Послання апостола Павла в iх дСЦалектичному взаСФмозвтАЩязку фСЦлософськоi та богословськоi складових
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
створенСЦ Богом. РЖ як творСЦння БожСЦ вони вСЦдповСЦдальнСЦ лише перед Богом. Та обставина, що людство грСЦховне, також було предметом вчення РЖсуса Христа. Та вСЦн не вважав грСЦховнСЦсть нездоланним бар'СФром мСЦж людиною СЦ Богом. Я прийшов закликати не праведникСЦв, а грСЦшникСЦв до покаяння, - так говорив про це РЖсус (Лк. 5:32). Людська грСЦховнСЦсть СФ не сутнСЦстю людини, а лише ii викривленням. СпасСЦння у царствСЦ Божому вСЦдродить людей такими, якими iм призначив бути Бог.
ЗгСЦдно з ученням РЖсуса Христа кожну людину чекаСФ смерть. Тому смерть вСЦруючого - це фактично не смерть, а перехСЦд вСЦд обмеженостСЦ у спСЦлкуваннСЦ з Богом до його повноти, оскСЦльки кожна людина вСЦруюча в Мене не помре нСЦколи (РЖн. 11, 25-26). НевСЦруючСЦ ж завершать своСФ життя у грСЦхах СЦ нСЦколи вже не зможуть прийти туди, де перебуваСФ РЖсус (на небо), тому що вони вСЦдмовилися вСЦд Божого спасСЦння. [56, 15-20]
Цей свСЦт буде СЦснувати до другого пришестя Христа. ТодСЦ ж вСЦдбудеться СЦ ОстаннСЦй суд над людством. ПСЦсля тисячолСЦтнього царства на землСЦ прощенСЦ успадкують життя на небСЦ, яке РЖсус називав домом Отця свого СЦ своiм мСЦсцеперебуванням. ТСЦ ж, хто вСЦдкинув запропоноване iм Богом спасСЦння, потраплять у мСЦсце осудження, мук СЦ погибелСЦ. РЖсус порСЦвнював його з вогняною пСЦччю, з вогнем вСЦчним СЦ називав геСФною, де гинуть СЦ душа, СЦ тСЦло.
Отже, християнство у певному розумСЦннСЦ СЦ СФ Христос. Воно СЦснуСФ разом СЦз своiм засновником, а вСЦн нероздСЦльний зСЦ своiм ученням - новим заповСЦтом Бога людству. ПершСЦ вСЦросповСЦднСЦ правила християн було сформульовано апостолом Павлом у його Посланнях (Рим. 10, 9; Кор. 12, 3; 15, 3-5). Вони вимагали передусСЦм сповСЦдання вСЦри в РЖсуса Христа, його викупну жертву та чудесне воскресСЦння. Це був своСФрСЦдний загальнообов'язковий для всСЦх християн догматичний мСЦнСЦмум. [57, 274].
.5. Вчення о сСЦмi
Священне Писання вчить нас, що сСЦм'я СФ Богом встановленою формою СЦснування людини СЦ отримала благословення вСЦд Господа одночасно СЦз створенням людини. РЖ сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловСЦку самотнСЦм. Створю йому помСЦч, подСЦбну до нього (Бут. 2, 18). Бог на СвСЦй образ людину створив, на образ Божий ВСЦн ii створив, як чоловСЦка та жСЦнку створив iх. РЖ поблагословив iх Бог, СЦ сказав Бог до них: ПлодСЦться й розмножуйтеся, СЦ наповнюйте землютАж
Так була створена перша сСЦм'я. РЖ одночасно Адам СЦ РДва, а через них СЦ кожна людина, отримали завдання вСЦд Творця - наповнюйте землю.Свята Церква благословляСФ чоловСЦка СЦ жСЦнку в подружжя СЦ, тим самим, ще раз нагадуСФ про природне покликання людини.
Шлюб у християнствСЦ, - за вченням святителя ГригорСЦя Богослова, - добрий тодСЦ, коли вСЦн об'СФднуСФться з бажанням залишити пСЦсля себе дСЦтей, бо таким чином наповнюСФться Церква Христова, збСЦльшуСФться кСЦлькСЦсть тих, хто догоджаСФ БоговСЦ. Але коли вСЦн маСФ основою лише прагнення задовольнити плотську похСЦть, то розпалюСФ грубу СЦ ненаситну плоть, обкладаСФ ii терням СЦ робиться нСЦби шляхом до грСЦха. Благословляючи подружжя, Церква даСФ певнСЦ настанови моральностСЦ СЦ чистоти у вСЦдносинах. [47, 35-40].
