Послання апостола Павла в iх дСЦалектичному взаСФмозвтАЩязку фСЦлософськоi та богословськоi складових
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
? законСЦв Космосу, тому - неможлива. Доля веде СЦ того, хто добровСЦльно пСЦдкоряСФться, СЦ силомСЦць притягуСФ того, хто без розсуду опираСФться. Саме стоiки запропонували термСЦн логСЦка, який сьогоднСЦ загальновживаний. Стоiцизм, поряд СЦз скептицизмом та епСЦкуреiзмом, був одним з найвпливовСЦших напрямСЦв фСЦлософськоi думки античностСЦ .
.5 ЕпСЦкурейство
ЕпСЦкур (341-270 pp. до н.е.) заснував фСЦлософську школу в АфСЦнах, використовуючи головнСЦ положення фСЦлософСЦi ДемокрСЦта. Водночас ЕпСЦкур створюСФ зовсСЦм нову атомСЦстичну теорСЦю. РЖдея ЕпСЦкура про самочинне вСЦдхилення атомСЦв СФ специфСЦчнСЦм вСЦдображенням факту з'явлення у людей нових якостей - СЦндивСЦдуальноi свободи, певного мСЦнСЦмуму соцСЦальноi автономСЦi особи. Людина - цей соцСЦальний атом-набуваСФ в собСЦ автономного, самодостатнього грунту свого волевиявлення. В цСЦлому, головна увага ДемокрСЦта звернена на закони СЦснування об'СФктСЦв, у ЕпСЦкура - до суб'СФкта. ЕпСЦкура хвилюСФ проблема можливостСЦ вСЦдхилень, випадкСЦв, суб'СФктивного водСЦння Космоса.
Сенс своСФi СЦдеi про самочинне вСЦдхилення атома вСЦд лСЦнСЦi необхСЦдностСЦ ЕпСЦкур вбачаСФ в основному правилСЦ мудростСЦ - вмСЦти вСЦдхилятися вСЦд незадоволення, страждань. ПослСЦдовно дотримуючись атомСЦстичноi теорСЦi, ЕпСЦкур робить висновок, що душа людини - тСЦлесна. Смерть тСЦла СФ смерть душСЦ, бо сутнСЦсть душСЦ-рух атомСЦв у тСЦлСЦ. ВСЦдповСЦдно до такого розумСЦння людини, й суб'СФктивних властивостей вСЦн розробляСФ послСЦдовно сенсуалСЦстське вчення про пСЦзнання. СвСЦт пСЦзнаСФться за допомогою мислення та чуттСЦв, мСЦж якими немаСФ великоi рСЦзницСЦ, бо СЦ чуття, СЦ мислення спричиненСЦ рухом атомСЦв. КритерСЦями СЦстини визнаються чуттСФвСЦ сприйняття, поняття .
ЕпСЦкур створюСФ життСФстверджуючу етику, яка за своiм спрямуванням оптимСЦстична СЦ утилСЦтарна. Моральне життя потребуСФ дотримання мСЦри в усьому. РЖдеал - у задоволеннСЦ природних, а не на-Думаних бажань. СправедливСЦсть у тому, щоб не шкодити СЦншому СЦ не зазнавати шкоди вСЦд СЦншого. В основСЦ взаСФмозв'язкСЦв людей лежить особиста вигода, що розповсюджуСФться СЦ на безкорисливу дружбу. МудрСЦсть (фСЦлософСЦя) не тСЦльки даСФ знання, а й духовну насолоду. [49, 186-189].
.6 РЖсторичний погляд на звязок мСЦж Божим Словом СЦ фСЦлософСЦСФю
Святе Письмо СЦ фСЦлософСЦя
ЖиттСФва фСЦлософСЦя СЦ мудрСЦсть СЦзраiльтян полягала в тому, що те, що чинить Господь для вибраного народу можливо зрозумСЦти СЦ згСЦдно з цим ГосподевСЦ служити.
У очах людини, вСЦруючоi в богодухновенный характер Священного Писання, у бСЦблейськоi фСЦлософСЦi два автори, Бог СЦ людина, СЦ тому вона носить абсолютно особливий характер. РЗi найСЦстотнСЦша вСЦдмСЦнна риса полягаСФ в тому, що вона маСФ не монологСЦчний вигляд, а дСЦалогСЦчний.
