Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
?iтрякомтАЭ, породженим релiктами етнологiчних уявлень) В. Липинський пропонував не расовою нiвеляцiСФю населення, а визнанням нацiональноСЧ приналежностi за всiма громадянами незалежно вiд СЧхнiх расових ознак.
тАЬТериторiальнатАЭ концепцiя нацiСЧ В. Липинського по сутi своСЧй СФ концепцiСФю тАЬетатистськоютАЭ. Причому серед ознак нацiСЧ вiн видiляв не тiльки наявнiсть держави, а й полiтичнi дiСЧ для СЧСЧ здобуття. Збиральною ознакою нацiСЧ, на наш погляд, можна визначити полiтизацiю населення на грунтi спiльних суспiльно значимих цiлей, серед яких найважливiшою СФ здобуття державного статусу.
Еволюцiя нацiологiчних поглядiв В. Липинського видаСФться одним iз аргументiв на користь типологiзацiСЧ нацiй, у якiй видiляються лише два типи моно- i полiетнiчна нацiСЧ. У визначеннi державотворчого субстрату вiн йшов вiд етнографiчноСЧ маси до полiетнiчного населення. Тобто такi ознаки нацiСЧ, запропонованi ним, як нацiональнi аспiрацiСЧ, полiтична боротьба за державнiсть, територiально-державне громадянство вчений застосував i до того, й до iншого субстратiв. Те, що може бути розцiнене як взаСФмозаперечення у нацiологiчних поглядах В. Липинського, насправдi вiдбиваСФ врахування ним iсторичних реалiй, коли однi й тi самi нацiоформуючi ознаки можуть бути притаманнi й етнiчно гомогенному, й етнiчно гетерогенному населенню.
Нацiю полiкультурного типу становлять сучаснi етнiчнi украСЧнцi, чия iдентичнiсть не збiгаСФться з якоюсь однiСФю мовно-культурною орiСФнтацiСФю. Однак полiкультурнiсть украСЧнськоСЧ етнiчноСЧ нацiСЧ, як i полiетнiчнiсть населення УкраСЧни загалом, не заперечують того, що нацiональне самовизначення украСЧнцiв 1991 року було самовизначенням насамперед титульноСЧ нацiСЧ. Участь iнших етнiчних сегментiв полягала тодi у виявленнi солiдарностi з нею. З iншого боку, ця обставина не може бути аргументом для консервування суто етнiчного розумiння украСЧнськоСЧ нацiСЧ, особливо в очах неукраСЧнських етнiчних груп, якi у бiльшостi пiдтримали прагнення украСЧнського етносу, тобто стали разом з ним на шлях спiльноСЧ полiтизацiСЧ та етатизацiСЧ.
Становлення СФдиноСЧ нацiСЧ на основi багатьох етнiчних компонентiв не маСФ якогось одного зразка. В рiзних випадках вирiшальну роль вiдiгравало багато чинникiв, але завжди полiетнiчнi i полiкультурнi нацiСЧ вiдрiзнялися, з одного боку, збереженням у СЧх компонентiв окремоСЧ етногруповоСЧ iдентичностi, а з iншого виникненням iдентичностi, спiльноСЧ для СЧх усiх. Феномен подвiйноСЧ iдентичностi став постiйним супутником усiх багатоетнiчних нацiй, iсторична витривалiсть яких визначалася якiстю формули такоСЧ подвiйноСЧ iдентичностi, СЧСЧ збалансованiстю i компромiснiстю.
Пошук такоСЧ формули для украСЧнських громадян утруднений складними iсторичними обставинами, етнорегiональною рiзницею, протилежними iдеологiчними, конфесiйними уподобаннями рiзних груп населення, зовнiшнiми чинниками тощо, дiя яких робить перспективу формування украСЧнськоСЧ полiетнiчноСЧ нацiСЧ поки що досить невизначеною. Певною мiрою прояснити стан формування загальнонацiональноСЧ iдентичностi в УкраСЧнi можна, придивившись до ситуацiСЧ у тих сферах суспiльного життя, де зосереджено головнi проблеми мiжгрупових взаСФмин.
Насамперед необхiдно придивитися до стану iдентичностi украСЧнськоСЧ етнiчноСЧ нацiСЧ. Очевидно, що ця iдентичнiсть переживаСФ кризу i тим самим мусить полегшувати виникнення iдентичностi украСЧнськоСЧ полiкультурноСЧ нацiСЧ. Втiм, будь-яка криза маСФ своСФю альтернативою одужання i змiцнення субСФкта, який кризу переживаСФ. Криза iдентичностi украСЧнськоСЧ етнонацiСЧ вияв загальноСЧ суспiльноСЧ кризи. Подолання СЧСЧ залежатиме вiд iнтеграцiСЧ рiзних етнокультурних компонентiв у СФдиний самоусвiдомлений соцiум. Великою мiрою успiх цiСФСЧ iнтеграцiСЧ залежатиме вiд запобiгання етнiчним та конфесiйним конфлiктам. А це, у свою чергу, потребуСФ повного знання про причини i чинники, що можуть спровокувати конфлiкт такого роду.
Спорiднена проблема забезпечення стабiльного полiтичного розвитку в краСЧнi, створення i пiдтримання умов нацiональноСЧ iнтеграцiСЧ, зокрема такоСЧ неодмiнноСЧ умови, як державний суверенiтет. Хоча мiжетнiчнi конфлiкти справа внутрiшньодержавна, але це не означаСФ, що на СЧСЧ вирiшення не можуть впливати зовнiшнi чинники. Досвiд розвязання кримськотатарськоСЧ проблеми, яка суттСФво перешкоджаСФ iнтеграцiСЧ кримського соцiуму, а вiдтак i всього украСЧнського соцiуму, доводить позитивний вплив, що його здатнi справляти мiжнароднi органiзацiСЧ на узгодження спiрних питань, якi можуть виникати мiж етногрупами. РЖдентичнiсть полiкультурноСЧ нацiСЧ визначаСФться спiльною нацiональною свiдомiстю, компонентами якоСЧ СФ спiльна iсторична память, а також сукупнiсть уявлень про своСФ iсторичне призначення, про свою стратегiчну мету i перспективнi завдання, тобто так звана нацiональна iдея.
Зрозумiло, що проблеми такого роду потребують тривалих комплексних дослiджень силами великих наукових колективiв. Всебiчне вивчення аспектiв процесу нацiональноСЧ iнтеграцiСЧ в УкраСЧнi з позицiй рiзних наукових диiиплiн ще тривалий час залишатиметься однiСФю з найактуальнiших проблем украСЧнського суспiльствознавства.
Проаналiзувавши теоретичне бачення нацiй, як полiтичних так i етнiчних в полiкультурних суспiльствах, рiзними дослiдниками, хотiлось би звернути увагу i на засади формування свiтових полiтичних нацiй. Про сучасний стан як украСЧнськоСЧ, так i свiтових полiтичних нацiй буде iти мова у третьому роздiлi. Зараз же маСФмо на метi дати коротку характ