Проте не лише задоволення природного потягу плотСЦ СЦ народження дСЦтей СФ метою шлюбу у людини, що СФ створена за образом СЦ подобою самого Бога(Бут. 1, 26). У шлюбСЦ СФ ще третя, найвища мета. В. Соловйов розрСЦзняСФ три складових взаСФмовСЦдносин у шлюбСЦ:
) ФСЦзичний потяг, обумовлений природою органСЦзму;
) Процес зачаття СЦ народження дСЦтей, який визначаСФ доцСЦльнСЦсть потягу;
) Це - взаСФмна СЦдеалСЦзацСЦя закоханих, що створюСФ екзальтацСЦю душевного почуття - пафос любовСЦ.
Отже, взаСФмний потяг чоловСЦка СЦ жСЦнки маСФ на метСЦ не тСЦльки заснування сСЦм'i та народження дСЦтей, але СЦ взаСФмне духовне пСЦднесення - вСЦдновлення в людинСЦ ii початковоi краси - першообразу сотворСЦння за образом СЦ подобою.
Ось чому Церква засуджуСФ усСЦ види блуду, перелюбу, подружньоi невСЦрностСЦ, проституцСЦю СЦ проповСЦдь так званого вСЦльного кохання, пробнСЦ шлюби, якСЦ вСЦддСЦляють тСЦлесну близькСЦсть вСЦд особистСЦсноi та духовноi спСЦльностСЦ. Тобто у православнСЦй традицСЦi шлюб сприймаСФться як пожиттСФвий союз подружжя, скрСЦплений не лише фСЦзичною, а СЦ духовною близькСЦстю.
Православна Церква обстоюСФ унСЦкальнСЦсть та принципову неможливСЦсть розСЦрвання шлюбу, засуджуючи розлучення, як грСЦх (хоча з цього правила СФ ряд виключень). Вона наголошуСФ, що головою сСЦм'i, за вченням св. апостола Павла, СФ чоловСЦк: вСЦн повинен любити дружину, як Христос любить Свою Церкву, а та повинна коритися йому, як Церква кориться ХристовСЦ (РДф. 5, 22-23; Кол. 3, 18). Тому нСЦ чоловСЦк без жСЦнки, нСЦ жСЦнка без чоловСЦка, в ГосподСЦ. Бо, як жСЦнка вСЦд чоловСЦка, так СЦ чоловСЦк через жСЦнку; все ж - вСЦд Бога. (1 Кор. 11, 11-12), [5, 10].
ТСЦльки в такСЦй сСЦм'i, особистим прикладом батькСЦв можливо досягти найпершоi мети шлюбу - виховати дСЦтей-християн, нових синСЦв СЦ дочок Божих. Вони зобов'язанСЦ розумСЦти своi СЦнтимнСЦ вСЦдносини не лише, як здСЦйснення повноти фСЦзичного життя особи, а й як участь (хоч би й потенцСЦйна) у появСЦ новоi СЦстоти, призначеноi для життя вСЦчного. [27, 64-78].
Духовне життя - найцСЦннСЦше, що ми можемо дати нашим дСЦтям у спадок.
Сучасний свСЦт намагаСФться усунути орСЦСФнтацСЦю на духовнСЦ цСЦнностСЦ, вСЦдволСЦкти молодих людей зСЦ шляху до Бога, розважити, вивести СЦз стану молитовного СФднання з Творцем, безупинно пропонуючи iм рСЦзноманСЦтнСЦ спокуси. Людство в цСЦлому не витримуСФ натиску власних грСЦхСЦв, духовно слабне СЦ втрачаСФ як тСЦлесне, так СЦ душевне здоров'я. [20, 18].
ССЦм'я - основа суспСЦльства. МСЦцна сСЦм 'я - мСЦцне суспСЦльство. СитуацСЦя СЦ в УкраiнСЦ, СЦ у свСЦтСЦ - жахлива! РазводСЦ, розпуста, венболСЦзнСЦ, спид, вбивство СЦ знущання з дСЦтей, залишення iх в дСЦтб