Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
(вiн ще вiдомий за назвою ситуацiонiзм) i конструктивiзм.
Потрiбно звернути увагу насамперед на те, що в теорiях примордiалiстського пiдходу видiляються два напрямки: соцiобiологiчний та еволюцiйно-iсторичний. Прихильники першого розглядають етнiчнiсть як обСФктивну визначальну (примордiальну, тобто споконвiчну) характеристику людства. Цей феномен вони пояснюють за допомогою еволюцiйних iдей як явище, детермiноване генетичними i географiчними факторами, трактуючи етнiчнiсть як тАЬрозширену родинну групутАЭ чи як тАЬрозширену форму родинного добору i звязкутАЭ.
Теоретики другого еволюцiйно-iсторичного напрямку бачать етноси як соцiальнi, а не бiологiчнi спiльноти, якi повязанi iз соцiально-iсторичним контекстом. Це реальнi групи з властивими СЧм визначальними рисами мовою, культурою, iдентичнiстю.
До 60-70-х рокiв XX сторiччя у свiтовiй науцi примордiалiстськiй пiдхiд, головним чином його другий напрямок, домiнував, а в радянському суспiльствознавствi був фактично СФдиним до початку 90-х рокiв.
Найбiльш наукове обТСрунтування у радянський час одержала теорiя етносу. Основним досягненням радянськоСЧ методологiСЧ у вивченнi людського суспiльства, у тому числi етногенезу, був СЧСЧ iсторизм, тобто осмислення соцiальних явищ у СЧхньому тривалому розвитку.
Вагоме мiiе в цих дослiдженнях займають роботи П. Кушнера, зокрема, у його монографiСЧ тАЬЕтнiчнi територiСЧ й етнiчнi кордонитАЭ, акцентуСФться увага на значеннi територiальноСЧ взаСФмодiСЧ етнiчних спiвтовариств для процесiв СЧхнього формування i розвитку, а також визначалася роль нацiональнСЧ (етнiчноСЧ) самосвiдомостi як етнiчного визначника. Для розрiзнення народiв вiн пропонував звертати увагу на мову, а також форми життя, одягу, кулiнарiю й iншi елементи матерiальноСЧ культури. На думку науковця, значно складнiше використовувати для цiСФСЧ мети вiдмiнностi в областi соцiального порядку i явища духовноСЧ культури.
У розробцi теорiСЧ етносу ведуча роль належить Ю. Бромлею, що визначав етноси як сталi сукупностi людей, що характеризуються визначеними власними етнiчними властивостями (мовою, культурою, етнiчною самосвiдомiстю, закрiпленим у самоназвi). Цi властивостi формуються лише при вiдповiдних умовах територiальних, природних, соцiально-економiчних, державно-правових.
Соцiобiологiчний напрямок примордiалiстського пiдходу в росiйськiй суспiльствознавчiй лiтературi представлено концепцiСФю, сформульованою Л. Гумiльовим. Автор розглядав етнос як природний, бiологiчний феномен, джерелом розвитку якого СФ пасiонарний поштовх. Якщо у своСЧх раннiх роботах вiн трактував етнос як бiологiчну одиницю, то в 80-х роках XX сторiччя запропонував вважати визначальним у його формуваннi i розвитку такi фактори, як ландшафт, клiмат тощо. При змiнi ландшафту, вiдзначав дослiдник, етнос утрачаСФ свою природу i зникаСФ.
Слiд зазначити, що до примордiоналiстського напрямку належать i такi вiдомi украСЧнськi вченi, як: В. Наулко, А. Пономарьов i iн., що створили ТСрунтовнi роботи з актуальних проблем етнонацiонального розвитку украСЧнського суспiльства.
У серединi 70-х рокiв XX сторiччя як реакцiя на неможливiсть примордiалiзму обТСрунтувати причини зростання нацiональних рухiв сучасного свiту в захiднiй науцi виникаСФ iнша iнтерпретацiя етносу, вiдповiдно за яким вiн розглядаСФться як iнструмент, що використовуСФться полiтиками в досягненнi своСЧх iнтересiв. Такий пiдхiд одержав назву iнструменталiзму чи ситуацiонiзму.
Подiбне розумiння етносу характерно, переважно, для полiтологiчних дослiджень мiжетнiчних вiдносин i сформувалося воно в основному в рамках полiтологiСЧ i соцiологiСЧ. На вiдмiну вiд примордiалiстiв творцi iнструменталiстського пiдходу (Олзак, Нейгел, Дж. Бентлi й iн.) орiСФнтуються не на пошук обСФктивних основ етнiчностi (вони приймають iснування етносу як факт), а на виявлення тих функцiй, що виконують етнiчнi спiвтовариства. ТРрунтуючись на функцiоналiзмi i прагматизмi, прихильники iнструменталiзму вважають етнiчнiсть продуктом етнiчних мiфiв, що створюються для досягнення визначеноСЧ вигоди й одержання влади. У цьому контекстi етнiчнiсть розумiють як iдеологiю, що формуСФ елiта з метою мобiлiзацiСЧ мас на боротьбу за владу.
Неабиякого поширення в сучаснiй науцi набув третiй конструктивiстський пiдхiд до розумiння етнiчноСЧ спiльностi, що визначаСФ нацiСЧ, етноси як визначенi iнтелектуальнi конструкцiСЧ вчених, полiтикiв, завдяки яким системi освiти, розгалуженiй мережi засобiв масовоСЧ iнформацiСЧ, вдаСФться передавати власнi iдеСЧ масам, активно впливати на них.
Етнiчнiчсть, згiдно iз конструктивiстами, процесс конструювання вигаданих спiвтовариств, що спираСФться на фундамент вiри в те, що вони звязанi природними звязками, СФдиним типом культури, iдеСФю про загальне походження i загальне iсторичне минуле.
Представником конструктивiстського пiдходу в РосiСЧ СФ вiдомий учений В. Тiшков, по переконанню якого тАЬнацiя це внутрiшньогрупова дефiнiцiя, i вона не може стати чiткою науковою чи конституцiйною формою. Це ж стосуСФться ще бiльш мiстичноСЧ категорiСЧ тАЬетностАЭ. РЖнший дослiдник Д. Драгунський також вважаСФ етнос фiзично не iснуючим, i розумiСФ це як довiльний вибiр особистiстю референтноСЧ групи.
Щодо конструктивiстського пiдходу необхiдно звернути увагу на те, що його прихильники, незважаючи на iнтерпретацiю етнонацiСЧ як соцiального iнструменту, визнають СЧСЧ iснування в реальностi, що здатна впливати на поводження людей, мобiлiзувати СЧх на досягнення визначених ц?/p>