з СЦншим творСЦнням Божим зазнаСФ зловживань споживчоi сваволСЦ.
РоздСЦлення, навязанСЦ свСЦтовСЦ, спричинюють нерСЦвнСЦсть можливостей людей СЦ народСЦв щодо доступу до благ творСЦння, позбавляють мСЦльйони людей основних благ СЦ ведуть до приниження людськоi особи, викликають масовСЦ мСЦграцСЦi народСЦв, загострюють нацСЦональнСЦ, релСЦгСЦйнСЦ та соцСЦальнСЦ вСЦдмСЦнностСЦ й конфлСЦкти СЦ загрожують традицСЦйнСЦй внутрСЦшнСЦй згуртованостСЦ суспСЦльств. НаслСЦдки цих роздСЦлень найтяжкСЦшСЦ, бо нерозривно повязанСЦ СЦз загрозою довкСЦллю СЦ всСЦй екосистемСЦ.
ПравославнСЦ християни роздСЦляють з СЦншими релСЦгСЦйними СЦ нерелСЦгСЦйними людьми планети вСЦдповСЦдальнСЦсть за сучасну кризу, тому що вони безрозсудно потурали зловживанням свободою або примирялися з ними СЦ не протистояли iм гСЦдно словом вСЦри. Таким чином, iх найбСЦльшим обовязком маСФ стати внесок в подолання роздСЦлень свСЦту.
Християнське вчення про онтологСЦчну СФднСЦсть людського роду СЦ Божественного творСЦння, як воно виражене всСЦм таiнством Божественного домобудСЦвництва спасСЦння людини СЦ свСЦту у ХристСЦ, даСФ фундаментальну основу для тлумачення ставлення людини до Бога СЦ свСЦту.
Загальною тенденцСЦСФю у багатьох сучасних державах СФ спроби витСЦснити релСЦгСЦю СЦз суспСЦльного життя. Принцип свСЦтськостСЦ держави може зберСЦгатися, але неприпустимо розумСЦти цей принцип як такий, що означаСФ радикальне вигнання релСЦгСЦi з усСЦх сфер життя народу.
ПрСЦрва мСЦж багатими й бСЦдними драматично збСЦльшуСФться унаслСЦдок економСЦчноi кри