Послання апостола Павла в iх дСЦалектичному взаСФмозвтАЩязку фСЦлософськоi та богословськоi складових
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
?вСЦй початок ще з VI столСЦття до нашоi ери, тобто СЦснуСФ вже понад 2500 рокСЦв.
ФСЦлософСЦя небезпСЦдставно ототожнюСФться зСЦ знанням першоначал, першопричин буття. ФСЦлософСЦя як мудрСЦсть, що спрямована на пСЦзнання найбСЦльш загального, сутнСЦсного СЦ вСЦчного, даСФ змогу розкривати закономСЦрнСЦ звязки. Бо що таке закон? Закон - це вСЦдношення мСЦж сутностями, установлений звязок мСЦж речами, який повторюСФться при умовах СЦ СФ обСФктивним, внутрСЦшнСЦм, необхСЦдним, загальним СЦ суттСФвим. (Додаток). РЖснуСФ багато филосолфских напрямСЦв СЦ шкСЦл. Але те усе промах, а значить грСЦх! Це те, що пов'язано з антропоцентризмом. Вектор замикаСФтся тСЦльки на самСЦй людинСЦ СЦ не вСЦходит з нього. Шлях до Бога не визначений. ТСЦльки та фСЦлософСЦя, яка маСФ своiм предметом Бога, людини СЦ свСЦт, альфа, що стоiть на шляху, СЦ омега СФ фСЦлософСЦя СЦстинни, вказующа людинСЦ шлях до Бога, до СЦстини, любовСЦ СЦ святостСЦ. Принцип Теоцентризма СЦ Христоцентризму.
.2.1 Стан фСЦлософСЦi за часСЦв апостола Павла : стоiки та СЦншСЦ течСЦi фСЦлософСЦi
АнтичнСЦ фСЦлософи, як правило, були стихСЦйними матерСЦалСЦстами. Вони бачили свСЦт таким, яким вСЦн СФ, а саме: що свСЦт передуСФ людинСЦ, а не навпаки, що вСЦн СФ обСФктивним, незалежним вСЦд ii свСЦдомостСЦ, волСЦ, бажань. Справа в тому, що процес пСЦзнання СФ складним СЦ суперечливим.Про це свСЦдчать, принаймнСЦ, хоча б такСЦ моменти: 1. Конкретне (будь-яка рСЦч) вСЦдображаСФться у свСЦдомостСЦ людини безпосередньо. ЗагальнСЦ ознаки речей вСЦдображаються опосередковано. Конкретне даСФться людини на рСЦвнСЦ вСЦдчуттСЦв. Загальне ж - на рСЦвнСЦ мислення. ТодСЦ виникають запитання, а чи маСФмо ми на рСЦвнСЦ мислення (як посередника мСЦж рСЦччю СЦ образом ii) адекватне вСЦдображення самоi речСЦ? В чому сутнСЦсть звязку мСЦж загальним СЦ конкретним?
Це непростСЦ запитання, тому СЦ зясовують iх рСЦзнСЦ фСЦлософи по рСЦзному. Практична дСЦяльнСЦсть людини переконувала ii в тому, що не нею створений свСЦт, природа, а вона СФ породженням цього свСЦту, природи. Це СЦ стало пСЦзнавальною основою обСФктивного, матерСЦалСЦстичного вСЦдображення дСЦйсностСЦ.РЖснуСФ багато филосолфских напрямСЦв СЦ шкСЦл. Наприклад, представниками скептицизма были давньогрецькСЦ фСЦлософи: ПСЦррон, ЕнесСЦдем, АгрСЦппа, Секст ЕмпСЦрик; стоiкСЦв-Зенон з КСЦтСЦону, Клеанф, ХрСЦсСЦпп; епСЦкурейцСЦв- ЕпСЦкур.
