Послання апостола Павла в iх дСЦалектичному взаСФмозвтАЩязку фСЦлософськоi та богословськоi складових
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
юдинСЦ найвищу свободу. Пояснюючи нову фазу духовного розвитку, апостол використовуСФ термСЦн виправдання. Виправдання, праведнСЦсть досяжнСЦ лише Богу-Творцю. Людська праведнСЦсть умовна, людина не в змозСЦ претендувати на абсолютну праведнСЦсть. До приходу Христа - Спасителя умовно праведною вважалася людина, що жила за Законом. Але справжнього виправдання не СЦснувало. Воно прийшло з хресною смертю РЖсуса, через якого людям було дароване прощення. Саме тому, виправданСЦ Богом, вони тепер прагнуть не Закону, а небесноi любовСЦ: Бо сили не маСФ в ХристСЦ РЖсусСЦ анСЦ обрСЦзання, анСЦ необрСЦзання, - але вСЦра, що чинна любовю (Гал. 5,6) Закон керував людьми СЦз-зовнСЦ, спасСЦння змСЦнюСФ iх зсередини.
Слова про вСЦру та любов заперечують будь-яку можливСЦсть для людини бути вСЦрною БоговСЦ без виконання моральних заповСЦдей. Так, СЦдеалом християнства проголошуСФться християнська свобода як свобода вСЦд грСЦховноi неволСЦ. Саме ця свобода у поСФднаннСЦ з благодаттю наближуСФ людину до добра. Апостол Павло суть закону полягаСФ у словах: Люби свого ближнього, як самого себе! (Гал. 5,14). ЦСЦннСЦсть Закону була проголошена ще РЖсусом Христом, який хоча СЦ перебував вище вСЦд закону, СЦз повагою ставився до ветхозавСЦтних настанов. ЗгСЦдно з вченням апостола Павла, свобода християнина не означаСФ рСЦшучоi вСЦдмови вСЦд зовнСЦшнСЦх проявСЦв вСЦри. ВСЦн глибоко шанував церковнСЦ таiнства та устрСЦй. [38; 235].
Звертаючись до опонентСЦв, апостол знову наголошуСФ на тому, що РЖсус Христос не зневажав Закон, а проголосив нову месСЦанську еру. З ii приходом людям буде даровано Новий ЗавСЦт СЦ Новий Закон.
ПСЦдбиваючи пСЦдсумки, мусимо наголосити, що апостол Павло - ключова постать в становленнСЦ СЦнституту церкви. По сутСЦ, вСЦн перший отець церкви. Саме з його легкоi руки у власних канонСЦзованих пСЦзнСЦше Посланнях було сформульовано юридичнСЦ норми церковного життя вСЦд СЦменСЦ Христа. РЖудейське за мСЦсцем походження християнство в своСФму СЦсторичному поступСЦ переросло межСЦ СЦудейськоi секти СЦ природно прагнуло теоретичного та вСЦровчального закрСЦплення своiх фундаментальних положень. За допомогою плСЦдноi, надзвичайно важливоi, з точки зору становлення церкви, роботи як богослова так СЦ мСЦсСЦонера, апостолу Павлу вдалося розмежувати поняття Закону та БлагодатСЦ. Цей важливий крок дозволив апостола Павлу вивести християнство за межСЦ СЦудейського середовища. Послання до ГалатСЦв авторства апостола Павла маСФ полемСЦчний характер СЦ було спрямоване на подолання обмеженостей еврейського Закону, який вичерпав себе. У ньому вперше в СЦсторСЦi христянства нового значення набули поняття Закону СЦ БлагодатСЦ, виправдання, свободи та вСЦри. Закон не дав СЦудеям шанс на спасСЦння. Тому був потрСЦбен РЖСЦсус. ТСЦльки через Його двСЦ заповедСЦ любовСЦ СЦ через сораспяття з Христом можливо обожження.
