Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
ким навантаженням уживаСФться вона в офiцiйнiй мовi мiжнародних правових актiв: тАЬнацiятАЭ трактуСФться тАЬяк населення, що проживаСФ на територiСЧ державитАжПоняття тАЬнацiональна державнiстьтАЭ маСФ в мiжнародно-правовiй практицi тАЬзагальногромадянськийтАЭ змiст, а поняття тАЬнацiятАЭ i тАЬдержаватАЭ складають СФдине цiлетАЭ.
Таке розумiння нацiСЧ намагався впровадити в масову свiдомiсть росiйського народу колишнiй президент РФ Б.РДльцин, коли усвiдомив усю згубнiсть своСЧх закликiв до полiтичноСЧ суверенiзацiСЧ на етнiчнiй основi. В одному зi своСЧх Послань Федеральним Зборам вiн зненацька заявив: тАЬБезлiч нацiональних проблем породжено суперечливiстю двох споконвiчно закладених в основу державного устрою принципiвтАж, протирiччя мiж ними будуть згладжуватися на основi нового, закладеного в КонституцiСЧ розумiння нацiСЧ як спiвгромадянстватАЭ.
Примiтна позицiя В.Тiшкова в полемiцi про коректнiсть i кориснiсть уживання термiна тАЬнацiятАЭ у науковiй i полiтичнiй риторицi. РЖмовiрно, дефiнiцiя ця пiсля численних i малообгрунтованих докорiв з боку концептуальних опонентiв викликаСФ в головного пропагандиста конструктивiстських iдей у РосiСЧ гострi заперечення. Вiн констатуСФ той, цiлком очевидний факт, що тАЬтруднощi з визначенням поняття тАЬнацiя повязанi не зi складнiстю обумовленоСЧ матерiСЧ, а з епiстимiлогiчно невiрною посилкою додати значимiсть обСФктивноСЧ категорiСЧ по сутi порожньому, але впливовому слову, що стало емоцiйним, за виняткове володiння яким сперечаються двi форми соцiального угруповання людей держави i етнокультурнi спiльнотитАЭ. В.Тiшков вiдмовляСФ тАЬнацiСЧтАЭ у правi бути науковою категорiСФю i переконуСФ своСЧх читачiв у тому, що це не бiльш нiж тАЬполiтичне гасло i засiб полiтичноСЧ мобiлiзацiСЧтАЭ. З категоричнiстю зневiреного пише вiн про те, що тАЬскладаючись майже з одних виключень, застережень i протирiч, це поняття як таке не маСФ права на iснування i повинно бути виключене з мови наукитАЭ. Слiдом за Р. Брубекером, В.Тiшков дiйде висновку про те, що через перевантаженiсть змiстами i зайвоСЧ полiтизованостi термiн тАЬнацiятАЭ повинен бути вилучений з полiтичного вживання, оскiльки феномен, що маркуСФться цим термiном тАЬпросто не iснуСФтАЭ, а тому випливаСФ тАЬзабути про нацiСЧтАЭ.
Зрозумiло, чому заклик цей так роздратував Р. Абдулатiпова забуття нацiй означало б втрату предмета наукових студiй численних вiтчизняних тАЬнацiонзнавцiвтАЭ i професiйних борцiв за тАЬнацiональне вiдродженнятАЭ. На жаль, як вiдзначив К. Вердерi, тАЬнеоднозначнiсть поняття тАЬнацiятАЭ затрудняСФ його науковий аналiз, але полегшуСФ його використання в полiтичнiй практицiтАЭ, у тому числi i не найбiльш сумлiнними полiтиками. РЖ в цьому змiстi заклик В.Тiшкова зрозумiлий i викликаСФ спiвчуття. Але факт полiтичноСЧ еквiлiбристики цим термiном навряд чи може служити достатньою пiдставою для того, щоб дослiдники могли тАЬпроiгнорувати обСФктивний факт iснування самого феноменутАЭ нацiСЧ як спiвгромадянства.
Вiдомою антитезою позицiСЧ В.Тiшкова можна вважати i точку зору Г.Сетона-Ватсона, що тАЬприйшов до висновку, що неможливо дати якого-небудь наукового визначення нацiСЧ, незважаючи на той факт, що цей феномен iснуСФ тривалий час i буде iснувати в майбутньомутАЭ.
На вiдмiну вiд В.Тiшкова, вiн не сумнiваСФться в реальностi самого феномена, але, попри все те, свiдомо вiдмовляСФться вiд усяких спроб вiдповiдноСЧ категоризацiСЧ. Цiлий ряд дослiдникiв, що присвятили себе дослiдженням нацiСЧ i нацiоналiзму, констатують той факт, що тАЬбагато вчених, розглядаючи доктрину нацiоналiзму, просто вiдмовляються вiд визначення нацiСЧ. Вони або користуються змiстом, що iнтуСЧтивно розумiСФться, або взагалi вважають його винаходом нацiоналiстiвтАЭ. Так Е. Хобсбаум свою працю, що присвячена цiкавлячим нас сюжетам, починаСФ з вiдмовлення вiд будь-яких спроб дати апрiорне визначення нацiСЧ. Вiн переконаний у тому, що обСФктивнi критерiСЧ (мова, етнос, територiя) приреченi на провал у силу того, що лише деякi безсумнiвно нацiональнi утворення мають вище перелiченi ознаки. Що ж стосуСФться субСФктивних критерiСЧв, таких як почуття приналежностi до нацiСЧ чи бажання ввiйти в СЧСЧ склад, - вони не тiльки не пояснюють, що таке нацiя, але i ведуть до небезпечноСЧ омани, що бажання скласти СФдину нацiю досить для того, щоб вона зявилася на свiт. У силу цих розумiнь Е.Хобсбаум називаСФ тАЬнацiСФютАЭ будь-яку велику групу людей, що вважають себе СЧСЧ членамитАЭ. Але в контекстi нашоСЧ теми важливо те, що тАЬнацiя визнаСФться соцiальним утворенням лише остiльки, оскiльки вона звязана з визначеним типом сучасноСЧ територiальноСЧ держави, з тАЬнацiСФю державоютАЭ, i мiркувати про нацiСЧ i нацiональностi поза цим контекстом не маСФтАжнiякого змiстутАЭ.
Зясування парадигматики етнологiчногiчного знання маСФ принципове значення у контекстi конструювання адекватноСЧ нашим вiтчизняним реалiям етнiчноСЧ полiтики. Для нас важливо не просто констатувати, що тАЬвсi етнiчнi теорiСЧ i концепцiСЧ можуть бути роздiленi, насамперед, по ознацi вiднесення до конструктивiзму або примордiалiзмутАЭ i що тАЬце членування СФ граничним i найбiльш принциповим, оскiльки мова фактично йде про те, чи iснуСФ тАЬетнiчна сутнiстьтАЭ, а отже, предметна область в етнiчнiй теорiСЧтАЭ. Важливо це не тiльки тому, що названi парадигми дозволяють точно позицiонувати i вчених, i концепцiСЧ в теоретико-методологiчних полях етнологiчного знання, якi вони пропонують. Важливо це насамперед тому, що всi етнологiчнi теорiСЧ i конструкцiСЧ практичноСЧ полiтики, покликанi, з погляду СЧхнiх авторiв, помякшити етнокультурну ситуацiю тiСФСЧ ч?/p>