Здiйснення права на житло шляхом приватизацiСЧ
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
цьому визначав його консенсуальним та двостороннiм.
ВиникаСФ питання про те, чи повинен набувач майна здiйснювати матерiальне надання вiдчужувачевi особисто чи може робити це через iнших осiб. ВважаСФмо, що безпосереднСФ надання за договором довiчного утримання може, а в деяких випадках лише повинне бути здiйснено iншими особами за рахунок набувача. Наприклад, розглянемо ситуацiю, коли вiдчужувач майна, виходячи з фiзичного стану, вимагаСФ постiйного медичного догляду, а набувач не СФ квалiфiкованим медиком. Тут особисте надання медичних послуг набувачем вiдчужувачевi СФ не тiльки неможливим, але й небезпечним, а в рядi випадкiв навiть протиправним. Не виникаСФ сумнiву, що довiчне утримання повинно бути спрямоване на якiсне надання передбаченого договором утримання. Тому, коли набувач не може особисто здiйснити надання, вiн зобовязаний доручити це iншим особам. РЖнакше довелося б вводити в договiр умову про спецiального субСФкта - набувача, яким мiг би стати, наприклад, професiйний медик, причому у кожному разi певноСЧ квалiфiкацiСЧ. Але це значно б ускладнювало та невиправдано обмежувало застосування цього договору. Таким чином, сутнiсть договору вiдносно видiв забезпечення не стiльки в безпосередньому наданнi послуг набувачем вiдчужувачевi, а в забезпеченнi такого надання набувачем за свiй рахунок по видах та в межах, передбачених договором на користь вiдчужувача.
За характером дiСЧ цей договiр СФ договором на користь його контрагентiв. Але, як вже зазначалося вище, ч. 1 ст. 798 проекту ЦК УкраСЧни передбачаСФ можливiсть укладення договору довiчного утримання на користь третьоСЧ особи за вибором вiдчужувача майна. У цьому випадку мова йде про складне зобовязання. Адже незважаючи на те, що правочин укладаСФться мiж двома сторонами, третя особа набуваСФ право вимоги майнового надання, тобто стаСФ вигодонабувачем. Щодо оплатностi необхiдно вказати: для набувача вона виявляСФться в необхiдностi здiйснювати майнове утримання замiсть отриманого житла. Для вiдчужувана вона проявляСФться в тому, що пiсля передачi у власнiсть речi вiн може вимагати вiд набувача вчинення певних дiй, хоч i не вiдносно себе. Для третьоСЧ особи надання може бути як сплатним, так i безоплатним. Коли третя особа отримуСФ довiчно певнi блага матерiального характеру (необхiдне утримання, харчування, медичну чи фармацевтичну допомогу) завдяки вiдчужувачевi майна безоплатно, не надаючи останньому будь-якого зустрiчного задоволення, а також без перекладу боргу вiд вiдчужувача до третьоСЧ особи. Такi вiдносини мiж вiдчужувачем i третьою особою нагадують собою дарування, оскiльки вигоду третя особа отримуСФ безоплатно по волi вiдчужувача. У той же час не виключена можливiсть, коли вiдносини мiж вiдчужувачем i третьою особою будуть побудованi на платнiй основi. Але в такому випадку платнiсть буде знаходитись за межами договору довiчного утримання.
Ст. 427 ЦК УРСР встановлюСФ, що вiдчуження будинку набувачем за життя вiдчужувача не СФ можливим. Ч. 1 ст. 800 проекту ЦК УкраСЧни також передбачаСФ обмеження розпорядження набувача майном та встановлюСФ, що вiдчужувач майна набуваСФ право застави на це майно, а набувач не маСФ права пiд час дiСЧ договору обтяжувати майно боргами та вiдчужувати його. Тобто встановлена спецiальна норма щодо неможливостi вiдчуження предмета застави, оскiльки взагалi вiдчуження майна заставодавцем можливе iз згоди заставоутримувача, що передбачено ст. 17 Закону УкраСЧни Про заставу. Як бачимо, позицiя законодавця щодо заборони вiдчуження майна набувачем пiд час життя вiдчужувача СФ традицiйною та незмiнною. Це обмеження цiлком виправдано, оскiльки вiдчужувач майна виконуСФ своСФ основне зобовязання за договором, коли надаСФ майно набувачу у власнiсть, тобто безпосередньо пiсля укладення договору. Але набувач майна, навпаки, виконуСФ своСЧ зобовязання протягом тривалого, що не СФ визначеним остаточно, часу. Адже обмеження щодо вiдчуження майна набувачем за договором довiчного утримання спрямоване передусiм на те, щоб зберегти майно у той перiод, коли набувач ще не виконав своСЧ зобовязання. Тобто виконуСФ функцiю забезпечення виконання зобовязання боржником та захищаСФ найслабкiшу сторону цього договору - кредитора.
Оскiльки набувач стаСФ власником майна, вiн бере на себе усi обтяження та ризики, що повязанi з цим майном. У тому числi вiн сплачуСФ усi податки та платежi з майна, несе ризик його випадковоСЧ загибелi чи пошкодження. ОстаннСФ передбачено ст. 427 ЦК УРСР. З цього випливаСФ, що у разi випадковоСЧ загибелi або псування майна набувач не звiльняСФться надалi вiд здiйснення надання на користь вiдчужувача. Таким чином, обовязок щодо здiйснення надання на користь вiдчужувача не залежить вiд фактичного володiння рiччю набувачем. Визначним СФ факт виникнення у набувача права власностi на майно, а це породжуСФ його обовязки.
При розглядi договору довiчного утримання вважаСФмо за необхiдне провести порiвняльну характеристику iз законодавством iнших краСЧн. Оскiльки тривалий час росiйське та украСЧнське законодавство мали дуже близькi правовi норми, розглянемо, як там регулюються такi вiдносини. У ЦК РФ договiр довiчного утримання маСФ iстотнi вiдмiнностi вiд ЦК УРСР та вiд проекту ЦК УкраСЧни. СуттСФвою вiдмiннiстю СФ те, що росiйське законодавство не видiляСФ довiчне утримання як окремий вид договiрного зобовязання, а визначаСФ його як рiзновид договору ренти. До договору довiчного утримання за ЦК РФ застосовуються правила про довiчну ренту з урахуванням о