Доля полiтичноСЧ нацiСЧ в полiетнiчному суспiльствi.
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
ного життя i традицiй) та етатистськiй (спiльнi територiя та уряд) теорiях.
На нашу думку, таку типологiзацiю можна значно спростити. По-перше, СФднiсть психологiчних i культурних рис можна вважати рiзновидом етнiчноСЧ СФдностi, якщо згадати, що етноiдентифiкуючими ознаками СФ, крiм всього iншого, спiльнiсть психiчного та психологiчного складу i культури певноСЧ соцiальноСЧ спiльноти. Навiть iсторико-економiчна теорiя, що визрiла в утробi марксизму i в якiй вкарбовано притаманний марксизмовi прiоритет економiки над культурою, однаково використовуСФ спiльнiсть економiчного життя не бiльше, як доважок до суто етнiчних ознак спiльностi мови, територiСЧ, психiчного складу, культури. Тобто, крiм етатистськоСЧ концепцiСЧ нацiСЧ, всi iншi, на нашу думку, СФ, по сутi, концепцiями етнологiчними, такими, що повязують нацiю з певною етнiчнiстю.
Виходячи з цього, напрошуСФться подiл нацiй на тi, що виникли на ТСрунтi етнiчноСЧ СФдностi, i на тi, що утворилися поза нею. Позаетнiчним чинником утворення нацiСЧ традицiйно вважаСФться держава полiтичне утворення, що спонукаСФ до подiлу нацiй на два типи етнiчнi та полiтичнi. Близьку до цього типологiзацiю пропонують, зокрема, Я. Крейчi та В. Велiмськi: вони подiляють нацiСЧ на полiтичнi (тi, що мають державу, але не мають спiльностi мови), етнiчнi (тi, що мають власну мову, але не мають держави чи федерального статусу) i повномасштабнi (такi, що водночас СФ i мовною спiльнотою, i мають власну державу).
Проте в цiй типологiзацiСЧ викликаСФ сумнiв розмежування нацiй на тАЬповномасштабнiтАЭ та тАЬетнiчнiтАЭ: адже в обох випадках йдеться про моноетнiчну СЧх основу. Крiм того, наявнiсть у тАЬповномасштабноСЧтАЭ нацiСЧ своСФСЧ моноетнiчноСЧ держави, тобто полiтичноСЧ основи, робить СЧСЧ не менш тАЬполiтичноютАЭ, нiж багатомовне населення у складi однiСФСЧ держави. Непереконливим СФ i виокремлення тАЬетнiчноСЧтАЭ нацiСЧ на пiдставi того, що вона не маСФ власноСЧ держави чи федерального статусу. Адже в цьому випадку йдеться про звичайний етнос i його ототожнення з нацiСФю. Однак iсторiя знаСФ випадки, коли бездержавний етнос ставав нацiСФю, повязаною з його полiтизацiСФю, яка проявлялася у виглядi полiтичного руху за нацiонально-державне самовизначення (поляки, украСЧнцi у складi РосiйськоСЧ iмперiСЧ, греки у складi ОттоманськоСЧ iмперiСЧ). Будь-яка нацiя, на наше переконання, СФ феноменом iманентно полiтичним. Вiдповiдно типологiзацiя нацiй, якi усi СФ, по сутi, полiтичними, мусить здiйснюватися шляхом подiлу СЧх за етнокультурним принципом. Вiдтак серед нацiй фактично можна видiлити два типи моноетнiчнi i полiетнiчнi. Такiй типологiзацiСЧ не суперечать i тi випадки, коли етнiчна та культурна iдентичнiсть всерединi нацiСЧ не спiвпадають.
Нацiя як соцiополiтичний феномен залишаСФться СФдиною у реалiзацiСЧ своСЧх цiлей i в тих випадках, коли рiзнi частини одного етносу, який становить СЧСЧ основу, орiСФнтуСФться на рiзнi мовнi i культурнi зразки, i в тих випадках, коли багатомовнiсть i багатокультурнiсть нацiСЧ зумовлена множиннiстю етнiчних субСФктiв, з яких вона утворюСФться (примiром, жителi пiвнiчноамериканських штатiв, якi повстали проти британського панування). Крiм того, найефективнiший нацiоiнтегруючий чинник держава, як правило, прагне впровадити СФдину мову серед рiзних сегментiв полiетнiчноСЧ нацiСЧ (примiром, британськоСЧ).
Недостатня наукова операбельнiсть вiтчизняноСЧ типологiзацiСЧ нацiй проявляСФ себе, зокрема, у спiвставленнi СЧСЧ з нацiологiчними поглядами В. Липинського. Цей украСЧнський полiтичний мислитель першоСЧ чвертi ХХ столiття вважаСФться автором концепцiСЧ тАЬтериторiальноСЧ нацiСЧтАЭ, категорiальну основу якоСЧ становлять тАЬТериторiятАЭ або, у ще ширшому сенсi, тАЬЗемлятАЭ. Саме так серцевину нацiологiчних поглядiв В. Липинського розкриваСФ Д. Чижевський його iнтерпретацiя викладена в окремiй статтi у тАЬМалiй енциклопедiСЧ етнодержавознавстватАЭ. Тип тАЬтериторiальноСЧтАЭ нацiСЧ, введення якого приписане В. Липинському, стоСЧть осiбно вiд уже загаданого типологiчного ряду нацiй, поданого у тiй же ЕнциклопедiСЧ.
Чим пояснити, що тАЬтериторiальнатАЭ концепцiя нацiСЧ В. Липинського проiгнорована укладачами згаданого типологiчного ряду? Якщо звичайною неуважнiстю, то в такому випадку необхiдно виправити цю несправедливiсть i визнати тАЬтериторiальнутАЭ нацiю окремим типом нацiСЧ i поставити його у загальний типологiчний ряд, яким звикла послуговуватися вiтчизняна нацiологiя.
Однак, перш нiж братися за виправлення цiСФСЧ тАЬнесправедливостiтАЭ, варто ще раз переглянути нацiологiчнi погляди В. Липинського. Справдi, категорiя тАЬЗемлiтАЭ маСФ сакральне значення у його поглядах на сутнiсть феномена нацiСЧ: тАЬНацiя для нас, писав вiн у тАЬВступному словiтАЭ до тАЬЛистiв до братiв-хлiборобiвтАЭ, це всi мешканцi даноСЧ Землi i всi громадяни даноСЧ Держави, а не тАЬпролетарiяттАЭ i не мова, вiра, племятАЭ.
Водночас застосування категорiй тАЬТериторiятАЭ, тАЬЗемлятАЭ вiдразу порушуСФ питання про принципи СЧх просторового окреслення в реальному життi. Територiя нацiСЧ може окреслюватися або географiчними (природничий принцип), або етнографiчними (етнологiчний принцип), або державними (етатистський, тобто полiтичний принцип) межами. Сам В. Липинський виразно стояв на етатистському, полiтичному принципi. У тому ж тАЬВступному словiтАЭ вiн недвозначно проголошуСФ своСФ нацiональне кредо: тАЬДух цiСФСЧ книги: державництво i патрiотизмтАЭ. У нього тАЬпоняття НацiСЧ ототожнюСФться з поняттям державитАЭ. Роздiлення понять тАЬнацiятАЭ i тАЬдержаватАЭ було для В. Липинського тАЬпротиприроднимтАЭ.
Слiд нагадати, що тАЬВступне словотАЭ В. Ли