Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
?, здавалося б, несумiсних пiдходiв до тлумачення поняття нацiСЧтАЭ. Вiн упевнений у тому, що тАЬСЧх конфлiктнiсть лежить не в площинi змiсту, а в практицi конкретного iсторичного процесутАЭ. Суть проблеми цей дослiдник бачить у тому, що тАЬполiтична СФднiсть не буде стiйкою без визначеноСЧ унiфiкацiСЧ всього етнiчного розмаСЧття в нiй..., у той час як етнiчна СФднiсть на певному етапi розвитку свого буття може придбати самосвiдомiсть i утягнутися в процес свого нацiонального (полiтичного) самовизначеннятАЭ. Саме тАЬтакого роду конкретнi ситуацiСЧтАЭ, на думку Е. КисрiСФва, i тАЬпороджують тАЬконцептуальнiтАЭ розбiжностi у визначеннi нацiСЧтАЭ. Однак нам представляСФться, що суть розбiжностей у трактуваннi нацiСЧ виникаСФ не з вiдзначених метаморфоз етнiчного i полiтичного. Концептуальнi антагонiзми породженi принципово рiзним розумiнням етнiчного як такого: трактуванням нацiСЧ як стадiСЧ в розвитку онтологiзованого етнiчного спiвтовариства в одному випадку, i принципово позаетнiчного розумiння нацiСЧ як спiвгромадянства, в iншому. Суть конфлiкту не в тому, що один термiн використовують для маркiрування рiзних соцiальних субстанцiй, а в тому, що одна з цих субстанцiй мiф. Поза цим конфлiктом суперечка про змiстовну насиченiсть поняття тАЬнацiятАЭ представляСФться суто термiнологiчним i таким що, передбачаСФ досягнення консенсусу.
Вiдомий росiйський дослiдник Р. Абдулатiпов, пояснюючи та аналiзуючи рiзнi концепцiСЧ нацiй, зауважуСФ, що у нас (на вiдмiну вiд Заходу) тАЬзовсiм iншi погляди на розвиток нацiСЧ. НацiСЧ тут розглядаються як етнокультурнi утворення, привязанi до визначеноСЧ територiСЧ, зi своСЧми традицiями, звичаями, моральнiстю тощотАЭ. Р.Абдулатiпов збагачуСФ перелiк iманентних, як йому представляСФться, властивостей цiкавлячого нас феномену: тАЬНацiя це культурно-iсторична спiльнiсть iз самобутнiми проявами мови, традицiй, характеру, усього рiзноманiття духовних рис. ЖиттСФдiяльнiсть нацiСЧ... тривалий перiод звязаний з визначеною територiСФю. НацiСЧ найважливiшi субСФкти полiтичного, соцiально-економiчного i духовно-морального прогресу державитАЭ.
Категорiя тАЬнацiятАЭ, деколи навантажена в трактуваннi етнiчним змiстом, стаСФ каменем спотикання на шляху взаСФморозумiння дослiдникiв, якi трактують цей феномен. При вiдсутностi спецiальних пояснювальних iнтродукцiй часто навiть з контексту роботи не можна зрозумiти, що розумiСФ той чи iнший автор, вживаючи нещасливий термiн. Це створюСФ часом майже нездоланнi труднощi для iсторiографiчних iнтерпретацiй i науковоСЧ критики. РДдина можливiсть зберегти комунiкативний простiр у науцi, це досягнення консенсусу, вiдповiдно до якого термiн тАЬнацiятАЭ вживаСФться суто у його полiтичному значеннi, у тому значеннi, у якому його вживаСФ зараз бiльшiсть наших закордонних колег.
У Захiднiй РДвропi першою i досить довго СФдиною концепцiСФю нацiСЧ була територiально-полiтична концепцiя, сформульована енциклопедистами, що розумiли нацiю як тАЬгрупу людей, що живуть на однiй територiСЧ i пiдкоряються одним законам i правителямтАЭ. Ця концепцiя була сформульована в епоху Просвiтництва тодi, коли iншi способи легiтимацiСЧ влади були дискредитованi й у державнiй iдеологiСЧ затвердилося розумiння нацiСЧ як суверена. Саме тодi тАЬнацiя була усвiдомлена як спiвтовариство, оскiльки iдея спiльностi нацiональних iнтересiв, iдея нацiонального братерства переважала в цiй концепцiСЧ над будь-якими ознаками нерiвностi й експлуатацiСЧ усерединi цього спiвтоваристватАЭ.
В епоху формування нацiональних держав нацiю розумiли як обСФднання громадян, як волю iндивiдiв, реалiзовану через суспiльний договiр. тАЬВiдображенням цiСФСЧ тези i було знамените визначення нацiСЧ як повсякденного плебiiиту, дане К. Ренаном у його сорбонськiй лекцiСЧ 1882 рокутАЭ . Можна навiть сказати, що термiнологiчний тАЬодягтАЭ поняттю тАЬнацiятАЭ дав сааме К. Реннер на прикiнцi ХРЖХ ст. у книзi тАЬНацiя i державатАЭ.
Значно пiзнiше, у другiй половинi минулого столiття, у бурхливiй полемiцi про природу нацiСЧ i нацiоналiзму в захiднiй науцi затверджуСФться наукова традицiя, в основi якоСЧ закладене сформульоване Х. Коном розумiння тАЬнацiоналiзму як первинного, формуючого фактора, а нацiСЧ як його похiдноСЧ, продукту нацiональноСЧ свiдомостi, нацiональноСЧ волi i нацiонального духутАЭ. У роботах його найбiльш вiдомих послiдовникiв багаторазово затверджуСФться й закрiплюСФться висновок про те, що тАЬсаме нацiоналiзм породжуСФ нацiСЧ, а не навпакитАЭ, що тАЬнацiоналiзм не СФ пробудження нацiй до самоусвiдомлення: вiн винаходить СЧх там, де СЧх не iснуСФтАЭ, що тАЬнацiя, що представляСФться нацiоналiстами як тАЬнародтАЭ, СФ продуктом нацiоналiзмутАЭ, що тАЬнацiя виникаСФ з того моменту, коли група впливових людей вирiшуСФ, що саме так повинно бутитАЭ.
У своСЧй фундаментальнiй працi з афористичною назвою тАЬВоображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализматАЭ Б. Андерсен характеризуСФ нацiю як тАЬуявлене полiтичне спiвтовариствотАЭ, i уявляСФться воно, вiдповiдно до такого пiдходу, тАЬяк щось неминуче обмежене, але в той же час сувереннетАЭ. Дефiнiцiя була настiльки точною, що стала своСФрiдним символом, лицарським девiзом наукового спiвтовариства конструктивiстiв.
Зрозумiло, що таке полiтичне спiвтовариство являСФ собою спiвгромадянство, iндиферентне до етнокультурноСЧ iдентичностi своСЧх членiв. Нацiя при такому пiдходi виступаСФ як тАЬбагатоетнiчне за своСЧм складом утворення, основними ознаками якого СФ територiя i громадянствотАЭ. Саме таке значення маСФ цiкавляча нас категорiя в мiжнародному правi i саме з та