Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
еристику початкiв становлення всесвiтнiх великих нацiй, полiтичних нацiй.
Особливу увагу при розглядi даного питання заслуговують двi найпотужнiшi та найвизначнiшi нацiСЧ свiтовоСЧ iсторiСЧ, а саме Еллiнська та Римська полiтичнi нацiСЧ.
Греки (еллiни) один з найдавнiших етносiв у свiтi, спадкоСФмнiсть та неперервнiсть у розвитку якого спостерiгаСФться принаймнi протягом останнiх 4-4,5 тисяч рокiв. Саме греки дали класичний приклад етнiчного пiдходу до формування полiтичноСЧ нацiСЧ. Такий пiдхiд набуваСФ особливого значення i в тому контекстi, що вiн органiчно був поСФднаний iз засадами демократiСЧ цього величного принципу громадського спiвжиття давнiх грекiв i, наразi, сучасного людства.
Зародком громадянського життя в античному свiтi був старогрецький полiс. Старогрецький полiс був СФднiстю мiста, громадянськоСЧ общини i держави. Але неодмiнно треба зауважити, що всi цi елементи становлять не тiльки СФднiсть, але й мають вiдносну самостiйнiсть i принципово вiдмiннi функцiСЧ в обрiях полiсноСЧ структури. Бiльше того, функцiСЧ полiсу як мiста i як держави постають другорядними, пiдпорядкованими серцевинi його внутрiшнього змiстугромадянськiй общинi, або цивiльнiй громадi. Про це свiдчить iсторична практика та суспiльна думка тiСФСЧ доби.
Для старожитньоСЧ ментальностi полiс уявлявся перед усе як певний гурт, або належним чином органiзована спiльнота людей. Саме таку думку пiдтверджуСФ Фукидiд коли пише, що тАЬполiiе люди, а не мури i не порожнi кораблiтАЭ. Суголосне твердження про те, що полiс СФ передусiм колективом громадян зустрiчаСФмо у Аристотеля. У розвиток цiСФю тези вiн тiльки уточнюСФ: тАЬПолiс СФ спiльнота вiльних людейтАЭ.
Разом з тим, антична суспiльно-полiтична думка нiколи не вiдокремлювала полiс як колектив вiд матерiальних умов його iснування, а розглядала його саме як СФднiсть громадянськоСЧ спiльностi з матерiальними умовами, що забезпечували СЧСЧ функцiонування. Тому, мабуть, визнання полiсу як одного з типiв громади, як цивiльноСЧ громади, СФ цiлком слушним. Але, в такому разi, перш за все постаСФ питання про те чим цивiльна громада, чи громадянська община принципово вiдрiзняСФться вiд iншого типу громад (родовоСЧ, сусiдськоСЧ, територiальноСЧ i таке iнше).
Саме грецька держава почала запроваджувати найпершi риси та, визначальнi на майбутнСФ, особливостi демократiСЧ, демократичного режиму. ТрадицiСЧ первiсноСЧ демократiСЧ справили значний вплив на античну демократiю. Яскравим прикладом античноСЧ демократiСЧ була Афiнська республiка, яка являла собою:
колективiстську форму демократiСЧ, оскiльки iндивiд легко iдентифiкував себе з полiсом i вiдчував себе вiльним в якостi органiчноСЧ частки СФдиного цiлого. В суспiльствi не iснувало чiткого подiлу на суспiльну i приватну сферу. Держава була гомогенна (однорiдна в класовому, етнiчному, релiгiйному вiдношеннях);
обмежену демократiю, бо до полiтичноСЧ дiяльностi допускалися лише вiльнi громадяни-чоловiки; раби, жiнки не розглядалися як субСФкти полiтики;
в афiнському полiсi панувала пряма демократiя, головним iнститутом влади якоСЧ були Народнi збори;
до певноСЧ мiри афiнську демократiю можна назвати соцiальною, оскiльки створювалися сприятливi умови для забезпечення участi громадян в управлiннi державою, тобто за рахунок використання працi рабiв громадяни мали вiльний час, незаможнi отримували пiдтримку з державноСЧ казни платню за вiдвiдування громадських заходiв.
Взагалi, слово демократiя дуже давнСФ грецьке слово. Йому понад двi з половиною тисячi рокiв. Та все одно, кращого способу управляти державою, якщо вiрити такому знавцю, як УСЧнстон Черчiлль, люди не придумали. Слово демократiя народилося зi сполучення двох слiв: тАЬдемостАЭ i тАЬкратейятАЭ. тАЬДемостАЭ тАЬнародтАЭ, тАЬгромадянитАЭ (тАЬепiдемiятАЭ загальне захворювання), а тАЬкратiятАЭ "адатАЭ, тАЬсилатАЭ. Разом влада громадян полiса. Що трохи рiзниться вiд народовладдя, як ми цей термiн нинi розумiСФмо. Кожне маленьке мiсто в Давнiй ГрецiСЧ складалося з багатьох (поллой) громадян, звiдси його назва: тАЬполiстАЭ. Мiсто-держава. Середнiй розмiр такоСЧ держави кiлька тисяч громадян. Тому тАЬдемостАЭ це не просто народ узагалi, а громадяни люди, якi мають право голосу. У полiсi всi громадяни зобовязанi були брати участь у полiтицi управлiннi полiсом. Як це в них виходило? По-перше громадян було небагато i вони могли всi разом зiбратися, по-друге, на них працювали варвари не греки. Раби вивiльняли СЧм час для полiтики, полемiки та риторики. Однак за такоСЧ всенародноСЧ (всегромадянськоСЧ) участi антична демократiя давала збоСЧ. До речi, сам Платон був не в захватi вiд такого державного устрою. Про це ж свiдчить i давньогрецьке поняття тАЬнародний вождьтАЭ, буквально: тАЬдемагогтАЭ. Уявити, щоб у наш час усi державнi питання прямо вирiшувалися на загальнiй сходцi громадян дуже складно. Хiба що за допомогою референдумiв, але й тут думка населення бiльше залежить вiд умiло поставлених запитань.
Якщо звернутись до грецькоСЧ традицiСЧ то помiтимо, що вона виводила поняття громадянина з поняття полiсу, громади. Згiдно з нею, як цiле завжди мусить передувати частинi, так полiс передуСФ родинi i кожному окремому iндивiдовi. Тому Аристотель схиляСФться до функцiонального визначення, пiдкреслюючи, що громадянами можна i необхiдно вважати тих, хто бере участь у судi i народних зборах. Вияснити хто ж може брати участь у цих громадянських iнституцiях, допоможе розкриття сутi вiдносин власностi.
Вiдомо, що економiчним пiдгрунтям будь-якоСЧ територiальноСЧ общини СФ земельна ?/p>