Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
вi, що iснують у сучасному свiтi структур, систем, пiдходiв у вирiшеннi етнонацiональних проблем.
Вагоме значення в осмисленнi етнополiтичних процесiв належить дiалектичному методу, що даСФ можливiсть визначити внутрiшнi розбiжностi етнополiтики як джерела СЧСЧ саморозвитку i рушiйноСЧ сили етнополiтичнх змiн в украСЧнському полiетнiчному соцiумi.
Власне, даний пiдхiд дозволяСФ здiйснити аналiз етнiчного, нацiонального процесiв етапу побудови УкраСЧнськоСЧ держави в СЧхнiй дiалектичнiй СФдностi i взаСФмозумовленостi, знайти основнi тенденцiСЧ, прiоритети в етнополiтицi, розглянути СЧх у динамiчному розвитку, органiчному звязку iз соцiально-економiчною, полiтичною, духовно-культурною й iншою сферами.
Одним iз ключових понять у данiй роботi виступаСФ тАЬполiетнiчне суспiльствотАЭ.
Полiетнiчне суспiльство СФ нестабiльною системою з високою чутливiстю стосовно флуктуацiй. Його розвиток не СФ поступовим, воно маСФ альтернативи. У такiй системi ускладнюються методи управлiння, що набувають новий характер, нове мислення i нову методологiю.
Методологiчна специфiка синергетичного аналiзу полiетнiчного суспiльства полягаСФ у тому, що вiн розкриваСФ механiзм розвитку, вказуючи на наявнiсть у суспiльствi шляхiв його розвитку, а також показуСФ, що розвиток носить незворотнiй характер. Звiдси випливаСФ неспроможнiсть постановки питання вiдновлення та вiдтвореня минулого. Методологiя вивчення суспiльства, зокрема полiетнiчного, не зводиться лише до синергетичноСЧ парадигми. Очевидно, що даний метод ефективно тАЬпрацюСФтАЭ, якщо доповнюСФться дiалектичним, iнформацiйним i принципом системностi.
РОЗДРЖЛ РЖРЖ
Етноiсторична та полiтична нацiя: теоретичнi засади спiвставлення та диференцiювання.
У першому роздiлi мова йшла про дослiдження полiтичних нацiй. Розкривалася суть рiзних концепцiй та теорiй нацiСЧ. Як бачимо вище, рiзнi дослiдники, якi займалися даною проблематикою, трактують саме поняття тАЬнацiятАЭ у рiзних аспектах. Деяки вченi вважають надають нацiям етнiчний характер, вважають СЧСЧ соцiобiологiчним утворенням. РЖншi ж науковцi намагаються вiдстоюва протилежну точку зору, а саме надають нацiям бiльш полiтичного арвлення, наполягають на важливостi домiнування у сучасному свiтi полiтичних нацiй. Суперечки та дискусiСЧ на тему полiтичноСЧ нацiСЧ зараз особливо набувають широкого розповсюдження.
У цьому роздiлi ми не будемо вiдстоювати ту чи iншу теорiю, спробуСФмо просто порiвняти СЧх мiж собою, надати фактичну iнформацiю щодо плюсiв i мiнусiв кожноСЧ з них.
Етноси, нацiСЧ СФ соцiальними, тобто колективними утвореннями. Вони, як продукт соцiального солiдаризму на ТСрунтi чи то спiльного походження i культурних ознак, чи то спiльного полiтичного i економiчного iнтересу, суттСФво впливають, а то й примусово спрямовують поведiнку своСЧх членiв. Жодне суспiльство, у тому числi й громадянське, не може сформуватися поза нацiональними традицiями, цiнностями, нормами. Майбутньому обличчю посткомунiстичних суспiльств також неминуче буде притаманна нацiональна своСФрiднiсть. Будь-яка спроба прогнозувати СЧх розвиток буде невдячною справою без зясування тенденцiй, якi виникають у етносоцiальнiй сферi. Той чи iнший вектор подальшого нацiонального розвитку слугуватиме симптомом того, якi економiчнi й полiтичнi вiдносини утверджуватимуться у тiй чи iншiй краСЧнi, якого роду iдеологiя стане преферентною в очах СЧСЧ народiв. Вiдтак нацiональнi дослiдження на посткомунiстичному просторi стають важливою складовою комплексного вивчення суспiльств, якi виходять iз соцiалiстичного стану.
Напрям етнонацiонального розвитку центрально-схiдноСФвропейських краСЧн ще довго буде одним з iндикаторiв розвитку СЧх суспiльств у цiлому. Для краСЧн з абсолютним переважанням у складi населення титульних етносiв (Польща, Чехiя, Угорщина, Болгарiя) цей iндикатор виявлятиметься в еволюцiСЧ вже сформованоСЧ нацiональноСЧ iдентичностi. Значно складнiше вирiшуватиметься питання етносоцiального розвитку багатоетнiчних i багатокультурних краСЧн. РЗх тАЬтитульнi нацiСЧтАЭ, навiть визнаючи, що вони не СФдиний етнiчний компонент у складi населення, тим не менш не вiдмовляються вiд переконання, що саме СЧхня iдентичнiсть стала легiтимною пiдставою для нацiонального самовизначення i створення незалежноСЧ держави. Навiть якщо цю iдею пiдтримали iншi етнiчнi сегменти.
З iншого боку, якщо питома вага тАЬнетитульнихтАЭ етнiчних груп досить вагома, то iдентифiкацiя нацiСЧ з тАЬтитульним етносомтАЭ ставиться пiд сумнiв. У такому випадку постаСФ питання про сутнiсть нацiонального самовизначення чи воно було самовизначенням вже iснуючоСЧ тАЬтитульноСЧ нацiСЧтАЭ у формi створення незалежноСЧ держави, чи це було самовизначення полiетнiчного i полiкультурного населення як новоСЧ нацiСЧ з новою iдентичнiстю. РЖнше актуальне питання: до якого типу маСФ бути вiднесена нацiя, що постала чи постаСФ у тiй чи iншiй посткомунiстичнiй краСЧнi?
Типологiзацiя нацiй одне з найбiльш дискусiйних питань нацiологiСЧ. Здебiльш полемiка точиться навколо питання про природу нацiй те, з чого вона виростаСФ або навколо чого формуСФться, i маСФ, власне, визначати тип нацiСЧ.
Вiтчизняна наука оперуСФ типологiзацiСФю, за якою визначення нацiСЧ грунтуСФться на психологiчнiй (тАЬнацiя це душа, духовний принциптАЭ), культурологiчнiй (тАЬсоюз осiб, якi однаково розмовляютьтАЭ, тАЬкультурний союзтАЭ), етнологiчнiй (спiльнiсть походження, самосвiдомостi та iнших етнiчних ознак), iсторико-економiчнiй (спiльнiсть територiСЧ, мови, економiч