Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
?илася в ейфорiСЧ ренесансного свiтобачення i доби раннього лiбералiзму. Подальший перебiг подiй в iсторiСЧ доводить, по-перше, що iндивiдуальна свобода або вiльна iндивiдуальнiсть стаСФ можливою лише на пiдТСрунтi певноСЧ економiчноСЧ структури приватноСЧ власностi. РЖсторично першою формою такоСЧ власностi стала антична iндивiдуально-суспiльна земельна власнiсть. Саме тому античне суспiльство належить трактувати як ранню, ще далеко не досконалу, фазу розвитку громадянського суспiльства, фазу усвiдомлення i формулювання громадянськоСЧ iдеСЧ та iдеСЧ свободи. По-друге, та сама iсторiя засвiдчуСФ вiдсутнiсть лiнiйного поступу вiд колективнiй до iндивiдуальних вартостей, тут скорiше проглядаються концентрованi кола; крiм того, iндивiдуальне не СФ альтернативним колективному, бо перше СФ умовою та засобом розвитку другого, i навпаки.
Нарештi необхiдно зазначити, що антична цивiльна громада як така вимагала певних, вiдповiдних власному змiстовi, полiтичних форм. Такими полiтичними формами стали грецька демократiя i римська республiка. Республiкансько-демократичнi полiтичнi системи, що були можливими i складалися лише на пiдТСрунтi саме цивiльних громад, в свою чергу, виявилися необхiдними умовами стабiльного функцiонування громадянського суспiльства
ОднiСФю iз найхарактернiших рис античного суспiльства можна вважати полiтико-правовою пiдставою формування громадянського суспiльства, тобто такого суспiльства, у якому всi громадяни (без винятку) СФ рiвними перед законом з одного боку, а також рiвними перед законом СФ громадяни i держава з iншого. Свого часу К. Маркс писав про те, що в ГрецiСЧ держава СФ дiйсно приватною справою громадян, дiйсним змiстом СЧхньоСЧ дiяльностi: тАЬТут полiтична держава як така СФ дiйсно СФдиним змiстом життя i волi громадянтАЭ. РЖншими словами, громадяни i СФ держава, а держава - i СФ громадяни. Як зазначав вiдомий антикознавець Ю. Д. Колпiнський, тАЬдля давнього еллiна активна участь у громадському життi мiста, здiйснення громадянських прав i обовязкiв було властивою йому природною формою дiяльностi. Саме вона вiдрiзняла його вiд раба, робила його членом суспiльства i, отже, людиноютАЭ.
Так, давнi греки своСЧм громадянством дуже важили i надзвичайно рiдко надавали його грекам з iнших полiсiв; при цьому рабам досягти цього було практично неможливо.
Отже, грецька полiтична нацiя дала приклад наддержавного обСФднання, чинником якого виступило етнiчне походження i культура етносу. Греки, розвязуючи своСЧ проблеми в кожному з полiсiв, водночас не забували про свою СФднiсть та цивiлiзацiйну осiбнiсть. Цей гентильний принцип вони поклали в основу розбудови власноСЧ Ойкумени.
Другою за важливiстю та наченням СФ римська полiтична нацiя. Початки римськоСЧ державностi сягають кiнця II - початку РЖ тис. до н. е., коли Апеннiнський пiвострiв являв собою полiетнiчну територiю, заселену численними автохтонними та прийшлими етносами.
Чи не найчисленнiшим автохтонним етносом на пiвостровi були iталiки, тобто племена латино-фалiсськоСЧ (Лацiя i нижня Етрурiя) та осксько-умберськоСЧ (Сабiнiя, Самнiя, Луканiя, Бруттiя) груп. Крiм них, добре знаними були пелазги та пiцени (Центральна РЖталiя), а також iллiрiйцi, котрi наприкiнцi II тис. до н. е. прибули з Балкан; в числi останнiх було кiлька племен з карпатського регiону япiги, певкети, венети та iн. Досить поширеними починаючи з VIII ст. до н. е. були грецькi колонiСЧ, особливо в Пiвденнiй РЖталiСЧ та на СицилiСЧ. До них слiд додати ще кельтiв, якi прийшли в РЖталiю з пiвночi не пiзнiше першоСЧ половини РЖ тис. до н. е.; в Римi СЧх згодом називали галлами. Завершують етнiчну мапу давньоСЧ РЖталiСЧ ще два народи фiнiкiйцi та етруски, з яких останнiм судилось вiдiграти значну роль в подальшiй iсторiСЧ Риму. Осердям цього свiту була краСЧна латинiв Лацiя, якiй в майбутньому судилося стати обСФднавчим центром для величезноСЧ iмперiСЧ.
Традицiйною датою заснування Рима вважаСФться 753 р. до н. е. У VII-VI ст. до н. е., водночас iз царською епохою в Римi, спостерiгаСФться розквiт етруських мiст-держав, якi лежали пiвнiчнiше ЛацiСЧ, на правобережжi Тибру (нинiшня Тоскана). РЖсторики припускають, що саме латинськi мiста першими створили федерацiю, а саме - Латинську федерацiю - першу проторимську державу, своСФрiдний союз мiст. Цiлком можливо, що це вiдбулося за прикладом союзiв грецьких мiст. Аналогiчнi процеси вiдбуваються в СамнiСЧ, КампанiСЧ, УмбрiСЧ, Пiценi та iн. Все це етнiчнi протодержавнi утворення.
Центром майбутньоСЧ полiетнiчноСЧ держави став Лацiй, в якому жили латини, i його ядро Рим, мiсто на лiвому березi Тибру у нижнiй його течiСЧ. Саме латинiв римськi iсторики згодом поiменували аборигенами (вiд ab origine - походження) - вихiдним етнiчним началом держави. Але водночас у ранньому Римi були значнi прошарки сабiнiв та лiгуро-сикулiв, якi мали, однак, пiдпорядковане становище щодо латинiв. Про непростi взаСФмини цих етносiв нагадуСФ знаменитий мiф про викрадення латинами пiд проводом Ромула сабiнянок, що, очевидно, вiдображаСФ зрiлу стадiю розвитку екзогамних давньоримських родiв. Зрештою, латини i сабiняни злились в одне цiле, в нову етнополiтичну СФднiсть.
Саме архаСЧчна родоплемiнна спiльнота i поклала початок римському народовi (populus). Його основу складали 100, а пiзнiше, пiсля обСФднання iз сабiнянами, - 200 родiв (gens). Рiд, у свою чергу, складався з батькiвських сiмей (familia) на чолi з батьком главою сiмСЧ (pater familia); родовi належало право на землю та ведення вiйни. Члени всiх родiв були патрицiями. Отцi сiмей-фамiлiй складали раду старiйшин роду сенат.