Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
?сiСЧ процес приСФднання народiв i земель автоматично означав вступ до пiдданства. На рiвнi громадянського суспiльства, на рiвнi простих людей, залучення до росiйськоСЧ мови, до росiйськоСЧ культури йшло досить активно i без примусу.
Аналiз цього досвiду говорить про наступне: а) якщо рiзнi етноси, СЧхнi представники сторiччями живуть в однiй державi, у загальному соцiально-економiчному i культурному середовищi, то формування СЧхньоСЧ спiльностi як народу, як громадян, як спiввiтчизникiв обСФктивно неминуче; б) певною мiрою необоротнiсть цього процесу формування мiжетнiчноСЧ, полiтичноСЧ нацiСЧ можлива на основi вiльного розвитку кожного етносу у своСЧй самобутностi й у рiвноправному його залученнi через представникiв конкретних нацiональностей у розвиток усiСФСЧ краСЧни; в) при цьому усе бiльш визначальну роль у статусi людини, його прав i свобод, можливостi реалiзацiСЧ в державному i громадському життi свого людського потенцiалу грають уже не його родовi, етнiчнi ознаки, а громадянство.
Досить небезпечним для багатонацiональноСЧ, полiетнiчноСЧ держави СФ розрив мiж етнонацiональною та полiтико-громадянською сутнiстю людини, СЧхнСФ протиставлення. У цьому випадку розвертаСФться дискримiнацiя людей у рiднiй державi за етнонацiональнлю ознакою. А за цим випливають революцiСЧ, конфлiкти, i розшарування держав, що перериваСФ в цiлому процес розвитку етносiв, формування з них етнонацiй, СЧхнСФ обСФднання в традицiйну спiльнiсть росiйський народ, росiйську нацiю.
На початку ХХ столiття в умовах царського самодержавства стало неможливим формування хоча i пiдготовленоСЧ по багатьом параметрам спiльностi росiйського народу росiйськоСЧ нацiСЧ. Отже, Росiя, як держава розвалилася. НемаСФ перспектив для держави, де немаСФ перспектив формування СФдиноСЧ нацiСЧ на основi гармонiзацiСЧ iнтересiв усiх складових СЧСЧ частин, у тому числi i нацiй-етносiв, забезпечення нормального самопочуття громадян краСЧни всiх нацiональностей. (одним iз недолiкiв при формуваннi полiтичноСЧ нацiСЧ РосiСЧ було те, що в основi етнополiтики був закладений принцип: тАЬу кожнoСЧ нацiСЧ СФ двi нацiСЧ: нацiя-пролетарiат i нацiя-буржуазiятАЭ) Отже, зруйнувалася iсторична етнонацiональна основа росiйськоСЧ спiльностi як полiтичноСЧ нацiСЧ.
Але, незважаючи на це, у справi становлення спiльностi людей радянського народу на СФдиних економiчних i духовних основах безперечно було багато досягнуто. Вдалося зробити чимало у формуваннi росiйськоСЧ спiльностi народiв у радянському варiантi, але це вiдбувалося не саме по собi а на основi, насамперед, досягнень i цiнностей iсторичного минулого спiльностi народiв i громадян.
Концепцiя про формування новоСЧ iсторичноСЧ спiльностi людей радянського народу дiйсно мала пiд собою серйознi пiдстави. Спiльнiсть народiв Радянського Союзу, росiйського народу в культурно-мовнiй i в соцiально-економiчнiй сферах iстотно змiцнилася за роки спiльного життя, незважаючи на всi труднощi i трагедiСЧ полiтичних процесiв. Прикладом життСФвостi i життСФздатностi цiСФСЧ спiльностi безперечно стала перемога радянського народу як цiлiсного утворення у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi. Радянський народ як мiжнацiональна спiльнiсть людей знайшов стiйкiсть до зовнiшнiх погроз. Це важлива ознака полiтичноСЧ нацiСЧ. ВзаСФмне прагнення i духовна спiльнiсть росiян, украСЧнцiв, бiлорусiв, казахiв, грузин, азербайджанцiв, вiрмен i багатьох iнших стали реальним фактом спiльного буття. Деякi дослiдники наполягають на тому, що у радянських людей бiльше спiльного, росiйсько-радянського, нiж тАЬчистотАЭ етнонацiонального. РЖ незважаючи, на всi перепони, народи iсторичноСЧ РосiСЧ довели, що вони здатнi жити i розвиватися в статусi суперетнiчноСЧ i мiжетнiчноСЧ СФдностi.
Сьогоднi ж у Росiйськiй ФедерацiСЧ складаСФться трохи iнша картина. Народи iсторичноСЧ РосiСЧ, СЧхня полiтика та поведiнка, останнiм часом якраз вказуСФ на протилежне. Деякi народи не здатнi та не мають бажання жити та розвиватися у мiжетнiчнiй СФдностi. Вони не бачать свого майбутнього поряд iз Росiйською ФедерацiСФю, не мають бажання бачити себе одним цiлим з цiСФю державою. Як результат вимагають незалежностi (на жаль, це вiдбуваСФться не завжди мирним шляхом). Що характерно також для сьогоднiшньоСЧ РосiСЧ тут, наполягають деякi дослiдники, активно проводиться етнiзацiя по всiм рiвням: нерiдко тут, по-всякому обвинувачуються iнородцi, а найбiльш пригнобленими i постраждалими виявляються росiяни. А в рядi республiк у вiдповiдь в усьому обвинувачуються росiяни, на них переноситься провина полiтичних режимiв. РЖ все це замiсть того, щоб сказати, що була одна краСЧна, один народ, отже, загальними були i багато досягнень, i трагедiСЧ, незважаючи на полiтичну надбудову. РЖсторiю СФдиноСЧ краСЧни, СФдиного народу не можна подiляти на росiйську чи неросiйську.
У сучасних умовах постаСФ лише одна задача для росiйського народу не боючись етнiчного рiзноманiття, пiдключати весь його потенцiал до процесу формування багатонацiонального народу, нацiСЧ-держави в Росiйськiй ФедерацiСЧ. Стратегiчна задача для РосiСЧ, усiх СЧСЧ народiв, не впадаючи в крайностi iмперського унiтаризму i конфедеративного сепаратизму, наполегливо i мудро тАЬзбиратитАЭ Батькiвщину, народ росiйський у росiйську полiтичну нацiю, зберiгаючи усе етнаноцiональне рiзномаСЧття краСЧни, забезпечуючи його самоствердження i спiвтворчiсть на основi принципiв демократiСЧ i федералiзму. У росiйських народiв, обСФднаних у СФдиний багатонацiональний народ РосiйськоСЧ ФедерацiСЧ, загальна iсторiя, загальнi соцiально-полi?/p>