3.3 Вчення про вСЦру
У посланнях апостола Павла знайшла вСЦдображення цСЦла епоха, пов'язана з поширенням християнства в РимськСЦй СЦмперСЦi. АпостоловСЦ Павлу доводилося вСЦдстоювати право неСФвреiв на богообранСЦсть. Свою проблему вСЦн вирСЦшуСФ за допомогою понять закон СЦ благодать. Павло мусив знайти вихСЦд СЦз складноi ситуацСЦi. По-перше, сам закон вимагав обрСЦзання, а, по-друге, обрСЦзання - це лише свСЦдчення Божого заповСЦту. Чи повиннСЦ християни, якСЦ пСЦдлягають пСЦд Новий заповСЦт, виконувати цей обряд? До цього питання апостол Павло пСЦдходить досить обережно. ВСЦн то визнаСФ обрСЦзання корисним у разСЦ, якщо виконуСФться закон, то вважаСФ, що воно не маСФ нСЦякого значення, якщо закон виконуСФться.
Апостол шукаСФ оптимальний варСЦант вирСЦшення питання. Для нього символСЦчним СФ те, що Авраам прилучився до Бога не через закон, а через вСЦру, саме вСЦра послужила йому виправданням перед Богом. РЖз цього Павло робить важливий для своСФi концепцСЦi висновок: обСЦтницю Божу Авраам отримав саме через вСЦру, а не через обрСЦзання, а закон був уже набагато пСЦзнСЦше. ВСЦра СФ тим головним, СЦстотним, що наближаСФ людину до Бога, а обрСЦзання, закон - чимось зовнСЦшнСЦм. Без вСЦри, як думаСФ апостол Павло, людина неповноцСЦнна. Якщо вона, не маючи твердоi вСЦри, вагаСФться, то будь-яка ii справа не щасливить ii, вона вже засуджена: все бо, що не з вСЦри, - грСЦх. (Рим. 14, 23).[22].
ВСЦру Павло ставить вище, нСЦж дСЦла, виконання закону. БСЦльше того, якщо СФ вСЦра, то зовсСЦм не потрСЦбнСЦ вже дСЦла, тепер уже людина може виправдатися однСЦСФю лише вСЦрою СЦ через Господа свого РЖсуса Христа, визнаного цСЦСФю вСЦрою, верховного апостола й архиСФрея, Мельхиседека, мати мир з самим Богом, стати Його сином. Цим, нСЦбито, вСЦдкидаСФться необхСЦднСЦсть закону, а, отже, й обрСЦзання. Однак в СЦнших мСЦсцях апостол Павло думаСФ не так категорично.
Якщо взяти до уваги павлове положення про первиннСЦсть вСЦри вСЦдносно дСЦла в законСЦ, то можна було б припустити, що обрСЦзання стосуСФться лише одиничного випадку, лише Авраама та його потомства. Але тодСЦ виникла б ситуацСЦя можливоi наявностСЦ бСЦльшоi кСЦлькостСЦ, нСЦж одна, релСЦгСЦй, кожна з яких походила б вСЦд того ж самого Бога. У такому разСЦ неможливо було б об'СФднати всСЦх однСЦСФю релСЦгСЦСФю, СЦ, що ще серйознСЦше, постулат вищостСЦ, богообраностСЦ СФвреiв був би скасований, адже Бог тодСЦ укладаСФ угоди з рСЦзними народами, усСЦ вони рСЦвнСЦ СЦ кожен СЦде своiм, накресленим йому Богом шляхом.
З такою СЦдеСФю не погодилися б як християни-СФвреi, так СЦ християни-неСФвреi. Тому апостол Павло, прагнучи звСЦльнитися вСЦд уз закону, мусить зберегти його, надавши йому суто духовного статусу. Доводячи вСЦдсутнСЦсть необхСЦдностСЦ обрСЦзання, мусить зберегти його, надавши йому так само суто духовного статусу (духовне обрСЦзання).
ВСЦра, як щойно було показан