.3 Давньогрецький скептицизм
У розвитку фСЦлософСЦi пСЦсля АрСЦстотеля вСЦдбулися досить глибокСЦ змСЦни, пов'язанСЦ з кризою демократичного суспСЦльства, розповсюдженням диктаторських режимСЦв у всьому еллСЦнському свСЦтСЦ. ЗамСЦсть унСЦверсальних завдань свСЦтогляду, що охоплювали всСЦ галузСЦ знання, питання науки та фСЦлософСЦi, виникаСФ прагнення звести науковСЦ проблеми до практичних правил особистоi поведСЦнки людини, якСЦ повиннСЦ забезпечити щастя
З III ст. до н.е. до РЖ ст. н.е. скептицизм як фСЦлософське вчення, що пСЦддаСФ сумнСЦву саму можливСЦсть достовСЦрного пСЦзнання об'СФктивного свСЦту, був саме таким вченням. НайдовершенСЦшоi форми скептицизм досяг у вченнях давньогрецьких фСЦлософСЦв ПСЦррона, ЕнесСЦдема, АгрСЦппи, Секста ЕмпСЦрика. Вони дСЦйшли висновку, що марнСЦ спроби знайти остаточно встановлену СЦстину свСЦдчать про неможливСЦсть вирСЦшити це завдання взагалСЦ. Так, мислення здСЦйснюСФться за вСЦдповСЦдними формами, але вибСЦр найкращоi, досконалоi форми мислення потребуСФ використання тСЦСФi чи СЦншоi форми. Отже, для вСЦдбору форми потрСЦбно використовувати форму.
Використовуючи логСЦчнСЦ засоби здСЦйснення доказСЦв, скептики дСЦйшли висновку, що будь-яка СЦстина доводиться лише СЦншою СЦстиною. А це призводить до кола доведень, або до довСЦльного вибору аксСЦом, або до нескСЦнченноi низки запитань. Тому висновок, що встановлення причини неможливо довести, цСЦлком слушний. На пСЦдставСЦ цих мСЦркувань, аргументСЦв (тропами) обТСрунтовувалася рСЦвнозначнСЦсть протилежних тверджень: головний принцип скептицизму - утримуватися вСЦд суджень.
Проте в життСЦ постСЦйно необхСЦдно дСЦяти, приймати певнСЦ рСЦшення. Це змушувало визнавати, що за вСЦдсутностСЦ критерСЦiв СЦстини слСЦд керуватися критерСЦями практичноi поведСЦнки. ЦСЦ критерСЦi мають спиратися на розумну СЦмовСЦрнСЦсть. В цСЦлому скептицизм був спрямований проти догматичного трактування формальних законСЦв мислення, розвивав уявлення про вСЦдноснСЦсть людського пСЦзнання.[49; 146-149].
.4 ФСЦлософСЦя стоiцизму
Багато в чому протилежна епСЦкуреiзму. У фСЦзицСЦ стоiки (Зенон з КСЦтСЦону, Клеанф, ХрСЦсСЦпп - прибл.РЖРЖРЖ ст. до н.е.) повертаються до поняття першоречовини, використовуючи вчення ГераклСЦта про вогонь як первинну стихСЦю, з якоi все походить. У свСЦтСЦ пануСФ невблаганна необхСЦднСЦсть, вчать стоiки, СЦ немаСФ можливостСЦ протистояти iй, тому людина цСЦлком залежить вСЦд процесСЦв, що вСЦдбуваються у зовнСЦшньому свСЦтСЦ, природСЦ взагалСЦ. Пневма, дух, дихання, правогонь розливаються у свСЦтСЦ, створюючи усе: тварин, людей, застигають у неорганСЦчних тСЦлах. Але правогонь - вже не слСЦпа стихСЦйна сила (як це було у вченнСЦ ГераклСЦта), а художньо-творча, тотожна СЦдеi Платона, яка розумно створюСФ Космос, керуСФ ним. Тому правогонь - це СЦ провидСЦння, фатум, доля. Космос, знов як у перших фСЦлософСЦв, розумСЦСФться СФдиним органСЦзмом, СФдиним тСЦлом. ВСЦдповСЦдно для кожноi частинки Космосу СФ своСФ мСЦсце. У випадку, коли частинка не виконуСФ своСФi функцСЦi, Космос ii руйнуСФ, використовуючи елементи, з яких складалась ця частинка, для побудови новоi.
Узгоджено зСЦ вченням про ВсесвСЦт розроблено вСЦдповСЦдну етику. В етицСЦ стоiки також протилежнСЦ епСЦкуреiзмовСЦ, насамперед у питаннях про розумСЦння мети життя, свободи волСЦ. Для стоiкСЦв доля, фатум - незаперечна СЦстина, а свобода розглядаСФться як ухиляння вСЦ