Але це не той диалогизм, який зустрСЦчаСФться у Платона або Цицерона. Все тСЦ бСЦблейськСЦ роздуми, якСЦ так чи СЦнакше нагадують щось фСЦлософське, - це дСЦалоги людського розуму з Богом. Люди, що беруть участь в них, знають за собою тСЦльки одне право - це право покСЦрливе запитувати. Вони не сумнСЦваються, не критикують, не намагаються спростувати свого Верховного СпСЦврозмовника, як це роблять свСЦтськСЦ фСЦлософи, а послухають Його, прагнучи зрозумСЦти все те, що намагаСФться iм повСЦдати Той, Чия мудрСЦсть нескСЦнченно перевершуСФ людську мудрСЦсть. БСЦблейське фСЦлософствування свСЦдчить про те, що найкраще СЦ найрозумнСЦше, на що людина здатна, - це проявляти покСЦрливу увагу до усього, що виходить вСЦд Творця.[52; 167].
СвСЦтогляду бСЦблейських авторСЦв, староСФврейських священнописателей властиво глибинне вСЦдчуття того, що над усСЦм сущим пануСФ вища, прихована вСЦд очей людей першопричина. Ця сила зв'язуСФ усе суще воСФдино, повСЦдомляСФ усСЦ речСЦ здатнСЦсть бути. РЗй слСЦд поклонятися, бо вона СФ зв'язок усСЦх речей, що забезпечуСФ СФднСЦсть усього сущого. Вона РДдина, СЦстинний Бог - Яхве, або Сущий.
Якщо свСЦтськСЦ фСЦлософи СЦнший раз беруть на себе смСЦливСЦсть або, точнСЦше, виявляють грСЦховну зухвалСЦсть, ставлячи питання про те, чи СЦснуСФ Бог, то бСЦблейський мислитель виходить у своiх роздумах з фундаментальноi передумови-аксСЦоми про первинне буття Бога, Який СЦснував ранСЦше неба, землСЦ СЦ усього живого, у тому числСЦ людини з його розумом СЦ прагненням фСЦлософствувати.[17; 123-125].
Новий ЗавСЦт
Хоча в новозавСЦтнСЦх часах проявлялися впливи рСЦзних культур, РЖсус не придСЦляв iм жодноi уваги. Глибоке таiнство вСЦдносин людей до Бога пояснював на життСФвих прикладах СЦ на притчах. В нСЦякому разСЦ Христос не використовував жодноi фСЦлософськоi системи. Його вчення та приклад життя СЦ сьогоднСЦ неможливо пСЦдчинити жоднСЦй фСЦлософськСЦй системСЦ.УсСЦ цСЦ особливостСЦ стилю фСЦлософствування старозавСЦтних авторСЦв не можна не враховувати, роздумуючи про духовну спадщину найбСЦльшого з християнських мислителСЦв - апостола Павла.[13; 20].
Доба апостолСЦв
Апостоли хоч СЦ використовували десь-якийсь термСЦн чи метафору з тодСЦшньоi еллСЦнськоi культури, яка, однак, не мала жодного впливу на СФвангельське вчення, яке проповСЦдували (напр. апостол РЖван). Що стосуСФться апостола Павла, то вСЦн був закорСЦнений в СФврейськСЦй традицСЦi, добре знав еллСЦнську культуру СЦ проповСЦдував РДвангелСЦю у цСЦлому еллСЦнському свСЦтСЦ. Засновував першСЦ спСЦльноти-Церкви, - поза жидСЦвською дСЦаспорою. Життя перших християн формував своiм особистим прикладом наслСЦдування Христа. Цим заклав фундамент для християнського вчення СЦ теологСЦi. (Павло)тАж писав про це у всСЦх своiх листах. В них СФ дещо трудне до зрозумСЦння, як СЦ СЦншСЦ Писання (2Пет. 3,15-16). РЖ апостол Петро признав, що ап.Павло перевершував СЦнших апостолСЦв мудрСЦстю СЦ теологСЦчною глибиною. На чому будував ап